"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 30

У той момент, коли її палець доторкнувся Мітки, шрам Гаррі нестерпно запалав, зоряна кімната зникла із свідомості і він стояв на шматку каменя перед скалою. Море омивало все навколо і його серцем заволодів тріумф – Вони мають хлопчика.
Гучний ляск повернув Гаррі туди, де він стояв. Дезорієнтований, він підняв свою паличку, але чарівниця попереду нього вже вже падала додолу; вона настільки сильно вдарилась об землю, що скло на полицях зазвеніло.
- Я ще нікого не оглушала, окрім твоїх занять Д.А.,- скзала Луна з цікавістю.- Це було більш шумно, ніж я очікувала.
Стало помітно, що стеля почала тремтіти від кроків Равенкловців, котрі були розбуджені шумом від діяльності Луни і вже неслись до низу зі своїх спалень.
- Луна, де ти? Я мушу сховатися під мантією!
Ступня Луни раптово з’явилася з повітря; він поспішив до неї і вона накинула мантію на них як тільки потоки Равенкловців в піжамах заповнили загальну вітальню. Почулося здивування і крики від картини лежачої без свідомості на підлозі Алекто. Повільно вони наблизились до неї, жахливого звіра, котрий міг прокинутися будь-якої секунди і напасти на них.
Один хоробрий першокурсник підійшов до неї і копнув її в спину.
- Я думаю вона мертва!- крикнув він з радістю.
- О, дивись, - задоволено зашепотіла Луна, коли Равенкловці оточили Алекто,- Вони раді!
- Ага...чудово...
Гаррі закрив очі і його шрам запалав, він знову поринав у думки Волдеморта...він рухався по тунелю до печери...Він вирішив перевірити медальйон...це не займе багато часу...
Почувся стук до вхідних дверей вітальні і кожен Равенкловець замер. З іншого боку Гаррі чув легкий музичний голос, який лунав з орловидного дверного молоточка:
- Куди зникають речі?
- Звідки я знаю?! Заткнись!,- проричав грубий голос, котрий на скільки знав Гаррі, належав брату Алекто, Амікусу,- Алекто? Алекто? Ти там? Ти його впіймала? Відчини двері!
Равенкловці шепотіли поміж собою налякані. Потім без попередження пролунала серія гучних ударів, неначе хтось стріляв у двері.
- АЛЕКТО! Якщо він прийде, а ми не матимемо Поттера...ти хочеш, щоб з нами було те, що було з Малфоями? ВІДПОВІДАЙ МЕНІ!,- Амікус ревів, трясучи двері з усією силою, але ті не відкривались. Равенкловці відступали і деякі серед найбільш зляканих почали повертатися до їхніх спалень. Потім, саме тоді, коли Гаррі подумав, що варто відкрити двері і оглушити Амікуса перед тим, як Пожирач Смерті зробить ще щось, ввічливий голос прозвучав за дверима:
- Можу я запитати що ви робите, професор Керроу?
- Намагаюся...пробратися...через ці...дідькові двері!,- крикнув Амікус,- Ідіть та приведіть Флитвіка! Нехай відчинить їх зараз же!
- Але ж хіба ваша сестра не там?,- запитала професор МакҐонаґал,- чи не дозволив їй професор Флитвік зайти трохи раніше цим вечором за вашим проханням? Можливо вона могла би відкрити двері для вас? Тоді вам би не потрібно було піднімати на ноги півзамку.
- Вона не відповідає, ти, стара мітла! Відкривай ти! Зараз же!
- Звичайно, якщо ви цього бажаєте,- відповла професор МакҐонаґал неймовірно холодним голосом. Потім був ввічливий стук молоточком і співучий голос запитав знову:
- Куди зникають речі?
- В нікуди – все, що треба сказати,- відповіла професор МакҐонаґал.
- Добре сказала,- відповів орловидний молоточок і двері відкрились.
Кілька Равенкловців, що залишились, побігли по сходам, як тільки Амікус увірвався через поріг, розмахуючи паличкою. Горбатий, як його сестра, він мав бліде обличчя і малесенькі очі, погляд котрих зразу же впав на Алекто, котра розляглась без жодних почуттів на підлозі. Крик злості і страху пролунав у вітальні.
- Що вони зробили, маленькі покидьки?- закричав він,- Я піддам закляттю Круціатус кожного з них, доки вони не скажуть хто це зробив...і що скаже Темний Лорд?, - завищав він, стоячи над сестрою і сткаючи себе по лобі кулаком,- Ми його не маємо, і вони втікли і вбили її!
- Вона лише оглушена,- сказала професор МакҐонаґал нетерпеливо, зупинившись, щоб перевірити Алекто,- З нею буде все в порядку.
- Ні, не буде!,-кричав Амікус,- Після того як до неї добереться Темний Лорд! Вона закликала його, я відчув як моя Мітка запалала, і він думає, що Поттер у нас!
- Поттер у вас?,-сказла гостро професор МакҐонаґал,- Що ви маєте на увазі «Поттер у нас»?
- Він сказав нам, що Поттер може спробувати зайти до вежі Равенкло і щоб ми закликали його, що ми його спіймаємо!
- Чому Гаррі Поттер намагатиметься зайти до вежі Равенкло?! Він належить до мого факультету!
Поряд з недовірою та гнівом Гаррі чув легкі нотки гордості в її голосі і теплі почуття до професора МакҐонаґал заповнили його.
- Нам сказали, що він може прийти сюди!,- сказав Керроу,- Звідкіля я знаю чому?!
Професор МакҐонаґал встала і її погляд обійшов всю кімнату.Двічі він пройшовся тим місцем, де під мантією стояли Гаррі та Луна.
- Ми можемо звалити все на дітей,- сказав Амікус, його поросяче лице несподівано стало хитрим,- Так, це те, що ми зробимо. Ми скажемо, що Алекто була в засаді серед дітей,- він подивився догори на зоряну стелю в сторону спалень,- і скажемо, що вони змусили її доторкнутися Мітки, і тому була фальшива тривога...Він може наказати їх. Кількома дітьми більше чи менше, як різниця?
- Різниця лише між правдою та брехнею, хоробрістю та боягузством,- сказала професор МакҐонаґал побліднівши,- короче кажучи, різницю, яку ти і твоя сестра не здатні цінувати. Але дозвольте мені дещо уточнити. Ти не звалиш свою дурість на учнів Гоґвортсу. Я цього не дозволю.
- Вибачте, що?!
Амікус підійшов впритул до професора МакҐонаґал, наблизивши своє лице в кількох дюймах до її. Вона не відступилась ні на крок, а подивилась вниз на нього так, неначе він був чимось огидним, що вона знайшла у себе на кріслі.
- Це не той випадок, коли потрібен твій дозвіл, Мінерва МакҐонаґал. Твій час зкінчився. Зараз час тих, хто при владі зараз. І ти або підтримаєш мене, або поплатишся за все.
І він плюнув їй у обличчя.
Гаррі скинув плаща, підняв паличку і сказав:
- Тобі не слід було цього робити.
Як тільки Амікус розвернувся, Гаррі крикнув:
- Круціо!
Пожирач Смерті був збитий з ніг. Він корчився у повітрі немов потопаючий, кричучи і стогнучи від болі. І потім, з хрустом і дзвоном скла, влетів у книжкову шафу та звалився на підлогу без свідомості.
- Тепер я розумію, що Белатриса мала на увазі,- сказав Гаррі, у чиїй голові досі стукала кров,- ти мусиш справді ненавидіти.
- Поттер!,- зашепотіла професор МакҐонаґал, хапаючись за серце,- Поттер...ти тут! Що...? Як..?,- вона намагалася прийти до тями,- Поттер, це безглуздо!
- Він плюнув на вас,- сказав Гаррі
- Поттер, я...це було...дуже галантно з твого боку...але хіба ти не розумієш?
- Так, звичайно,- Гаррі запевнив її. Деяким чином її паніка підбадьорювала його,- Професор МакҐонаґал, Волдеморт на шляху сюди.
- А нам вже можна казати це ім’я?- запитала Луна з цікавістю, знімаючи Мантію-Неведимку. Поява другого порушника здається добила професора МакҐонаґал, котра відшатнулась назад і впала у крісло поряд, вхопившись за комірець своєї старої клітчатої мантії.
- Я не думаю, що є якась різниця як ми його називаємо,- сказав Гаррі Луні,- Він вже знає де я.
У віддаленій чатині свого мозку, частині, з’єднаній з палаючим шрамом, він бачив Волдеморта, котрий плив у маленькому, схожому на привида, човнику...він майже досяг острівка, на котрому стояла кам’яна чаша.
- Ти мусиш тікати,- зашепотіла професор МакҐонаґал,- Зараз же, Поттер, так швидко як можеш!
- Я не можу,- відповів Гаррі,- Є дещо, що я мушу зробити. Професор, ви знаєте де знаходиться діадема Равенкло?
- Ді-ді-діадема Равенкло? Звичайно ні, хіба ж вона не була втрачена століття тому?- вона випрямилася у кріслі,- Поттер, це безглуздо, абсолютно безглуздо, тобі повертатися до замку.
- Я мусив,- сказав Гаррі,- Професор, є дещо сховане тут і я збираюсь знайти це. Це може бути діадема...якби я міг лише поговорити з професором Флитвіком.
Почувся звук руху і дзвону скла. Амікус повертався до свідомості. До того як Гаррі та Луна встигли щось зробити, професор МакҐонаґал встала на ноги, вказала паличкою на ледве стоячого Пожирача Смерті і сказала:
- Імперіо!
Амікус підвівся, підійшов до сестри, підняв її паличку, потім слухняно підійшов до професора МакҐонаґал і віддав її та свою власну. Потім він ліг на підлогу поряд з Алекто. Професор МакҐонаґал взмахнула паличкою і нитки довгою блискучої мотузки з’явились у повітрі і обв’язались навколо Керроусів, притискуючи їх тісно одне до одного.
- Поттер,- сказала професор МакҐонаґал, повертаючи своє обличчя знову до нього ж повною байдужістю до складної долі Керроусів,- якщо Той-Кого-Не-Можна-Називати справді знає що ти тут...
Тільки-но вона це сказала, гнів як неймовірний фізчний біль пройшов крізь Гаррі, запалючи його шрам пекельним вогнем, коли він на секунду подивився у чашу з зіллям, котре стало прозорим, і побачив, що немає жодного золотого медальйона, котрий би лежав на дні.
- Поттер, з тобою все в порядку?- сказав голос і Гаррі повернувся. Він схопився за плече Луни, щоб не впасти.
- Час спливає, Волдеморт пробирається все ближче, професор, я виконую накази Дамблдора, я мушу знайти те, що він хотів, щоб я знайшов! Але ми повинні вивести учнів, поки я буду обшукувати замок. Волдеморту потрібен я, але він не піклуватиметься про те, чи більше чи менше вбитих...не зараз,- не зараз, коли він знає, що я знищую горокракси, закінчив Гаррі речення в своїй голові.
- Ти виконуєш накази Дамблдора?- повторила вона із здивованим виглядом. Потім вона випрямилась у повний ріст,- Ми будемо обороняти школу від Того-Кого-Не-Можна-Називати поки ти будеш шукати цей...цю річ.
- Це можливо?
- Я думаю, так,- скзала професор МакҐонаґал сухо,- ми, вчителі, досить вправні у магії, ти знаєш. Я впевнена, ми зможемо втримати їх на певний час, якщо додамо зусиль. Звичайно, ще потрібно щось зробити з професором Снейпом...
- Дозвольте мені...
- ...і якщо Гоґвортс за крок від осади і з Темним Лордом біля брами, було би добре забрати якомога більше невинних людей подалі. З Камінною Мережею під наглядом та Апарацією неможливою на землях Гоґвортсу...
- Є шлях,- сказав Гаррі швидко і пояснив дорогу, котра веде до Кабанячої Голови.
- Поттер, ми говоримо про сотні студентів...
- Я знаю, професор, але якщо Волдеморт та Пожирачі Смерті будуть зосереджені на шкільних кордонах, вони не будуть зацікавлені у тому, що хтось дизапарує з Кабанячої Голови.
- Щось у цьому є,- погодилась вона. Вона вказала своєю паличкою на Керроусів і срібна павутина впала на їхні тіла, обмотавши їх собою і піднявши у повітря, де вони висіли піл синьо-золотою стелею немов два потворних морських створіння,- Ходімо. Ми мусимо попередити інших деканів. Тобі варто знову одягнути мантію.
Вона покрокувала у напрямку дверей і як тільки зробила це – підняла паличку. З кінчика вилетіло три срібні коти. Патронуси побігли гладкою ходою вперед, наповнючи спіральні сходи срібним світлом, коли професор МакҐонаґал, Гаррі та Луна поспішили до низу.
Вони йшли коридорами і один за одним патронуси покидали їх. Стара мантія професора МакҐонаґал шелестіла по підлозі і Гаррі та Луна поспішали за нею під Плащем-Невидмкою.
Вони проминули ще два поверхи, коли почули якісь звуки збоку. Гаррі, чий шрам все ще горів, почув їх першими. Він хотів вже дістати Карту Мародерів з мішочка на шиї, але до того як він встиг це зробити, МакҐонаґал здається вже здогадался про поповнення їхньої компанії. Вона зупинилась, витягнула паличку готова до дуелі і сказала:
- Хто там?
- Це я,- сказав тихий голос.
З позаду залізних латів вийшов Северус Снейп.
Ненависть скипіла у Гаррі, коли він побачив його. Він забув про Снейпові злочини, про те, як жирне волосся звисало як завіса навколо його худого обличчя, який холодний і мертвий погляд був в його очах. Він не носив нічної білизни, а був одягнений у його звичну чорну мантію, і він також тримав паличку готовий до боротьби.
- Де Керроуси?- запитав він тихо.
- Там, де ти сказав їм бути, я думаю, Северус,- сказала професор МакҐонаґал.
Він підійшов ближче і його погляд пройшовся по Професору МакҐонаґал і простору навколо неї, неначе він знав, що Гаррі там. Гаррі теж підняв свою паличку готовий до атаки.
- Я мав враження,- сказав Снейп,- що Алекто затримала порушника.
- Справді?- сказала професор МакҐонаґал,- І що стало причиною такого враження?
Снейп зробив легкий рух легкий рух лівою рукою, де Темна Мітка була викарбувана в нього на шкірі.
- Ох, ну звичайно,- сказала професор МакҐонаґал,- у вас Пожирачів Смерті є свої власні засоби зв’язку, я забула.
Снейп зробив вигляд, що не почув її. Його погляд все ще обшуковував повітря навколо неї і він по-троху підходив все ближче.
- Я не знав, що цієї ночі твоя черга патрулювати коридори, Мінерва.
- Ти щось маєш проти?
- Я думаю що могло витягнути тебе з ліжка в таку пізню годину?
- Мені здалося, що я чула якісь безпорядки,- сказала професор МакҐонаґал.
- Справді? Але все здається спокіно.
Снейп подивився їй в очі.
- Ти бачила Гаррі Поттера, Мінерва? Бо якщо ти бачила. Я змушений наполягати...
Професор МакҐонаґал зробила рух швидше, ніж Гаррі міг повірити. Її паличка взлетіла у повітря і на долі секунди Гаррі подумав, що Снейп має впасти без свідомості, але поява його Щитових Чар була настільки неочікуваною, що МакҐонаґал розгубилась. Вона вказала своєї паличкою на стіну і один з її шматків відвалився. Гаррі, готовий атакувати Снейпа, був змушений відтягнути Луну з шляху палаючого полум’я, яке перетворилося на вогняне кільце, світло котрого заповнило коридор і летіло як лассо на Снейпа.
Потім не було вогню, а лише велика чорна змія, котру МакҐонаґал перетворила на дим, котрий перетворився на рій кинжалів. Снейп зупинив їх лише поставивши перед собою щит з латів і з металічним звоном вони один за одним врізалися туди, де мали бути його груди.
- Мінерва,- сказав писклявий голос і, подивишись позад себе, все ще прикриваючи Луну від заклинань, Гаррі побачив професорів Флитвіка, Спраут та Слаґхорна тяжко дихаючих вже поряд.
- Ні!- запищав Флитвік, піднімаючи паличку,- ти більше не будеш коїти вбивства у Гоґвортсі! Заклинання Флитвіка вразило лати, за котрими Снейп знайшов прихисток. З шумом вони ожили. Снейп намагався звільнитися від металічних рук і відкинув їх у напрямку своїх нападників. Гаррі та Луна були змушені відскочити щоб уникнути їх і ті влетіли у стіну, розламавшись. Коли Гаррі знову подивився вгору, Снейп вже бився з МакҐонаґал, Флитвіком та Спраут, котрі наступали в його напрямку. Він пробіг через двері класу і за кілька секунд всі почули крики МакҐонаґал «Боягуз! БОЯГУЗ!»
- Що трапилось, що трапилось?- запитала Луна.
Гаррі поставив її на ноги і вони побігли коридором, скидуючи мантію і влітаючи у порожній клас, де професори МакҐонаґал, Флитвік та Спраут стояли біля розбитого вікна.
- Він вистрибнув,- сказала професор МакҐонаґал, коли Гаррі та Луна забігли в кімнату.
- Ви маєте на увазі, що він мертвий?- Гаррі підбіг до вікна, ігноруючи викрики Флитвіка та Спраут, шокованих від його неочікуваної появи.
- Ні, він не мертвий,- сказала професор МакҐонаґал гірко,- на відміну від Дамблдора, він все ще носив паличку...і здається вивчив кілька трюків у свого хазяїна.
З жахом Гаррі помітив на віддалі величезного кажана, схожого на привида, котрий летів крізь темноту до огорожі школи.
Позаду них почулися важкі кроки і тяжке дихання. Слаґхорн щойно з’явився.
- Гаррі,- закричав він тримаючись за свої великі груди під смрагдово-зеленою піжамою,- мій любий хлопчику...який сюрприз...Мінерва, поясни будь ласка...Северус...що з ним?
- Наш директор бере коротку відпустку,- скзала професор МакҐонаґал, вказуючи на пролам у вікні, котрий формою нагадував обриси Снейпа.
- Професор!- Гаррі закричав, тримаючи руку на лобі. Він бачив як озеро, наповнене Інфері, пропливає позаду. Потім зелений човен, схожий на привида, причалив до берегу підземного озера і Волдеморт вибрався з нього з бажанням вбивати у серці...
- Професор, ми мусимо заблокувати школу! Він вже близько!
- Дуже добре. Той-Кого-Не-Можна-Називати скоро буде тут,- сказала вона іншим вчителям. У Спраут та Флитвіка відкрились роти від здивування. Слаґхорн тяжко видихнув,- Поттер має роботу в замку за наказом Дамблдора. Ми повинні зробити якомога потужніший захист, на який ми спроможні, поки Поттер зробить свою роботу.
- Ви розумієте, звичайно, що що б ми не робили, ми не зможемо втримати Самі-Знаєте-Кого?- пискнув професор Флитвік.
- Але ми можемо його затримати,- сказала професор Спраут.
- Дякую, Помона.- сказала професор МакҐонаґал і дві чарівниці обмінялися поглядом порозуміння,- Я пропоную організувати основний захист навколо школи, потім зібрати наших учнів у Великому Залі. Більшість повинна бути евакуювана, хоча ті, хто досягли повноліття і мають бажання залишитися та боротися, думаю, заслуговують на свій шанс.
- Погоджуюсь,- сказала професор Спраут, поспішаючи до дверей,- Тентакула, Диявольська пастка, стручки Снарглафа...так. Хотіла би побачити як Пожирачі Смерті будуть боротися проти цього.
- Я можу діяти звідси,- сказав Флитвік і почав бурмотати заклинання підвищеної складності, хоча і ледве зміг виглянути у розбите вікно, вказуючи своєї паличкою. Гаррі почув дивний шиплячий звук, неначе Флитвік відпускав на волю вітер на землі Гоґвортсу.
- Професор,- сказав Гаррі, підходячи ближче до низенького вчителя Чарів.- Професор, вибачте, що перебиваю, але це важливо. Чи маєте ви якусь думку про те, де знаходиться діадема Равенкло?
- ...Протего Хорібіліс...діадема Равенкло?- пискнув Флитвік,- Трохи мудрості, ніколи не завадить, Поттер, але я не думаю, що це буде дуже корисно в цій ситуації!
- Я лише маю на увазі...ви знаєте де вона? Чи бачили її коли-небудь?
- Бачив? Ніхто з нині живих не бачив! Багато часу прошло з моменту її втрати, хлопче.
Гаррі відчув суміш неймовірного розчарування та паніки. Що ж тоді було горокраксом?
- Ми зустрінемось з тобою та твоїми Равенкловцями у Великому Залі, Філіус!- сказала професор МакҐонаґал, показуючи Гаррі та Луні слідувати за нею.
Вони вже дійшли до дверей, коли Слаґхорн голосно каркнув:
- Моє слово,- прошепотів він, блідий та зпотілий,- Що за метушня?! Я не впевнений чи це мудро, Мінерва. Він готовий знайти шлях всередину, ти знаєш, і всі, хто стануть на його шляху будуть у не дуже приємному становищі...
- Я очікую вас та ваших слизеринців у Великому Залі через двадцять хвилин також.- сказала професор МакҐонаґал.- Якщо ви бажаєте піти разом з вашими студентами, ми вас не будемо зупиняти. Але якщо хтось з вас спробує зашкодити нам або підніме на нас руку у замку, тоді, Хоресе, ми будемо боротися до смерті.
- Мінерва!- сказав він шокований.
- Прийшов час визначитися Слизерину комі він вірний,- перебила професор МакҐонаґал,- Іди та розбуди своїх учнів, Хорасе.
Гаррі не залишився дивитися на тихе шипіння Слаґхорна. Він та Луна залишилися з професором МакҐонаґал, яка стала посеред коридору і підняла свою паличку.
- Піертотум...о, ні, заради всього святого, Філч, не зараз...
Пристаркуватий завхоз щойно прийшов своєю хромою ходою та криками:
- Учні не в ліжках! Учні в коридорах!
- Вони там і мають бути, ти, закінчений ідіот!- кричала МакҐонаґал,-а тепер йди та зроби щось корисне! Знайди Півза!
- П-півза?- заїкнувся Філч неначе ніколи не чув це ім’я до цього.
- Так, Півза, дурню, Півза! Чи не на нього ти жалієшся вже четвертину столітя? Іди і приведи його зараз же.
Філч судя з усього подумав, що професор МакҐонаґал втратила залишки розуму, але пошкутильгав подалі, згорблений та бурмочучи щось під ніс.
- А зараз...Піертотум Локомотор!- закричала професор МакҐонаґал. І всі статуї та рицарські обладунки зістрибнули зі своїх постаментів, і від ехо звуків ударів та звону з поверхів нижче та вище, Гаррі зрозумів, що таке сталося у всьому замку.
- Гоґвортс у небезпеці!- закричала професор МакҐонаґал,- закрийте кордони, захистіть нас, виконайте свій обов’язок перед школою!
Скрегочучи та стукаючи, орда живих статуй проходила повз Гаррі, деякі з них менші, деякі більші, ніж в житті. Там також були тварини та обладунки воїнів, розмахуючі мечами та ядрами на ланцюгу.
- Тепер, Поттер,- сказала МакҐонаґал,- тобі та Міс Лавгуд краще повернутися до ваших друзів та привести їх до Великого Залу...я розбуджу інших Грифіндорців.
Вони розділилися на вершині інших сходів, Гаррі та Луна повернули до прихованого входу до Кімати за Вимогою. Коли вони бігли, то зустріли натовп учнів, більшість з яких мали на собі дорожні мантії, одягнуті на піжами, котрих вчителі та старости вели до Великого Залу.
- Це був Поттер!
- Гаррі Поттер!
- Це був він, я присягаюсь, я щойно бачив його!
Але Гаррі не обертався і нарешті вони досягли входу до Кімнати за Вимогою, Гаррі наклонився проти чарівної стіни, яка відкрилась, щоб впустити їх і він та Луна побігли вниз крутими сходами.
- Що за...?
Як тільки стало видно кімнату, Гаррі ледве не впав зі сходів від шоку. Зараз тут було на багато більше людей, ніж тоді, коли він був тут в останнє. Кінґслі та Люпин дивилися на нього, так само як Олівер вуд, Кеті Бел, Анджеліна Джонсон та Алісія Спінет, Біл та Флер, та Місіс і Містер Візлі.
- Гаррі, що відбувається?- сказав Люпин, зустрічаючи його на підніжжі сходів.
- Волдеморт на шляху сюди, вони блокують школу...Снейп втік...Що ви тут робите? Як ви взнали?
- Ми надіслали повідомлення іншій частині Дамблдорової Армії,- пояснив Фред,- Ти не міг очікувати, що хтось пропустить таку забаву, Гаррі, і Д.А. дали знати Ордену Фенікса і пішло-поїхало...
- Що спочатку Гаррі?- крикнув Джордж,- Що там відбувається?
- Вони евакуюватимуть молодших школярів і всі збираються у Великому Залі, щоб організуватися,- сказав Гаррі,- ми будемо битися.
Почувся страшний рев і хвиля посунула до сходів, його притиснуло до стіни, коли вони бігли повз нього, суміш членів Ордену Фенікса, Дамблдорової Армії і старої Гарріної команди з Квіддичу, всі з паличками на поготові, поспішаючі до замку.
- Ходімо, Луна,- покликав Дін, проходячи повз них, протягуючи свою вільну руку. Вона схопила її і пішла з усіма вверх сходами.
Натовп зменшувався. Лише невелика купка людей залишилася позаду в Кімнаті за Вимогою і Гаррі приєднався до них. Місіс Візлі сперичалася з Джинні. Навколо них стояли Люпин, Фред, Джордж, Біл та Флер.
- Ти ще не повнолітня!- кричала Місіс Візлі на свою дочку, коли Гаррі підійшов,- я тобі цього не дозволю! Хлопці, так, але ти, ти мусиш йти додому!
- Я не піду!
Волосся Джинні заколихалося, коли вона вирвала руку з маминої.
- Я в Дамблдоровій Армії!
- Банда підлітків!
- Банда підлітків, котра йде проти нього, чого ще ніхто не насмілювався робити,- сказав Фред.
- Їй лише шістнадцять!- кричала Місіс Візлі,- Вона ще не достатьно доросла! Про що ви вдвох думали, коли привели її сюди?!
Фред та Джордж виглядали трохи присоромленими.
- Мама права, Джинні,- сказав Біл тихо,- Ти не можеш йти з нами. Кожен, хто не досяг повноліття мусить йти, це єдине правило.
- Я не можу йти додому!- закричала Джинні, сльози заблистіли в неї на очах,- вся моя сім’я тут, я не можу стояти чекаючи там одна і не знаючи і...
Її погляд зустрівся з Гарріним вперше. Вона подивилася на нього благаючи, але він потрусив головою і вона відвернулася.
- Добре,- сказала вона, витріщившись на вхід до тунелю до Кабанячої Голови,- тоді я скажу «до побачення» зараз і..
Почулись звуки боротьби і сильний глухий удар. Хтось ще виліз з тунелю, трохи втратив рівновагу і впав. Потім, піднявшись за допомогою найближчого стільчика, подивився навколо крізь скривобочені, в рогуватій оправі окуляри і сказав:
- Я не надто запізнився? Це вже почалося? Я тільки-но взнав, тож...я...
Персі шипів в тишині. Очевидно він не очікував, що потрапить на більшу частину родини. Повисла довга пауза здивування, котру розбила Флер повертаючись до Люпина і кажучи, в ясній спробі перебити мовчанку:
- То...де є маленькій Тедді?
Люпин подивився здивовано на неї. Тиша між Візлі була міцною як крига.
- Я...о, так...з ним все добре!- сказав Люпин голосно,- так. Тонкс з ним...в матері...
Персі та інші Візлі все ще дивилися одне на одного немов закляклі.
- В мене тут є фото!- крикнув Люпин, дістаючи фотографію з середини свого піджака і показуючи її Гаррі та Флер, котрі побачили крихітну дитинку з пучечком бірюзового волосся, розмахуючу товстими кулачками перед камерою.
- Я був дурнем!- заволав Персі так голосно, що Люпин ледве не виронив фото,- Я був ідіотом, я був гордим йолопом...я був...
- Закоханим у Міністерство, жадібним на владу ідіотом, котрий відмовився від родини,- сказав Фред.
Персі проковтнув.
- Так, я був!
- Що ж, ти не міг сказати краще, ніж сказав,- відповів Фред, подаючи руку Персі.
Місіс Візлі почала плакати. Вона побігла, відпихнула Фреда, і обійняла в обійми, котрі нагадували тіски, поки він похлопував її по спині та дивився на батька.
- Тато, вибач,- сказав Персі.
Містер Візлі кліпнув очима і потім також поспішив обійняти сина.
- Що ж змусило тебе прийти, Перс?- запитав Джордж.
- Потрібно було трохи часу,- сказав Персі, протираючи очі під окулярами кутиком своєї дорожної мантії,- Але я мусив знайти вихід, що зараз не так легко в Міністерстві, вони арештовують зрадників постійно. Мені вдалося зв’язатися з Аберфортом і він попередив мене десять хвилин тому, що в Гоґвортсі буде битва за замок, тож я тут.
- Що ж, ми даємо право нашим старостам очолити боротьбу в такі часи, як зараз,- сказав Джордж імітуючи Персіну помпезну манеру говорити,- А тепер йдемо вверх сходами і будемо битися, інакше всіх гарних Пожирачів Смерті розберуть.
- О, то ти моя невістка зараз?,- сказав Персі, потискаючи руку Флер, коли вони поспішали в напрямку сходів з Білом, Фредом та Джорджем.
- Джинні!- рявкнула Місіс Візлі.
Джинні також намагалася пробратися до сходів у цій мирній атмосфері.
- Молі, як ти подивишся на те,-почав Люпин,- що чому б Джинні не залишитися тут, все-таки вона буде на місці бойових дій і знатиме що відбувається, але не в самому жерлі битви?
- Я...
- Це гарна ідея,- сказав Містер Візлі твердо,- Джинні, ти залишаєшся у цій кімнаті, ти мене чула?
Джинні ця ідея не дуже сподобалась, але під незвично суворим батьковим поглядом вона кивнула.
Містер та Місіс Візлі і Люпин пішли в напрямку сходів.
- А де Рон?-запитав Гаррі,- Де Герміона?
- Вони вже мали би піти до Великого Залу,- крикнув Містер Візлі через плече.
- Я не бачив, щоб вони проходили повз мене,- сказав Гаррі.
- Вони казали щось про туалет,- сказала Джинні,- незадовго до того, як ти пішов.
- Туалет?
Гаррі пішов до відкритих дверей щоб вийти з Кімнати за Вимогою і перевірив сусідній туалет. Він був порожній.
- Ти впевнена, що вони сказали «туа..»?
Але потім його шрам заколов і Кімната за Вимогою зникла. Він дивився крізь високі ворота з кованого заліза, прикрашені крилатими човниками на колоні з кожного боку, дивився крізь темні землі на замок, котрий сяяв вогнями. Наджині лежала, оповивши його плечі. Він був просякнутий тим холодним, жорстоким почуттям досягти мети, яке передує вбивству.

Подякували за новину: наташка, шоколад