Якщо Крічер зумів уникнути озера повного інферіїв, то Гаррі був певен, що для того щоб піймати Манданґуса йому потрібно буде лише кілька годин, тому він тинявся будинком весь ранок з піднесеним передчуттям. Тим не менш, Крічер так і не повернувся вранці і навіть того ж дня. Коли наблизились сутінки, Гаррі відчув стурбованість і збентеження, а вечеря була досить стриманою і в основному складалась із запліснявілого хлібу, який Герміона пробувала перетворити у щось їстівне різноманітними невдалими трансфігураціями, які все одно не допомогли.
Крічер не повернувся ні наступного дня, ні через два дні. Однак з’явилося двоє чоловіків в мантіях на площі навпроти будинку номер дванадцять і залишились там на ніч пильно вглядаючись у напрямку будинку, якого вони не могли бачити.
- Смертежери, це точно, - сказав Рон, в той час як він, Гаррі і Герміона виглядали із вікон вітальні. – Вважаєте вони знають, що ми тут?
- Я так не думаю, – сказала Герміона, виглядаючи трохи переляканою – якби вони знали що ми тут, вони б прислали за нами Снейпа.
- Ти вважаєш, що він був тут і його змусило мовчати закляття Муді? - запитав Рон.
- Так, – сказала Герміона, – інакше він би повинен був розказати як сюди потрапити, чи не так? Але вони напевно чекають що ми повернемось сюди, тим більше вони знають, що це власний будинок Гаррі.
- Як вони…?— почав Гаррі
- Магічні заповіти досліджуються Міністерством, пам’ятаєш? Вони знають, що Сіріус залишив тобі житло.
Присутність смертежерів на дворі підсилила лиховісний настрій всередині будинку номер дванадцять. Вони не чули жодного слова по той бік будинку на площі Гримо з того часу як містер Візлі вислав патронуса. Невгамовний і дратівливий, Рон розвив набридливу звичку: гру з світлогасником у його кишені; особливо розлючена Герміона, яка чекала Крічера, проводила свій час за вивченням "Розповідей Бідла Барда" і не розуміла чому світло то включалось то виключалось.
- Та припини ти! - крикнула вона на третій вечір Крічерової відсутності, бо світло у вітальні знов погасло.
- Вибач, вибач! — сказав Рон, нажимаючи світлогасник і повертаючи світло.
- Що ж. Ти не міг би знайте якесь корисне заняття для себе?
- Наприклад? Мені почитати дитячі казки?
- Дамблдор залишив мені цю книгу, Роне…
- … і залишив мені світлогасник. Я думаю його треба якось використовувати.
Не взмозі більше витримувати їхніх суперечок, Гаррі непомітно вислизнув з кімнати. Він спустився сходами прямо до кухні, яку він відвідував, бо був впевнений, що тут Крічер скоріш за все би з’явився знову. На половині шляху, вниз по сходах у вітальню, він почув легкий стукіт передніх дверей, потім металічне клацання ланцюга.
Кожен нерв його тіла напружився: він витягнув свою паличку, підкрався у тінь біля голів ельфів і чекав. Двері відкрились: він побачив мигцем освітлену площу з двору і фігуру в мантії, яка краєм зайшла у хол і закрила двері за собою. Непроханий гість покрокував вперед і голос Муді запитав "Северус Снейп?". Потім примарна фігура виросла з кінця холу і поспішно попрямувала до нього, простягаючи свою мертву руку.
- Я не вбивав тебе, Албусе – сказав тихий голос.
Дзвін перервався: примарна фігура зникла і було неможливим розпізнати новоприбулого через густу сіру хмару, яку вона залишила.
Гаррі направив паличку туди де стояв гість.
- Не рухайся!
Він забув про портрет місіс Блек, бо на звук його голосу завіси, які її ховали піднялись і вона почала кричати: "Бруднокровці і нечистота ганьблять мій дім…"
Рон і Герміона побігли з гуркотом вниз по сходах і зупинились біля Гаррі, вказуючи паличками туди ж де і він, на незнайомого чоловіка, тепер вже стоячого з піднятими руками у вітальні поряд.
- Не стріляйте, це я, Ремус!
- О, дякувати Богові – кволо сказала Герміона, спрямовуючи свою паличку замість нього на місіс Блек – із спалахом занавіси вернулись на місце і всюди знову стало тихо. Рон також опустив свою паличку, але Гаррі і не збирався цього робити.
- Покажись! – крикнув він.
Люпин підступив до світла все ще тримаючи руки вгорі і показуючи, тим самим, що він здається.
- Я Ремус Джон Люпин, вовкулака, ще деколи знаний як Муні, один із чотирьох творців Карти Мародера, одружений на Німфадорі, зазвичай знаній як Тонкс і я навчив тебе створювати патронуса, Гаррі, який набирає форму оленя.
- Ну добре, – сказав Гаррі опускаючи свою паличку – але я повинен був перевірити чи не так?
- Говорячи як твій колишній вчитель по захисту від темних мистецтв, я повністю погоджуюсь з тобою. Роне, Герміоно ви не повинні були так швидко відміняти ваш захист.
Вони побігли вниз по сходах прямо до нього. Обкутаний у щільну чорну дорожню мантію, він виглядав виснаженим, однак все одно був радий бачити їх.
- Жодного знаку від Северуса?
- Ні, – сказав Гаррі – Що відбувається? Всі в порядку?
- Так, – сказав Люпин – тільки за нами всіма стежать, Там є парочка смертежерів на дворі…
- Ми знаємо…
- Я повинен був явитися дуже точно, на верхній сходинці вхідних дверей знадвору, щоб бути впевненим, що мене не побачать. Вони не можуть знати, що ти тут або я впевнений, що вони мають там більше людей; вони стовбичать усюди де ти маєш зв’язки Гаррі. Давайте спустимось, я маю багато чого вам розказати і я хочу дізнатись, що сталось після того як ви покинули Барліг.
Вони спустились у кухню, де Герміона направила свою паличку на ґрати, спалах з’явився відразу: він надав трохи затишності цілковито кам’яним стінам і заставив заблистіти довгий дерев’яний стіл. Люпин вийняв декілька маслопив з-під своєї дорожньої мантії і вони сіли.
- Я тут був три дні тому, але мене сповістили про смертежерів, - сказав Люпин – То ви прибули прямо сюди зразу після весілля?
- Ні, - сказав Гаррі – тільки після того як ми натрапили на пару смертежерів у кафе на вулиці Тотенгем-Корт.
Люпин розлив на себе частину свого маслопива.
- Що?
Вони пояснили що сталось, а коли закінчили Люпин виглядав приголомшеним.
- Але як вони знайшли вас так швидко? Неможливо простежити за тим, хто являється якщо ти не здобудеш владу над ними поки він роз'явився.
- І це не виглядає так ніби вони просто прогулювались по Тотенгем-Корт у той час? – сказав Гаррі.
- Ми думаємо, – невпевнено сказала Герміона – що Гаррі і досі може мати зв'язок з Ним.
- Неможливо – сказав Люпин. Рон виглядав самовдоволеним, а Гаррі відчув величезне полегшення. – Окрім цього вони б знали напевно, що Гаррі був тут, якщо він і досі мав би зв'язок з ним. Тільки я не знаю як вони змогли вистежити тебе там, ось це хвилює, це дійсно хвилює.
Він виглядав стурбованим, але далеко не так як стривожився Гаррі, тому це питання могло почекати.
- Розкажіть нам, що сталося після того як ми пішли, ми нічого не почули з того моменту як Ронів тато сказав нам, що сім’я в безпеці.
- Ну, Кінґслі врятував нас, - сказав Люпин – Дякуючи його попередженню більшість гостей роз'явилися до того як вони прийшли.
- Це були смертежери чи люди з Міністерства? – вигукнула Герміона.
- Суміш і тих і тих, але тепер, власне кажучи, вони одне й те саме, – сказав Люпин, - Там їх було близько дюжини, але вони не знали, що ти був там Гаррі. Артур чув плітки про те, що вони пробували встановити твоє місцезнаходження за допомогою Скрімджера і тому піддали його тортурам, якщо це правда, то він не видав тебе.
Гаррі глянув на Рона і Герміону: їхні вирази облич відбивали шок і вдячність, які він сам відчував. Йому ніколи сильно не подобався Скрімджер, але якщо те що сказав Люпин було правдою, то виходить останнє, що старався зробити цей чоловік був захист Гаррі.
- Смертежери обшукали Барліг зверху до низу, – продовжував Люпин, - Вони виявили захисні чари, але не захотіли підходити надто близько – і потім вони почали допитувати тих з нас, хто залишився. Вони пробували дістати інформацію про тебе Гаррі, але, звичайно, ніхто крім Ордену не знав, що ти був там.
- В той же ж час вони зіпсували весілля, смертежери брали силою будь-який будинок у країні, який мав відношення до Ордену. Жодних смертей, – швидко додав він, запобігаючи запитань, - але вони були достатньо грубими. Вони спалили будинок Дідалуса Діґла, але як ви знаєте його там не було і застосували закляття Круціатус до родини Тонкс. Знову ж пробуючи дізнатись, куди ти пішов після того, як їх відвідав. З ними все в порядку, правда вони трохи налякані, але почувають себе нормально.
- Смертежери пройшли через усі ті захисні закляття?
Гаррі запитав це, згадуючи якими вони були ефективними коли він розбився у саду батьків Тонкс.
- Ти маєш усвідомити, Гаррі, що смертежери мають тепер на своєму боці Міністерство. – сказав Люпин, - Вони тепер мають право чаклувати непрощенні закляття без виявлення чи арешту. Вони можуть пробивати будь-яке захисне закляття.
- А вони докладуть усіх зусиль щоб будь-яким способом дізнатись місцезнаходження близьких до Гаррі людей? – запитала Герміона і відразу ж затихла.
- Ну, – сказав Люпин. Він якийсь час вагався, а потім витягнув примірник "Щоденного віщуна"
- Ось, – сказав він, підштовхуючи газету через весь стіл до Гаррі, - ти б рано чи пізно про це дізнався. Це їхній привід щоб за тобою слідкували.
Гаррі розгладив папір. Величезна фотографія його власного лиця майже закрила всю титульну сторінку. Він прочитав заголовок над нею:

Розшукується для допиту про смерть Албуса Дамблдора

Рон і Герміона почали обурилися, але Гаррі не сказав нічого. Він відштовхнув від себе газету; він не хотів читати взагалі: він знав, що буде написано далі. Ніхто, крім тих, хто був на вежі, коли помер Дамблдор не знав хто його вбив насправді, і оскільки Ріта Скітер розказала про Гаррі, який тікав з вежі після того як вбили Дамблдора.
- Вибач мене Гаррі – сказав Люпин.
- То смертежери заволоділи і "Щоденним Віщуном" також? – розлючено запитала Герміона.
Люпин кивнув головою.
- Але люди напевно знають, що відбувається насправді?
- Це вдалий хід є гладким і фактично тихим – відповів Люпин.
- Офіційною версією вбивства Скрімджера є його вихід у відставку; його замінив Піус Тікнесс, який перебуває під дією закляття Імперіус.
- То чому ж Волдеморт не проголосить сам себе Міністром Магії? – запитав Рон.
Люпин засміявся.
- А йому це не потрібно, Роне. Він і є Міністром, але для чого йому сидіти в Міністерстві? Його цуцик Тікнесс піклується про щоденний бізнес, залишаючи Волдеморту свободу розширювати свою силу поза Міністерством.
- Насправді багато людей розуміє, що відбувається: сталося багато вагомих змін у політиці Міністерства за минулі кілька днів і багато хто шепочеться про те, що за цим стоїть Волдеморт. В принципі, це каже про все. Вони не насмілюються довірятися один одному, не знаючи кому вірити; вони налякані щоб щось говорити, бо в такому випадку недовіра є найбільш правильним вчинком, а їхні сім’ї просто-напросто можуть стати мішенями. Так, Волдеморт грає у дуже розумну гру. Ставши міністром він би спровокував відкриті мітинги, а так залишившись замаскованим, він створив безлад, неусвідомленість і страх.
- І ця вагома зміна у Міністерській політиці, - сказав Гаррі, - містить в собі заклик усьому магічному світові протистояти мені мені, замість Волдеморта?
- Це звичайно одна з частин його плану, - відповів Люпин – і вона є дійсно сильним ударом. Тепер, коли Дамблдор мертвий, ти ― Хлопчик-Що-Вижив ― ми впевнені, повинен стати знаком і знову зібрати однодумців для протистояння Волдеморту. Але за умови, що ти будеш тримати себе в руках. Волдеморт не тільки виставив ціну за твою голову, але й посіяв підозри і залякав тих, хто тебе підтримував.
- Тим часом Міністерство почало дії проти маґлонароджених.
Люпин вказав на «Щоденний Віщун».
- Подивіться на другу сторінку.
Герміона перевернула сторінки з таким виразом відрази, так само як тримала колись «Секрети Темної Магії».
« Реєстрація Маглонароджених!» - голосно прочитала вона – «Міністерство Магії розпочинає перевіряти так званих «маглонароджених», щоб краще зрозуміти як вони змогли оволодіти секретами магії.
Детальне дослідження розпочате Відділом Таємниць показує, що магія може бути передана від особи до особи тільки по спадковості. Не було доведено, що магічне походження існує, з цього виходить, що так звані «маглонароджені» скоріш за все добувають магічну силу крадіжкою або насиллям.
Міністерство твердо вирішило викорінити у цих узурпаторів магічну силу і щоб це закінчити видало інновацію до так званих «маглонароджених», щоб вони презентували себе для інтерв’ю із заново призначеною Реєстраційною Комісією для Маглонароджених.»
- Люди не дозволять щоб таке трапилось, - промовив Рон.
- Це вже сталось, Роне, - відповів Люпин – Маглонароджені вже є оточеними, як ми кажемо.
- Але як вони можуть мати «крадену магію»? – запитав Рон – Але якщо логічно подумати, якби ти міг красти магії, то не було б ніяких сквибів, чи не так?
- Я знаю, – відповів Люпин – А проте, доки ти не довівщо ти маєш в родині хоч одного близького чарівника, ти повинен подумати про незаконне використання своєї магічної сили і повинен страждати від покарань.
Рон ковзнув поглядом по Герміоні і сказав «А що як чистокровки і покручі присягнулися б, що маглонароджені є частиною їх родин. Тоді я скажу, що Герміона моя кузина…
Герміона взяла Ронову руку і потиснула її.
- Дякую Роне, але я не можу дозволити тобі…
- В тебе не буде вибору, – жорстко відповів Рон, перериваючи рукопотискання. – Я покажу і навчу тебе мого сімейного дерева, таким чином ти зможеш відповісти на усі запитання.
Герміона нервово засміялась.
- Роне, ми переховуємось з Гаррі Поттером, найбільш розшукуваною особою в країні. Я не думаю, що це мало би різницю. А якби я намірилась вернутись до школи, то б це було б дивним. До речі , які плани у Волдеморта на Гоґвортс? – запитала вона у Люпина.
- Присутність у школі тепер є необхідною для кожної молодої відьми чи чарівника, – відповів він, - таке було сказано вчора. Це зміна, тому що це ще ніколи не було обов’язковим. Звичайно, приблизно кожна відьма і чарівник у Великобританії навчаються у Гоґвортсі, але їхні батьки мають право навчати їх вдома або відсилати вчитись закордон, якщо вони віддають цьому перевагу. Таким шляхом Волдеморт зможе мати усе чарівне населення під своїм контролем з юного віку. І це також означає інакший шлях поступлення для маглонароджених, бо учні повинні будуть мати Кровний Статус – який буде підтверджувати, що вони довели Міністерству, що вони магічного походження – перш ніж вони зможуть відвідувати школу.
Гаррі відчув огиду і злість: у цей момент схвильовані першокласники будуть заново занурюватись у магію і нагромаджуватись купленими чарівними книжками, не знаючи чи побачать вони Гоґвортс, чи взагалі побачать свої родини знову.
- Це…це… - бурмотів він, не знаходячи слів які б описали його обурення, але Люпин тихо зітхнув:
- Я знаю.
На якусь мить Люпин завагався.
- Я зрозумію, якщо ти не підтримаєш це Гаррі, але Орден думає, що Дамблдор залишив тобі місію.
- Так, залишив – відповів Гаррі – і Рон з Герміоною теж в курсі, і вони йдуть зі мною.
- Ти можеш мені розказати, що це за місія?
Гаррі подивився на передчасно постаріле лице, де-не-де вже з’явились зморшки, а у світло-каштановому волоссі вже було достатньо сивого; він прагнув повернути свою несподівану відповідь назад.
- Вибач мене Ремусе, але я не можу. Якщо Дамблдор не розповів тобі, то не думаю, що зможу і я.
- Я знав, що ти це скажеш, - сказав Люпин при цьому виглядаючи розчарованим, - але я можу бути корисним тобі. Ти знаєш хто я і на що я спроможний. Я міг би тебе оберігати. І тоді б не потрібно було б розказувати мені, що ти збираєшся робити.
Гаррі почав вагатися. Це була дуже спокуслива пропозиція з одного боку, але з другого він не уявляв як зможе тримати місію в секреті якщо з ними весь час буде Люпин.
Герміона тим не менш виглядала зібраною.
- А що буде з Тонкс? – запитала вона.
- Що буде з нею? – відповів Люпин.
- Ну, - насупивши брови, Герміона продовжила – ти ж як-не-як одружений! Як вона себе почуватиме знаючи, що ти йдеш з нами?
- З Тонкс все буде в порядку, - відповів Люпин, - Вона буде у будинку своїх батьків.
Щось було не так з голосом Люпина, він був майже холодним. І ідея залишити Тонкс у будинку її батьків була дивною; вона все ж таки було членом Ордену і, наскільки знав Гаррі, вона завжди була у вирі подій.
- Ремусе, - обережно почала Герміона, - чи все в порядку….ну знаєш… між тобою і…
- Все добре, дякую – відрізав Люпин.
Лице Герміони налилось рум’янцем. Після цього настала дуже незручна і збентежена пауза. Її нарушив Люпин: він промовив наступні слова ніби вони були чимось непристойним – «Тонкс чекає дитину»
- О, як це прекрасно!– вигукнула Герміона.
- Чудово! – з ентузіазмом промовив Рон.
- Мої вітання, - приєднався до поздоровлень Гаррі.
Люпин видавив із себе посмішку, яка більшу була схоже на гримасу і вимовив: «Тож ви приймаєте мою пропозицію? Чи трійця зможе стати четвертікою? Я не думаю, що Дамблдор заперечив би, що призначив мене вашим вчителем по захисту від темних мистецтв просто так. І я мушу сказати вам, що я вірю в те, що ми будемо використовувати магію, про яку багато з нас навіть не знає.
Рон з Герміоною одночасно глянули на Гаррі.
- Тільки – щоб переконатись точно, – сказав він – Ти лишаєш Тонкс у будинку її батьків і йдеш з нами?
- Вона там буде в повній безпеці і за нею будуть доглядати її рідні – відповів Люпин. Він говорив з крайньою байдужістю у голосі. – Гаррі я впевнений, що Джеймс захотів би щоб я був з тобою.
- Але я, – повільно промовив Гаррі – я не хочу. Я майже впевнений, що мій батько захотів би знати чому ти не залишаєшся із своєю дитиною .
Люпинове лице змінилось у кольорі. Температура у кухні явно підвищилась. Рон почав оглядати кімнату, ніби перший раз тут опинився, а Герміона переводила погляд з Гаррі на Люпина і назад.
- Ти не розумієш, - на кінець промовив Люпин.
- Тоді поясни, - сказав Гаррі.
- Я…я зробив велику помилку, коли одружився на Тонкс. Я зробив це з найкращих помислів, але потім дуже жалів за скоєне.
- Я бачу, - мовив Гаррі, - що ти збираєшся кинути її і дитину і втекти разом з нами?
Люпин зіскочив на ноги – його крісло перевернулось, він подивився на присутніх так розлючено, що Гаррі на мить здалося, що по його лицю промайнула тінь вовка.
- Невже ти не розумієш, що я зробив зі своєю дружиною і своєю ще ненародженою дитиною? Краще б я ніколи не одружувався на ній, я зробив її вигнанницею!
Люпин копнув крісло, яке перед тим перевернув.
- Ви ніколи не бачили мене поза Орденом чи поза захистом Дамблдора у Гоґвортсі! Ви не знаєте що бачить більшість магічного світу у таких створіннях як я! Коли вони не знають моєї справжньої сутності, вони спокійно розмовляють зі мною! Ти що не бачиш, що я натворив?
Навіть її сім’я жахається нашого одруження. Які батьки захотіли б щоб їхня дочка була дружиною вовкулаки? А дитина…дитина…
Люпин буквально виривав клаптями своє волосся від чого виглядав достатньо жахливим.
- Я ж не завжди такий яким ви мене бачите щодня. І дитина теж буде такою, я в цьому переконаний і я не зможу собі цього пробачити, коли я свідомо передаю свою сутність невинній дитині! І, якщо станеться чудо, дитина буде не такою як я, чого сам дуже бажаю, то вона буде завжди соромитись свого батька.
- Ремусе, - викрикнула Герміона зі сльозами на очах, - не кажи такого – як може дитина соромитись такого батька як ти?
- О, не знаю Герміоно, – сказав Гаррі – я його достатньо б соромився.
Гаррі не знав чому він так розізлився, але це зачепило і його. А Люпин виглядав так ніби Гаррі завдав йому удару.
- Якщо новий режим думає, що маглонароджені є поганими, - продовжив Гаррі, - то, що вони зроблять з напів вовкулакою, чий батько в Ордені? Мій батько помер захищаючи мою матір і мене, і ти вважаєш він би сказав тобі залишити свою дитину тільки для того, щоб піти на пригоду з нами?
- Як…як ти смієш? – промовив Люпин, - Тут ідеться не про бажання чи особисту перемогу – як ти посмів запропонувати таке пор…
- Я думаю, що ти почуваєш себе сміливцем, – не угомонявся Гаррі – Ти сміливо ступаєш по шляху Сіріуса…
- Гаррі, ні! – пробувала його зупинити Герміона, але він продовжував, пильно вдивляючись у мертвотно-блідне лице Люпина.
- Я ніколи б у це не повірив, - сказав Гаррі, - Чоловік, який навчив мене протистояти дементорам― боягуз.
Люпин настільки швидко витягнув свою паличку, що Гаррі ледве встиг витягнув свою: потім відбувся голосний хлопок і він відчув, ніби його хтось зі всієї сили штовхнув і він кудись летить; закінчився його політ, тим що Гаррі вдарився у протилежну стіну кухні, а коли сповз на підлогу то побачив мантію Люпина, яка зникає за дверима.
- Ремусе, Ремусе, повернися! – кричала Герміона, але Люпин не відповідав. потім вони почули як грюкнули вхідні двері.
- Гаррі! – крикнула Герміона, - Як ти міг?
- Це було просто, - відповів Гаррі, встаючи з підлоги і оглядаючи вибоїну, яку зробила його голова. Він ще досі був розлюченим.
- Не дивись на мене так – зашипів він на Герміону.
- Не чіпай її! – вигукнув Рон.
- Ні, ні, ми неповинні сваритись! – в свою чергу вигукнула Герміона і стала між ними.
- Ти не повинен був так розмовляти з Люпином, - сказав Рон до Гаррі.
- Він це заслужив, - відповів Гаррі. Розмиті картинки почали одна за одною з'являтись у його розумі: Сиріус падає через арку, мертвий Дамблдор, який висить в повітрі, зелений спалах і голос його матері, яка просила про пощаду…
- Батьки, - нарешті промовив Гаррі, - не повинні лишати своїх дітей доти – доки вони їм потрібні.
- Гаррі, - простягнула руку Герміона щоб розрадити його , але хутко забрала і відійшла, а її очі закликали його до чогось. Він уже раз розмовляв з Люпином, шукаючи розради і той розрадив його. Тепер прийшла його черга допомогти Люпинові. Гаррі хоч і не чув зате відчував, що Рон і Герміона вернувшись один до одного про щось дуже тихо розмовляли за його спиною.
Він повернувся і впіймав їх на тому, що вони поспішно відвертаються один від одного.
- Я знаю, що не повинен був називати його боягузом.
- Ні, не повинен був, - відразу ж відповів Рон.
- Але він поводиться так, ніби він ним і є.
- Все по старому… - пробурмотіла Герміона.
- Я знаю, - сказав Гаррі, але якщо це допоможе йому повернутись до Тонкс, то це того варте.
Він не міг позбутися ноток виправдання у голосі. Герміона співчутливо дивилась на нього, а Рон невпевнено. Гаррі задивився на свої ноги, думаючи про батька. Чи одобрив він би те що Гаррі наговорив Люпину, чи розсердився б на нього за те, що його син так повівся з його старим другом?
Тиша в кухні була натягнутою після минулої сцени і Гаррі ще більше знітився від докірливих поглядів його друзів. «Щоденний Віщун», який приніс Люпин все ще лежав на столі; Гарріне лице, яке дивилось із титульної сторінки. Він пройшовся і сів, відкриваючи газету навмання і настроївся читати. Він не сприймав написаних слів, його мозок ще досі не відійшов від сварки з Люпином. Він був впевнений, що Рон і Герміона продовжили свою дискусію. Він голосно перегорнув сторінку і аж підстрибнув, коли побачив там ім’я Дамблдор. Пройшло кілька секунд, коли він побачив поруч фотографію, на якій було зображено якусь сім’ю. На фотографії були такі слова: «сім’я Дамблдора зліва на право: Альбус, Персіваль, який тримає новонароджену Аріану; Кедра і Аберфот»
Він спрямував усю свою увагу на фотографію і почав її детально роздивлятись.
Батько Дамблдора, Персіваль― на вигляд дуже гарний чоловік, з очима, які моргали навіть на старій фотографії. Дитина, Аріана, була трохи більшою за буханець хліба, тому її неможливо було розгледіти. Матір, Кедра мала чорне, зав’язане у тугий пучок волосся і це надавало її обличчю загострених рис. Гаррі подумав про фото корінних американців, коли вивчав її чорні очі, ямки на щоках і прямий ніс. А ще їй дуже пасував шовковий одяг. Альбус і Аберфот мали на собі мереживні піджаки і ідентичні зачіски. Альбус виглядав на кілька років старшим, але у всьому іншому хлопці були схожими, однак так було до того доки Альбус не зламав собі носа і не почав носити окуляри.
Сім’я виглядала щасливою і достатньо нормальною, усміхаючись із газети, Маленька Аріана простягала свої ручки з ковдри у яку була закутана. Гаррі побачив над фотографією заголовок:

Ексклюзивні новини з біографії Альбуса Дамблдора
Написано Рітою Скіттер
Розуміючи, що від цього йому гірше не стане, Гаррі почав читати:
Горда Кендра Дамблдор не змогла втримати себе в руках після публічного арешту її чоловіка Персіваля. Після цього вона вирішила перебратися у Долину Ґодрика, село, в якому Самі-Знаєте-Хто втратив свою силу не подалавши маленького Гаррі Поттера.
Як небагато місць, Долина Ґодрика була домом для багатьох чарівників і їхніх сімей, але зважаючи на те, що Кендра не знала тут нікого, вона нікому нічого не розказувала про злочин чоловіка. На любі запитання її нових сусідів-чарівників вона не відповідала, згодом вона побачила наскільки її сім’я була одинокою.
- Закрила двері прямо перед моїм лицем, коли я прийшла привітати її з новосіллям і принесла їй свою домашню випічку. - розповідає Батильда Беґшот, - В перший рік їхнього перебування тут зі всіх членів родини я бачила лише двох хлопчаків. Я би навіть і не дізналась про її дочку якби одного разу не побачила як Кендра прогулювалась з нею на задньому дворі. Пройшлась з дівчинкою по всьому двору і забрала назад у будинок. Я не знаю, які можна зробити з цього висновки.
З цього випливало, що Кендра думала, що переїзд у Долину Ґодрика був ідеальною можливістю сховати Аріану раз і назавжди, щось що вона планувала багато років. Час відіграв велику роль. Аріані було сім років, коли вона вже мала проявити свою магію, бо саме в сім років мають бути хоч якісь прояви магії, якщо вона є – так думає більшість експертів. Ніхто із тих людей, які пам’ятають Аріану ніколи не бачили щоб вона демонструвала хоч найменші ознаки магічної сили. Тоді зрозуміло чому Кендра вирішила приховати існування дочки – вона хотіла уникнути сорому, що її дочка сквиб. Відлюдкуватість Аріани тепер можна не засуджувати по зрозумілим причинам. Маленький круг людей, які знали про існування Аріани можна порахувати на пальцях, включаючи її двох братів, які відхилялись від запитань просто відповідаючи завчені на пам'ять слова «які очевидно веліла говорити мати) : «Моя сестра надто квола для школи.»
Читайте наступного тижня: Альбус Дамблдор у Гоґвортсі― призи і претензії.

Гаррі помилявся: від цієї статті йому стало тільки гірше. Він глянув на фотографію щасливої сім’ї. Що було правдою? Як він міг дізнатись напевне? Він хотів піти у Долину Ґодрика, навіть якщо Батильда нічого йому не скаже; він просто хотів відвідати місце, де він і Дамблдор втратили тих кого вони любили. Він якраз клав газету після чого збирався запитати думку Рона і Герміони, аж раптом роздався оглушливий ляскіт, який розійшовся ехом по всій кухні. Вперше за три дні Гаррі забув про Крічера. Згодом у кімнату ввірвався Люпин; Крічер з’явився посеред сміття, яке залишилось після колишнього крісла Люпина. Крічер, викарабкавшись, пропищав до Гаррі: «Крічер повернув злодія Мандангуса Флетчера, Хазяїне.»
Гаррі тільки зараз помітив його. Мандангус вставши витягнув свою паличку; Герміона була швидша за нього.
«Експеліармус!»
Мандангусова паличка описала дугу в повітрі і опинилася у руці Герміони. Розлючений Мандангус рухнув у сторону сходів, але Рон послав закляття в нього і той впав на кам’яну підлогу з приглушеним тріском.
- Що? – пробобунів той пробуючи звільнитись від Ронових мотузок.
- Що я зробив? У мене кровотеча, домашній ельф на мені, у що ви граєте, що я зробив, відпустіть мене, від-пус-тіть ме-не, або…
- Ти не в тому положенні, щоб погрожувати, - сказав Гаррі. Він відкинув газету, перетнув кухню і підійшов до Мандангуса. Рон також підійшов і тепер уважно дивився як Гаррі наставив свою чарівну паличку на ніс Мандангуса. Від Мандангуса смерділо тютюном, волосся було брудним і заплутаним.
- Крічер вибачається за затримку із поверненням злодія Хазяїне, - пропищав ельф, - Флетчер знає як обминути пастки, має багато схованок і співучасників. Незважаючи на це Крічер зловив злодія.
- Ти дійсно дуже добре попрацював Крічер, - сказав Гаррі і ельф низько вклонився.
- Ну що ж, ми маємо кілька запитань до тебе – звернувся Гаррі до Мандангуса , який в той же ж момент замовк.
- Я запанікував. Я ніколи не йду просто так, ніякої провини, друзі, але я ніколи б не пішов на смерть заради вас і Самі-Знаєте-Хто накинувся на мене, ніхто б звідти не вийшов. Я вже ж сказав вам, що не хотів цього робити…
- Бути героями у вас у крові, - продовжував Мандангус, - чи не так? Але я ніколи ні нащо не претендував, я був близький до самогубства…
- Нас не цікавить чому ти втік від Дикозора, - сказав Гаррі пересуваючи свою паличку ближче до Мандангусових , налитих кров’ю очей. – Ми й до цього знали, що ти покидьок.
- Так чому ж тоді за мною полювали домашні ельфи? Чи це знову через якісь там цінності? Їх у мене нема, але якщо хочете…
- Це не про цінності і, до речі ти як я бачу пожвавився, відрізав Гаррі, - Тому заткнися і слухай.
Це було прекрасним хоть щось робити, і вимагати невеличку порцію правди. Гаріна паличка була тепер так близько до перенісся, що Мандангус аж скосив очі лиш би слідкувати за нею.
- Коли ти вичистив цей будинок, не залишивши нічого цінного в ньому, - почав Гаррі, але Мандангус знову його перебив.
- Сіріуса ніколи не хвилювало його добро…
Залунало тупотіння ніг, блиск міді, віддаючий ехом різкий металевий звук і крик в агонії; Крічер підбіг до Мандангуса і вдарив його по голові каструлею.
- Заберіть його, за-бе-рі-ть йо-го, він повинен бути замкнутим! - лементував Мандангус, щулячись, оскільки Крічер знову замахнувся.
- Крічере, ні! – крикнув Гаррі
Крічерові тонкі руки тряслися під вагою посудини, яка все ще була вгорі.
- Можливо ще один разочок, хазяїне Гаррі, на щастя?
Рон залився сміхом.
- Нам він потрібен при свідомості Крічер, але якщо буде потрібно його допитувати насильно, то ми тебе покличемо, - сказав Гаррі.
- Дуже дякую хазяїне, - промовив Крічер, одночасно поклоняючись, а коли він відступив на коротку відстань, його великі тьмяні очі були все ще сфокусовані на Мандангусі.
- Коли ти вичистив цей будинок і забрав всі цінності, які тут були, повторно почав Гаррі. – ти взяв з кухонної шафки деякі речі. Там був медальйон . – В роті в Гаррі пересохло. Він відчував як напружились Рон і Герміона. – Що ти зробив з ним?
- А що? – запитав Мандангус – Він був цінним?
- Ти ж і досі його маєш! – крикнула Герміона.
- Ні, він не має, - саркастично мовив Рон – він вагається, де б йому відхопити побільше за нього.
- Побільше? - оживився Мандангус, - Це не було звичним товаром…Я не мав вибору.
- Що ти маєш на увазі?
- Я продавав на Алеї Діагон і вона підійшла до мене питаючи чи я маю ліцензію на продаж магічних артефактів. Вона якраз хотіла мене оштрафувати, коли помітила медальйон і сказала, що забере його, і лишить мені трохи часу, і сказала щоб я вважав себе щасливчиком.
- Хто була ця жінка? – запитав Гаррі.
- Я не знаю, скоріш за все якась Міністерська відьма.
Мандангус на мить замислився.
- Присадкувата жінка. У неї на голові була якась прикраса.
Він насупив брови і додав: - Виглядала як жаба.
Гаррі випустив свою паличку: вона вдарила Мандангуса по носі і вистрілила червоними іскрами у його брови, які тут же загорілись.
- «Аґваменті» - вигукнула Герміона і струмінь води ринув з її палички, гасячи Мандагусові брови і одночасно приводячи його до тями.
Гаррі озирнувся на друзів. На їхніх обличчях відбивався і його шок.
Шрами на його руці знову почали поколювати.