"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 6

Шок від втрати Дикозора тяжів над будинком всі ці дні. Гаррі все ще чекав, що побачить, як той з’являється через чорний вхід разом з іншими членами Ордену, як приносить свіжі новини. Гаррі відчував, що його відчуття провини і горя лише загострюються і що він мусить виконати свою місію, щоб знайти і знищити Горокракси якнайшвидше.
- Ти ж не зможеш зробити нічого, - сказав Рон про горокракси, - до того, як тобі виповниться сімнадцять. Вони все ще слідкують за тобою. І ми можемо розробляти плани тут, чи не так? Або, - він зашепотів, - ти вже знаєш де Сам-Знаєш-Хто?
- Ні, - відповів Гаррі.
- Я думаю, Герміонині дослідження теж не дають великого результату, - повідомив Рон. – Вона сказала, що припинить це доти, доки ти не доберешся сюди.
Вони сиділи за столом, містер Візлі і Білл відправились на роботу. Місіс Візлі пішла вгору сходами, щоб розбудити Герміону та Джіні, а Флер захотіла прийняти ванну.
- Захист закінчиться тридцять першого, - сказав Гаррі. - Це означає, що мені потрібно залишитися тут на чотири дні. Потім я зможу...
- П’ять днів, - твердо виправив його Рон. – Ми маємо залишитись на весілля. Вони вб’ють нас, якщо ми пропустимо його.
Гаррі зрозумів, що «вони» це Флер і місіс Візлі.
- Це один додатковий день,- перебив Рон Гаррі, який хотів сказати, що не погодиться.
- Вони не усвідомлюють, як це важливо?
- Звичайно ні, - сказав Рон. – Вони не мають анінайменшого уявлення, і коли ти вже це згадав, я хотів би поговорити з тобою. – Рон глянув на двері в зал, щоб перевірити чи місіс Візлі не повертається, потім нахилився ближче до Гаррі.
- Мама пробує витягнути це з Герміони і з мене, і тебе вона буде розпитувати, так що будь готовий, Тато і Люпин також намагались, але коли вони почули від нас що Дамблдор заборонив тобі говорити про це кому-небудь, крім нас, вони заспокоїлися. Всі, крім мами. Їй дозволено...
Передбачення Рона збулися менш як за годину: перед обідом місіс Візлі відокремила Гаррі від усіх, попросивши його впізнати одну чоловічу шкарпетку, яка могла випасти з його рюкзака. Як тільки вона загнала його в куток у маленькому приміщені для миття посуду біля кухні, то почала допит.
- Рон і Герміона думають що ви можете ігнорувати Гоґвортс, - почала вона легко і невимушено.
- О.. - відповів Гаррі, - Ну так, ми можемо.
- Можу я запитати, чому ти покидаєш своє навчання? – питала місіс Візлі.
- Добре, Дамблдор доручив мені ...завдання... – пробурмотів Гаррі – Рон і Герміона знають про це і також хочуть поїхати.
- Яке завдання?
- Даруйте, але я не можу...
- Добре,але, відверто кажучи, я думаю, ми з Артуром маємо право знати, і я впевнена, що містер та місіс Ґрейнджер погодяться зі мною,- сказала місіс Візлі.
Гаррі боявся атаки " батьків, які переживають". Тому він змусив себе дивитися просто їй в очі, помітивши, що вони карі, того самого відтінку, як у Джіні. Допомогло мало...
— Дамблдор не хотів, щоб ще хтось знав, місіс Візлі. Пробачте. Рону і Герміоні не обов'язково їхати, це їхній вибір.
— Я не вважаю, що й тобі обов'язково їхати, — уривчасто вимовила місіс Візлі. — Ти ще не дорослий, і не має значення, що доручив тобі Дамблдор. Врешті-решт, у нього є цілий Орден! Я думаю, ти просто неправильно зрозумів його, він попросив щось зробити, а ти подумав, що саме ти повинен це виконати.
— Я все правильно зрозумів, — рішуче сказав Гаррі. — Це повинен бути саме я.
Він вручив їй шкарпетку золотистого кольору.
— І це не моє, я не вболіваю за "Паддлмір".
— Ну звичайно що ні, — сказала місіс Візлі знижуючи голос до повсякденного тону. — Я мала здогадатися. — Ну, Гаррі, оскільки ти все одно тут, чи не допоможеш нам підготуватися до весілля Білла та Флер? Там ще стільки всього потрібно зробити.
— Так-так, звичайно, — сказав Гаррі, трохи збентежений різкою зміною теми розмови.
— Як мило з твого боку, — відповіла вона і посміхнулася, виходячи з кухні.
З цієї миті місіс Візлі до того навантажила Гаррі, Рона і Герміону підготовкою до весілля, що у них не залишалося часу обдумати плани.
Швидше за все, місіс Візлі хотіла відвернути їх від усіх думок про Муді і від страху після їхньої недавньої подорожі. Але після двох днів нескінченних прибирань, допомоги у виборі квітів та стрічок, дегномізації саду, і допомоги місіс Візлі в приготуванні великої партії канапок, Гаррі запідозрив іншу причину: вся робота, яку вона давала їм, розводила трійцю по різних кутках, і у Гаррі не було шансу поговорити з друзями наодинці після першої ночі, коли Гаррі розповів, що Волдеморт катував Олівандера.
— Мама вважає, що якщо вона зможе розділити вас, їй вдасться відкласти твій від'їзд, — сказала Джіні впівголоса, поки вони накривали на стіл перед обідом.
— І вона думає, що тоді щось зміниться? — пробурмотів Гаррі. — Хіба ж ще хтось вб'є Волдеморта, поки вона нас тут тримає, примушуючи працювати? — вимовив він машинально, і побачив, що Джіні зблідла.
— Так це правда? — запитала вона. — Ось що ти хочеш зробити?
— Я... Я просто пожартував, — спробував збрехати Гаррі
Вони подивились одне на одного, і Гаррі помітив, що у виразі обличчя Джіні було ще щось, крім здивування від почутого. Раптом Гаррі усвідомив, що це був перший раз, коли вони залишилися наодинці після того, як проводили години у затишних місцях Гоґвортсу. Він був упевнений, що Джіні відчуває те саме.
Скрип дверей змусив їх підстрибнути від несподіванки, потім до кімнати увійшли містер Візлі, Кінґслі та Білл.
Вони часто приєднувалися до Ордену вже за обідом, Барліг лише нещодавно замінив штаб-квартиру на площі Гримо, 12. Містер Візлі наполіг на цьому після смерті Дамблдора, тайнохоронця. Кожна людина, якій Дамблдор довіряв, тепер, у свою чергу була тайнохоронцем Площі Гримо 12. І оскільки таких людей було близько двадцяти, це набагато зменшувало силу закляття. У смертежерів ставало у двадцять разів більше можливостей витягнути секрет з когось. Тож можна було думати, що цього чекати недовго.
— Але зараз-то Снейп вже видав смертежерам адресу, адже так?
— Ну. Дикозор наклав кілька проклять проти Снейпа, якщо він ще раз з'явиться там. Ми сподіваємося, що вони достатньо сильні, щоб тримати Северуса подалі звідти і щоб він прикусив язика, якщо спробує хоч щось сказати про це місце, але ми точно не впевнені в тривалості робочого стану цих заклинань. Було б нерозумно і далі використовувати будинок на площі Гримо як штаб-квартиру, бо про безпеку говорити вже й не доводиться.
Кухня була така переповнена цього вечора, що за столом було незручно їсти. Для Гаррі знайшлося місце біля Джіні, хоча те, що тільки-но відбулося між ними, примушувало його шкодувати, що вони не розділені кількома людьми. Він прагнув уникнути дотику до її руки, коли розрізав своє курча.
— Ніяких новин щодо Дикозора? — запитав Гарі Білла
— Ніяких, — відповів той.
Вони навіть не змогли нормально поховати Муді, тому що Білл та Люпин не знайшли його тіла. Майже неможливо було дізнатися, куди воно впало в запалі битви і темряві ночі.
— "Щоденний Віщун" не написав жодного рядка про його смерть або про пошук його тіла, — продовжив Білл. — Але це нічого не означає. Вони тепер про багато чого мовчать.
— І вони все ще не провели слухань щодо використання магії неповнолітніми, коли я втік від смертежерів? — запитав Гаррі містера Візлі. Містер Візлі кивнув.
— Тому що вони знали, що у мене не було вибору, чи тому, що вони не хочуть, щоб я сказав на весь світ, що Волдеморт напав на мене?
— Я думаю інакше. Скрімджер не хоче визнати, що Сам-знаєш-хто могутній як ніколи, і не вірить у масову втечу з Азкабану.
— Та звичайно, навіщо говорити всім правду? — сказав Гаррі, судорожно стискаючи ніж.
— І ніхто в Міністерстві не піде проти нього? — сердито запитав Рон.
— Роне, люди налякані, — відповів містер Візлі. — Налякані тим, що вони можуть стати наступними зниклими безвісти або їхні діти будуть атаковані! Ходять огидні чутки. Я, наприклад, не вірю, що викладачка Маґґлознавства подала у відставку. Її не бачили вже кілька тижнів. Тим часом Скрімджер закривається в офісі на цілий день, і я всього лише сподіваюся, що він працює над планом.
Містер Візлі вийшов, щоб магічно помити і висушити тарілки.
— Ми маємо ви'ішити, як ми тебе одяга'имемо 'Аґґі, — сказала Флер — Для весілля, — додала вона, помітивши зніяковіння Гаррі. — Звісно, ніхто з наших гостей не буде Смегтежегом, але не можна гагантувати, що вони не спгобують нам перешкодити.
— Так, вона права, — сказала місіс Візлі з іншого кінця столу, її окуляри сповзли на ніс, а сама вона вивчала список того, що потрібно зробити, записаний на шматку пергаменту. — Тепер Рон — ти вже прибрав у своїй кімнаті?
— Навіщо? — здивувався Рон, стукнувши ложкою по столу і поглянувши на матір. — Навіщо мені потрібно прибирати в кімнаті? Нас з Гаррі все цілком влаштовує!
— Весілля твого брата відбудеться всього через кілька днів, молодий чоловіче.
— Вони що, збираються одружуватися у мене в кімнаті? — запитав Рон. — Ні! Так навіщо ж, в ім'я Мерліна, воно мені здалось
— Не говори з матір'ю таким тоном, — твердо сказав містер Візлі. — І роби те,що тобі кажуть.
Рон похмуро глянув на батьків, підняв ложку і швидко доїв свій шматок яблучного пирога.
— Я можу допомогти, прибрати свої речі, — сказав Гаррі Рону, але місіс Візлі перебила його.
— Ні, Гаррі, дорогий, я хотіла б, щоб ти допоміг Артуру з куркою, і я була б дуже вдячна, якби Герміона змінила простирадла у кімнаті для мсьє і мадам Делакур, адже ви знаєте, що вони приїдуть завтра об одинадцятій годині ранку.
Виявилось, що допомога була майже непотрібною.
— Тільки не треба згадувати про це при Моллі, — сказав містер Візлі Гаррі, зупинившись перед ним на шляху в курник. — Тонкс знайшла для мене запчастини, що залишилися від мотоцикла Сіріуса, і я, скажімо так, ховаю їх у себе. Це вражаюче, у мене є прокладка від вихлопів і ще щось, я думаю це називається акумулятор. Це чудова можливість дізнатися, як працюють гальма. Я збираюся спробувати зібрати все це разом, коли Моллі не буде. Я маю на увазі, коли у мене буде час.
Коли вони повернулися в будинок, Місіс Візлі ще не прийшла і Гаррі тихенько піднявся на горище до Рона.
— Та прибираю я, прибираю! А, це ти, — з полегшенням зітхнув Рон, який лежав на ліжку. Кімната була в повному безладі, як і весь тиждень до цього. Єдина різниця полягала в тому, що тепер в куточку ще сиділа Герміона і її пухнастий кіт Криволапик. Герміона розбирала книжки, деякі з яких Гаррі впізнав.
— Привіт Гаррі, — сказала вона і всілася на його ліжко.
— Ти вже встигла все зробити?
— А, мама Рона забула, що вона вже просила Джіні і мене змінити простирадла, — посміхнулася Герміона і кинула підручник Нумерології та Граматики в купку на «Зліт і падіння Захисту від темних мистецтв».
— Ми якраз говорили про Дикозорв. Я вважаю, він міг вижити.
— Але Білл бачив, як його вразило смертельним закляттям, - заперечив Гаррі.
— Так, але Білла теж атакували тої миті, — відповів Рон. — Як ми можемо бути упевнені, що він бачив усе?
— Навіть якщо б вони промахнулись Авадою Кедаврою, Муді все одно впав на тисячу футів вниз, — сказала Герміона, зважуючи в руці книжку "Квідичні команди Британії та Ірландії"
— Він міг використати закляття щита.
— Флер говорила, що йому вибили чарівну паличку закляттям, — сказав Гаррі.
— Ну гаразд, якщо ти так хочеш вірити, що він помер, — похмуро пробурчав Рон, набиваючи подушку зручніше.
— Звичайно, що не хоче! — вражено сказала Герміона. — Але будьмо все-таки реалістами.
Вперше Гаррі уявив собі тіло Дикозора, розбите, як Дамблдор, з оком, яке крутилось в очній ямці. Він відчув укол совісті змішаний з дивним бажанням сміятися.
— Смертежери, напевне, добре замітають сліди, тому ніхто і не знайшов його, — мудро відмітив Рон.
— Так, — сказав Гаррі. — Як Барті Крауча, перетвореного на кістку і заритого в городі Геґріда. Напевно вони трансфігурували Муді і перетворили його...
— Годі! — заволала Герміона. Здригнувшись, Гаррі поглянув на неї і побачив, як її сльози капають на «Азбуку Чарівника».
— О ні, — зітхнув Гаррі, підводячись з ліжка. — Герміоно, я не хотів засмучувати тебе.
Але Рон вже схопився, аж заскрипіли пружини ліжка, і опинився поруч з Герміоною, дістаючи хустинку для носа. Поспіхом вийнявши паличку з кишені джинсів, він навів її на хусточку і вимовив% "Терґео!". Паличка висмоктала весь бруд. Задоволений Рон дав цю хусточку Герміоні.
— Ох, спасибі, Роне. Пробачте, будь ласка, — Герміона висякалася. — Це просто так ж-жахливо, правда? В-відразу після Дамблдора, я просто ніколи не думала, що це трапиться з Дикозором, він здавався таким сильним!
— Так, я знаю, — підхопив Рон. — Але ти ж знаєш, що він сказав би нам, якби був тут?
— Постійна пильність! — повторила слова Муді Герміона, піднімаючи очі.
— Саме так, - кивнув головою Рон. — Він би порадив нам вчитися на його помилках. І що я точно зрозумів, так це що ніколи не слід вірити цьому брехливому боягузові Манданґусу.
Герміона посміхнулася Ронові у відповідь і нагнулася, щоб підібрати ще кілька книг. За мить ремінь, що зв'язував "Книгу жахіть", розстебнувся, книжка впала Ронові на ногу, підстрибнула і швидко укусила його.
— Ой! Пробач, пробач, будь ласка! — закричала Герміона, коли Гаррі нарешті відірвав книжку від Рона.
— Що ти взагалі робиш з цими книжками? — запитав Рон, поволі накульгуючи до свого ліжка.
— Просто думаю, яку з них узяти з собою, — відповіла Герміона. — Коли ми шукатимемо горокракси.
— А, ну, звичайно! —вигукнув Рон, ляскаючи долонею по лобі. — Я і забув, що ми полюватимемо за Волдемортом у пересувній бібліотеці.
— Як смішно, — сказала Герміона, роздивляючись "Азбуку Чарівника". Я думаю. чи потрібно буде нам перекладати руни? Можливо. Я думаю нам краще узяти це з собою щоб бути впевненішими.
Вона кинула азбуку назад у велику купу книг і підняла "Історію Гоґвортсу".
— Послухайте, — вимовив Гаррі.
Він підвів голову. Рон і Герміона подивилися на нього. — Я знаю, ви заявили після похоронів Дамблдора, що хочете піти зі мною...
— Ну ось, знову починається, —прошепотів Рон Герміоні, звівши очі догори. — Ми вже все зрозуміли, — зітхнув Рон, повертаючись назад до книг.
— Знаєш, я думаю потрібно узяти "Історію Гоґвортсу". Навіть якщо ми не повернемося туди, я відчуватиму себе некомфортно без неї.
— Послухайте мене! — повторив Гаррі.
— Ні, Гаррі, це ти послухай, — перебила Герміона. — Ми йдемо з тобою, ми вирішили це багато місяців тому, та що там, багато років тому.
— Але...
— Замовкни, — порадив йому Рон.
— Ви упевнені, що все обдумали? — впирався Гаррі
— Давайте подивимось, — сказала Герміона, кидаючи "Подорож з тролями" в купу непотрібних книжок. — Я упаковувала речі протягом довгих днів, так, що ми готові виїхати негайно, причому збір інформації для тебе вимагав досить складної магії, не говорячи вже про контрабанду цілого запасу Багатозільної настійки Дикозора просто під носом у мами Рона. Я змінила пам'ять своїх батьків так, що вони переконані, що їх насправді звуть Вендел і Моніка Вілкінз і вони все життя мріяли перебратися до Австралії, чим вони зараз і займаються. Це стане перешкодою на шляху Волдеморта, якщо він захоче їх розшукати і допитати про мене... Чи про тебе, тому що, на жаль, я розповідала їм доволі багато про тебе. Якщо я виживу в полюванні за горокраксами, то знайду маму з татом і зніму чари. Якщо ні... Що ж, я думаю, що наклала досить хороші чари для того, щоб вони жили щасливо і безпечно. Вендел і Моніка не знають, що у них є дочка, як ви розумієте...
Очі Герміони знову наповнилися сльозами. Рон встав з ліжка і поклав руку на руку Герміони, поглянувши на Гаррі, ніби дорікаючи йому за нетактовність. Гаррі не міг придумати, що відповісти, — Рон, який повчав тактовності став для нього сюрпризом.
— Я... Герміоно, пробач мене. Я не хотів...
— Ти не думав, що ми з Роном чудово уявляємо, що може трапитися, якщо ми підемо разом з тобою? А ми знаємо! Роне, покажи Гаррі, що ти зробив.
— А чи варто? Він же щойно поїв, — перепитав Рон.
— Давай, він має знати!
— Ох, ну гаразд. Гаррі, йди сюди.
Рон забрав руку з руки Герміони і пошкандибав до дверей.
— Йдемо.
— Навіщо? — запитав Гаррі, прямуючи за Роном до крихітних сходів.
— Діскендо, — пробурмотів Рон, скерувавши паличку на низьку стелю. Жахливий, напів-смокчучий, напів-стогнучий звук донісся разом із смородом відкритої каналізації з квадратного отвору, що з’явився.
— Це ваш упир, так? — запитав Гаррі, який ніколи не бачив істоти, що іноді порушувала нічну тишу.
— Так, це він, — сказав Рон, піднімаючись сходами. — Підійди і поглянь на нього.
Гаррі пішов за Роном вгору, до крихітного закута на горищі було лише кілька кроків. Він помітив істоту, що згорнулася в кількох футах від нього і міцно спала, широко відкривши рот.
— А... Це... це нормально, що упирі носять піжаму?
— Ні, — відповів Рон. — І зазвичай у них немає рудого волосся і такої кількості прищів.
Гаррі з огидою розглядав істоту. Вона була схожа на людину і носила стару піжаму Рона. Гаррі був упевнений, що упирі зазвичай прозорі і лисі, а не волохаті. І цілком точно - не покриті жахливими фіолетовими прищами.
— Він — це я, бачиш? — сказав Рон.
— Ні, — сказав Гарі. — Не бачу.
— Я поясню це, коли ми повернемося до кімнати, — сказав Рон. Вони спустилися по сходах, Рон повернув стелю на місце і приєднався до Герміони, яка досі розбирала книги.
— Як тільки ми поїдемо, упир спуститься і житиме тут, у моїй кімнаті, — сказав Рон.- Я думаю, він дійсно чекає цього, але важко точно сказати, чи так буде, адже все, що він може робити, — це стогнати і пускати бульки зі слини, а ще він починає кивати, коли хтось згадує про нього. У будь-якому випадку, він буде таким як я, тільки заслиненим. Ну як?
Гаррі зніяковів.
— Ясно, — сказав Рон, стривожившись через те, що Гаррі не оцінив всієї краси плану. — Дивися, якщо ми троє не з'явимося у Гоґвортсі, всі думатимуть, що Герміона і я з тобою, так? Це означає, що смертежери підуть просто до наших сімей, щоб зрозуміти, чи знають вони, де ти зараз.
— Але на щастя, все виглядатиме так, ніби я поїхала з мамою і татом; більшість маґґлонароджених хочуть зараз сховатися, — сказала Герміона.
— Ми не можемо заховати всю мою сім'ю, це буде дуже підозріло, і вони не можуть покинути свою роботу, — сказав Рон.- Отже, ми збираємося запустити чутку, що я серйозно хворий бризкухою, тому я не міг повернутися до школи. І якщо хтось збереться подзвонити або приїхати і подивитися, мама з татом зможуть показати їм покриту пухирями примару в моєму ліжку. Бризкуха дуже заразна, і ніхто не захоче підійти до нього. У будь-якому випадку упир не зможе нічого сказати, і навряд чи хтось захочезаразитися від його слини.
— І твої мама і тато в курсі плану? — запитав Гаррі.
— Тато так. Він допомагав Фреду та Джорджу трансформувати упиря. Мама... Ось побачиш, їй сподобається. Вона не дізнається про це, доки ми не поїдемо.
Запала тиша, яка переривалась лише глухими бухканнями, тому що Герміона надалі продовжувала кидати книги то в одну то в іншу купу. Рон сидів, дивлячись на неї, а Гаррі поглядав на них обох, не знаючи, що й сказати. Всі те, що вони зробили, щоб захистити свої сім'ї, допомогло йому усвідомити, що вони справді зібралися йти з ним і точно уявляють небезпеку, яка їх чекає. Він захотів сказати, як багато це значить для нього, але не зміг знайти слів.
Як грім з ясного неба долетіли крики місіс Візлі, приглушені відстанню у чотири поверхи.
— Можливо, Джіні не помітила плямочку на кільці для серветки, — простогнав Рон. — Я не знаю, чому Делакури приїжджають за два дні до весілля.
— Сестра Флер — дружка нареченої, вона має бути тут для репетиції, але вона дуже мала, щоб приїхати самостійно, — пояснила Герміона, роздумуючи над "Боротьбою з Банші".
— Сподіваюся, гості не нервувати маму, — припустив Рон.
— Що ми дійсно мусимо вирішити, - сказала Герміона, кидаючи "Теорію магічного захисту" в кошик і виймаючи "Європейський довідник магічної освіти", — це те, куди ми збираємося, коли підемо. Я знаю, ти говорив, що хочеш спочатку відвідати Ґодрікову долину, Гаррі, і я розумію чому. Але... Хіба ми не повинні зробити горокракси нашою основною метою?
— Якби ми знали, де хоч один із них, я б погодився з тобою, — відпоів Гаррі, не вірячи, що Герміона справді розуміє його бажання повернутися в Ґодрікову долину. Не тільки могили батьків привертали його: Гаррі відчував, що саме це місце дасть відповіді на багато питань. Гаррі тягнувся до цієї долини, бо там він вижив після смертельного закляття Волдеморта і, мабуть, там зможе зрозуміти, як же протистояти ворогові.
— Ти не думаєш, що Волдеморт охороняє долину? — запитала Герміона. - Він може чекати від тебе саме цього — спроби побачити могили батьків.
Гаррі про це не подумав. Поки він шукав контраргументи, Рон заговорив про те, про що його цікавило саме зараз.
— Ця людина, Р.А.Б., — сказав він. — Ви знаєте, хто вкрав справжній медальйон?
Герміона похитала головою.
— Він сказав у своїй записці, що збирається знищити вкрадене, так?
Гаррі взяв рюкзак і дістав підроблений горокракс, в якому все ще була записка від Р.А.Б.
"Я вкрав справжній горокракс і збираюся знищити його при першій нагоді", — вголос прочитав Гаррі.
— А якщо він дійсно зробив це?
— Або вона, — вставила Герміона.
— Хто б то не був, — сказав Рон. — Це означає мінус один для нас!
— Так, але ми все одно маємо спробувати знайти справжній медальйон, чи не так? —заперечила Герміона. — Знайти у будь-якому випадку - знищений він чи ні.
— А якщо ми його знайдемо… Як ми знищимо горокракс? — запитав Рон.
— Ну, — відповіла Герміона. — Я вивчала це...
— Як? — запитав Гаррі. — Книг про горокракси немає в бібліотеці.
— Ні, — відповіла Герміона, червоніючи. — Дамблдор забрав їх усі, але він... Він не знищив їх.
Очі Рона блискавично збільшились.
— Як, ім'ям Мерліна, ти дістала книги про горокракси?!
— Я... Я не крала їх, — швидко промовила Герміона, у відчаї дивлячись то на Гаррі, то на Рона. — адже вони все ще були бібліотечними книгами, не зважаючи на те, що Дамблдор забрав їх з полиць. У будь-якому випадку, якби він дійсно не хотів, щоб хто-небудь дістав їх, я впевнена, він би заховав їх набагато краще...
— Давай по суті, —попросив Рон.
— Гаразд, це було легко, — тихо сказала Герміона. — Я просто зухвало використала чари. Ви ж знаєте — Акціо. І книги перемістилися з вікна кабінету Дамблдора прямо в спальню дівчат.
— Але коли ти зробила це? — запитав Гаррі, захоплено і недовірливо дивлячись на Герміону.
— Відразу після його, Дамблдора, похоронів, —відповіла Герміона ще тихше..
— Відразу після того, як ми вирішили, що покинемо школу і відправимося шукати горокракси. Я піднялася вгору зібрати свої речі. І зрозуміла: що більше ми знатимемо про ці речі, то краще... Я була сама там, і я спробувала, і це таки спрацювало. Вони влетіли просто через відчинене вікно, і я… я забрала їх.
Вона проковтнула слину і благально прошепотіла:
— Я не думаю, що Дамблдор сердився б. Адже ж ми не користуємось цією інформацією для створення власних горокраксів, прадва ж?
— Ти думаєш, ми почнемо скаржитися? — запитав Рон.- Де ці книги зараз?
Герміона дістала з купи велику книгу в чорній шкіряній палітурці. Вона дивилася на неї з огидою і тримала книгу так, немов це було щось здохле.
— Вона єдина дає точні інструкції про те, як зробити горокракс. "Секрети Темних Мистецтв" — це жахлива книга, дійсно жахлива, повна темної магії. Мені цікаво, коли Дамблдор вилучив її з бібліотеки, якщо він, звісно, не зробив цього ще до того, як став директором, але б'юсь об заклад, Волдеморт отримав всі потрібні інструкції з неї.
— Чому тоді він питав у Слизорога, як зробити горокракс, якщо вже прочитав про це?- запитав Рон.
— Він тільки звернувся до Слизорога, щоб зрозуміти що трапиться, якщо він розколить свою душу на сім частин, — відповів Гаррі. — Дамблдор був упевнений, що Редл вже знав, як створити горокракс. Думаю, ти маєш рацію, Герміоно, він все прочитав з цієї книги.
— Я багато що читала про них, — сказала Герміона. — Вони жахливіші, ніж здаються, і, я думаю, він справді зробив шість штук. Книга попереджає про те, якою нестабільною ви зробите свою душу, відірвавши від неї частину, і це при створенні лише одного горокраксу.
Гаррі пригадав, як Дамблдор говорив, що Волдеморт став поза "звичайним злом".
— Є який-небудь спосіб зібрати себе назад? — запитав Рон.
— Є, — відповіла Герміона з награною усмішкою, — але це дуже боляче.
— Як? Як це можна зробити?- запитав Гаррі.
— Розкаятися, —прошепотіла Герміона. — Ви пмусите відчути, що ви натворили. Але біль від такого усвідомлення може знищити Вас. Я не вірю, що Волдеморт намагатиметься зробити це, а Ви?
— Ні, — сказав Рон, перш ніж Гаррі зміг відповісти. - Отже, в цій книзі говориться про те, як знищити горокракс?
— Так, — сказала Герміона, перегортаючи тонкі сторінки, з виглядом людини, яка досліджує якісь тухлі рештки. — Тут попереджають темних чарівників, що їм доведеться зробити надзвичайно сильний захист горокракса. Власне кажучи, те, що Гаррі зробив з щоденником Редла, було одним з кількох по-справжньому надійних способів знищити горокракс.
— Завдати удару зубом василіска?- запитав Гаррі.
— О, просто чудово,що у нас є величезний запас ікол василісків, — сказав Рон. — Тепер мені цікаво, що ж ми збираємося робити?
— Це необов'язково має бути зуб василіска, — терпляче відповіла Герміона. — Це мусить бути щось настільки руйнівне, що горокракс не зможе відновити себе. Отрута василіска має тільки одне протиотруту, і вона дуже рідкісна.
— Сльози Фенікса, — кивнув Гаррі.
— Точно, — відповіла Герміона. — Наша проблема в тому, що таких речей, як отрута василіска дуже мало, і вони всі занадто небезпечні, щоб носити їх з собою. Цю проблему нам доведеться вирішити, хоч би тому, що розриваючи, розбиваючи, або розрубуючи горокракс, ми нічого не доб'ємося. Потрібне щось насправді руйнівне.
— Але навіть якщо ми зруйнуємо річ, в якій воно існує… — почав Рон. — Чому цей маленький шматочок душі не може просто переміститися і жити в чомусь іншому?
— Тому що горокракс — повна протилежність людині.
Помітивши, що Гаррі і Рон зніяковіли, Герміона поспішила пояснити.
— Дивіться, якщо б я вхопила меча, Роне, і вдарила тебе, я не пошкодила б твою душу.
— Я впевнений, мені було би дуже комфортно, — пожартував Рон. Гаррі засміявся.
— Не сумніваюся. Але я маю на увазі, що якщо що-небудь трапиться з твоїм тілом, твоя душа виживе, — сказала Герміона. — З горокраксом все по-іншому. Частина душі всередині залежить від ємкості, створеної для її виживання. Одна не може існувати без іншої.
— Я бачив смерть душі, коли розривав щоденник, — сказав Гаррі, згадуючи чорнило, яке лилось, наче кров, з проколотих сторінок, і крик, з яким зникла частина душі Волдеморта.
— Тільки-но щоденник був повністю знищений, шматочок душі, пійманий в цю пастку, більше не міг існувати. Джіні намагалася позбавитися від щоденника перед тим, як це зробив ти, вона намагаласявтопити його, але він повертався як новенький.
— Зачекайте, — сказав Рон, спохмурнівши.- Частина душі з щоденника заволоділа Джіні, чи не так? Як же він працює?
— Поки магічна річ не пошкоджена, частина душі може переселятися в кого-небудь, якщо цей хтось знаходитися дуже близько до горокраксу. Я не маю на увазі довге володіння ним, та й від дотику теж нічого не відбудеться, — додала вона, перш, ніж Рон почав говорити.- Потрібно бути близьким саме емоційно. Джіні віддала серце тому щоденнику, тим самим вона зробила себе неймовірно вразливою. Ви у біді, якщо ви любите горокракс або залежите від нього.
— Мені цікаво, як Дамблдор знищив перстень? — запитав Гаррі. — Чому ж я не запитав його? Я справді ніколи...
Його голос затих: він подумав про те, що варто було запитати у Дамблдора, і про те, як загинув директор. Гаррі здавалося, що він втратив можливість дізнатися якомога більше, дізнатися все, поки Дамблдор був живий.
Тиша перервалась. Двері в спальню відчинилися, грюкнувши об стіну. Герміона закричала і впустила «Секрети Темних Мистецтв», Криволапик, шиплячи від обурення, шмигнув під ліжко; Рон зіскочив з ліжка, але послизнувся на обгортці від Шоколадної Жабки і вдарився головою об стіну; Гаррі інстинктивно вихопив паличку, перш ніж усвідомив, що дивиться на місіс Візлі, чиє волосся було розпатлане, а лице спотворене гнівом.
— Я дуже перепрошую, що перебиваю вашу маленьку бесіду, — сказала вона тремтячим голосом. - Я впевнена, ви всі маєте відпочити... Але в моїй кімнаті лежать весільні подарунки, і їх потрібно розсортувати, і я була б дуже рада, якби ви допомогли.
— Так, так! — відповіла Герміона. Вона перелякано жбурляла книжки як-небудь і куди-небудь. — Ми допоможемо... Нам дуже жаль...
Кинувши незадоволений погляд на Гаррі і Рона, дівчина поспішила з кімнати услід за місіс Візлі.
— Ми як ельфи-домовики, — тихенько поскаржився Рон, все ще потираючи голову, поки вони з Гаррі йшли вниз. — У мене немає жодної втіхи від роботи. Що швидше це весілля закінчиться, то щасливішим я буду.
— Так, — сказав Гаррі. — Тоді у нас не буде нічого, окрім пошуку горокраксів. Це будуть ніби канікули, чи не так?
Рон посміхнувся, але коли побачив величезну купу весільних подарунків, які чекали їх у кімнаті місіс Візлі, усмішка відразу зникла з його обличчя.
Делякури прибули наступного ранку об одинадцятій. До цього часу Гаррі, Рон, Герміона і Джіні уже не відчували анінайменшої симпатії до сім'ї Флер; особливо після того, як Рон спантеличено пішов нагору, щоб підібрати шкарпетки одного кольору, а Гаррі невдало спробував пригладити своє волосся. Коли всіх визнали достатньо причепуреними, вони натовпом вирушили на залитий сонцем задній двір -зустрічати гостей.
Гаррі ніколи не бачив це місце настільки чистим. Іржаві казанки і старі веллінгтонські чоботи, зазвичай розкидані поряд із задніми дверима, замінили двома вазонами у великих горщиках по обидві сторони дверей; і хоча на вулиці не було навіть невеликого вітерця, листя ліниво погойдувалося. Курей сховали, двір обнесли огорожею, а сусідній сад обрізали, обскубали і прикрасили, хоча Гаррі подумав, що він виглядає дуже сумно без натовпу гномів.
Він не міг порахувати, скільки заклинань безпеки було навколо Барлогу і від Ордена, і від Міністерства; все, що він знав, — ніхто не міг явитися сюди за допомогою магії. Тому містер Візлі пішов на вершину найближчого пагорба, куди Делякури мали прибути через портал, щоб зустрітиїх,. Коли вони з'явилися, пролунав незвично високий сміх містера Візлі, який підійшов до Барлогу, навантажений багажем, тримаючи під руку красиву біляву жінку в мантії кольору зеленого листя.
— МАМО! -закричала Флер, і помчала вперед, щоб обійняти її. — ТАТУ!
Мсьє Делякур був не таким красивим, як дружина; це був невисокий чоловік з гострою чорною борідкою. Проте він виглядав добродушним. Підійшовши до місіс Візлі, взутої в туфлі на високих каблуках, він двічі поцілував її у кожну щоку, змусивши захвилюватись.
— У вас було стілки пгоблем, - сказав він глибоким голосом. — Флер сказала, що ви душе багато пгацювали.
— О, нічого, нічого, — прощебетала місіс Візлі. — Нам було не важко.
Від обурення Рон копнув гнома, який визирав з-за одного з кущів.
— Дорога леді, - сказав мсьє Делякур, все ще тримаючи руку місіс Візлі.- Ми удостоєні великої ч'есті, ствогюючи союз двох наших сімей! Дозволте мені представити свою дружину — Аполліна.
Мадам Делякур підійшла, щоб поцілувати місіс Візлі.
— Ч'удово, — сказала вона, — ваш чоловік россказував нам такі веселі історії.
Містер Візлі божевільно усміхнувся, місіс Візлі поглянула на нього так, що він негайно притих з таким виглядом, ніби стїоть біля ліжка серйозно хворого друга.
— І, звичайно, ви зустгічались з моєю молодшою дочкою, Ґабгіель, — сказав мсьє Делякур. Ґабріель була як Флер у мініатюрі — одинадцяти років, із срібним волоссям до талії, вона усміхнулась місіс Візлі і обійняла її, потім кинула на Гаррі палкий погляд і змахнула віями. Джіні голосно прокашлялась.
— Так, давайте, проходьте!- сказала місіс Візлі, засяявши, і провела Делякурів до будинку з багатьма "Ні, будь ласка", "Лише після вас" і "Немає за що».
Делякури, як з'ясувалося, були приємними гостями. Вони завжди були раді допомогти у приготуваннях до весілля. Мсьє Делякур вважа що усе, починаючи від плану розташування гостей до туфельок дружок нареченої, - це "Чагівно!". Мадам Делякур була підкованіша в домашніх справах і миттю почистила духовку належним чином. Ґабріель скрізь ходила за своєю старшою сестрою, намагаючись допомагати всім, чим може, і швидко лепечучи французькою.
Внизу Барліг ще не був готовий розмістити гостей. Містер і місіс Візлі тепер спали у вітальні, перекричавши протести мсьє і мадам Делякур і наполігши на тому, щоб ті розташувалися в їхній спальні. Ґабріель спала разом з Флер в старій кімнаті Персі, а Білл розділить кімнату з Чарлі - своїм дружбою, тільки-но той повернеться з Румунії. Шанси разом обдумувати плани стали практично нульовими, і, у відчаї, Гаррі, Рон та Герміона взялися годувати курей тільки для того, щоб утекти з переповненого будинку.
— Але вона все ще не хоче залишати нас самих! — прогарчав Рон: їхній другій спробі зібратися у дворі перешкодила поява місіс Візлі, яка несла велику корзину з білизною.
— О, чудово, ви погодували курей, — сказала вона, підійшовши.- Ми маємо їх знову загнати, перш ніж чоловіки завтра поставлять намет для весілля, — пояснила вона, роблячи паузу, щоб втомлено спертися на курник. — Магічні намети Мілламанта. вони дуже хороші. Їх привезе Білл. Тобі краще залишатися всередині, поки ти тут, Гаррі. Я мушу сказати, що це ускладнює організацію весілля, всі ці охоронні закляття навколо будинку.
— Вибачте, — покірно відповів Гаррі.
— О, не роби дурниць, дорогий! - відразу відповіла місіс Візлі. - Я не думала нічого такого — твоя безпека набагато важливіша! Взагалі-то я хотіла запитати, як ти збираєшся святкувати свій день народження, Гаррі. Врешті-решт, сімнадцять років — це один з найважливіших днів...
— Я не хочу галасу, — відповів Гаррі швидко, передбачаючи наростання напруги. — Правда, місіс Візлі.. звичайна вечеря — це буде просто чудово. Це ж день перед весіллям.
— О, добре, якщо ти так хочеш, дорогий... Я запрошу Ремуса і Тонкс, гаразд? І як щодо Геґріда?
— Це було б прекрасно, — сказав Гаррі. — Але, будь ласка, не варто переживати. Ви і так зробили дуже багато для мене.
— Що ти. Що ти. Нам не важко.
Вона дивилася на нього, довго, ніби вивчаючи, а потім сумно посміхнулася і пішла геть. Гаррі спостерігав, як вона махає своєю паличкою біля стовпів з білизняними шнурками а вологий одяг сам піднімається в повітря і розвішується на них. Раптом Гаррі відчув величезне бажання покаятись за ті незручності і біль, які причинив цій добрій дбайливій жінці.

Подякували за новину: наташка