Отож, 29 квітня 1918 року Павло Скоропадський, гідний представник гетьманського роду, сміливий генерал, взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів.

Того ж дня делегати Всеукраїнського з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманською державою. Згодом багато писали й говорили про те, що цей з'їзд було інсценовано, але сучасники бачили серед його делегатів лише незначну кількість людей у піджаках, основну масу становив натовп «дядьків у свитках», та й представляли вони вісім різних губерній. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».

Деякі відомості про Павла Скоропадського.

Петро Конашевич Сагайдачний (*1570, Кульчиці — †20 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землї, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, провідник реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

Молоді роки
Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.

Головні походи
Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600-х роках він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава 1618 року на Москву. С., вирятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смути на російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Пізніше, у зв'язку з посиленням польсько-шляхетського гніту в Україні, С. почав відходити від угодовської політики щодо шляхетської Польщі. Очолюване С. 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Заснована 1617 р. «Ліга християнської міліції», яка мала на меті вигнати турків з Європи, покладала великі надії на С. і українських козаків, що вступили до неї. Могутня турецька армія у кількості 300 тис.чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом С. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Якуб Собеський мусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки».