Богдан Зиновій Хмельницький (27 грудня 1595 (6 січня 1596 за новим стилем) — † 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1657, Чигирин) — шляхтич руський, реєстровий козак, військовий писар, а з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у визвольну війну проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією і Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Дата народження
Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Традиційний рік народження козацького гетьмана — 1595 — вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сенйорії, що Хмельницькому 54 роки.

М. Максимович висунув версію, що Богдан народився 27 грудня 1595 року, на свято Святого Федора Начертанного та одержав ім'я Богдан, від народної форми церковного імені Теодор (Феодот). Однак ця версія не пояснювала друге ім'я Богдана Хмельницького, Зиновій.

К. Когтянцта та С. Плохій припустили, що першим, хресним іменем Хмельницького було Зиновій, тому 27 грудня не могло бути його днем народження. С. Плохій висловив здогад, що Хмельницький міг народитися 2 листопада за юліанським календарем, коли у святцях фіксується ім'я Зиновій (до речі, єдине у православному церковному календарі) й бути хрещеним 10 листопада у день святого Феодота. У зв'язку з цим священик міг дати хлопчикові перше ім'я, Зиновій, за іменем святого в день, коли той народився, і друге ім'я — Богдан (Фео-дот) — відповідно до дня хрещення. Враховуючи, що ім'я Зиновій не було популярним серед українців, які прагнули уникати імен мучеників, до яких належав св. Зиновій, щоб дитина не мучилася у своєму житті, то Хмельницький й отримав друге ім'я Богдан, яким і користувався. Запропонована версія виглядає переконливою, але вона не пояснює причини святкування Богданом дня народження 27 грудня за юліанським календарем.

Відповідно, питання дати народження Богдана Хмельницького залишається відкритим і потребує подальшого вивчення.

Отож, 29 квітня 1918 року Павло Скоропадський, гідний представник гетьманського роду, сміливий генерал, взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів.

Того ж дня делегати Всеукраїнського з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманською державою. Згодом багато писали й говорили про те, що цей з'їзд було інсценовано, але сучасники бачили серед його делегатів лише незначну кількість людей у піджаках, основну масу становив натовп «дядьків у свитках», та й представляли вони вісім різних губерній. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».

Деякі відомості про Павла Скоропадського.

Генеалогія роду Скоропадських, за відомими сьогодні історичними джерелами, веде свій початок від першої половини XVII століття. Скоропадські - один з найшляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії. Рід був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарнавські, Маркевичі. Сам Павло Петрович є нащадком Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, син Петра Скоропадського(див. Скоропадські) і Марії Андріївни Миклашевської (див. Миклашевські).

Народився 3(15) травня 1873 року у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Саме там увібрав перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина зберігала і трималася старих українських звичаїв. Освіту Павло Петрович розпочав з Стародубської гімназії. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. Військова кар'єра приваблювала і його най. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу і успішно закінчує його у 1893 році. Молодого офіцера призначають на службу до Кавалерґардського полку тимчасово виконуючим обов'язки командира ескадрону. Через два роки він отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а у грудні 1897 року стає поручником.

З початком російсько-японської війни 1904-1905 років молодий офіцер прагне на ділі виконувати обов'язки військового і подає рапорт з проханням перевести його на фронт у діючу армію. На початку квітня 1904 року Скоропадський виїздить з Петербургу на фронт. Восени 1904 р. його призначають командиром сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська, згодом - ад'ютантом командувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича. Під час війни Скоропадського нагороджено Георгіївською зброєю та багатьма орденами. У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм фліґель-адьютантом, з наданням звання полковника. 4 вересня 1910 року полковник Скоропадський призначається командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись фліґель-адьютантом. У 1912 році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

Петро Конашевич Сагайдачний (*1570, Кульчиці — †20 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землї, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, провідник реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

Молоді роки
Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.

Головні походи
Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600-х роках він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава 1618 року на Москву. С., вирятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смути на російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Пізніше, у зв'язку з посиленням польсько-шляхетського гніту в Україні, С. почав відходити від угодовської політики щодо шляхетської Польщі. Очолюване С. 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Заснована 1617 р. «Ліга християнської міліції», яка мала на меті вигнати турків з Європи, покладала великі надії на С. і українських козаків, що вступили до неї. Могутня турецька армія у кількості 300 тис.чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом С. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Якуб Собеський мусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки».