"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 28

Гаррі опустився на дорогу. Він бачив до болю знайому Високу Вулицю Гоґсміда: темні фасади магазинів, вуаль чорних гір над селом, що петляє стежину, ведучу до Гоґвортса, світло, що виривається з вікон Трьох Мітел, і із страхітливою точністю в його пам'яті промайнула картина його перебування тут близько року тому, коли він підтримував відчайдушно слабкого Дамблдора - це було лише мить після приземлення, а потім, коли Гаррі, Рон і Герміона розтискали руки - щось відбулося.

Пролунав крик - так само кричав Волдеморт, коли дізнався, що кубок був вкрадений: він торкнувся кожного нерва в тілі Гаррі, і той відразу ж зрозумів, що крик викликаний їх появою. Поки він оглядався з друзями під плащем, двері Трьох Мітел відкрилися і дюжина Смертежерів, одягнених в мантії з капюшонами, кинулися на вулицю з піднятими паличками. Гаррі схопив Рона за зап'ястя, коли той спробував підняти свою паличку; їх було дуже багато, щоб застосовувати закляття. Навіть спроба цього могла б видати їх. Один з Смертежерів змахнув чарівною паличкою і крик припинився, луною затихаючи у віддалених горах.
- Акціо Плащ! - заревів один з Смертежерів
Гаррі схопив за складку плащ, але той і не намагався зрушитися. Притягаюче закляття на нього не діяло.
- Що, Поттер, ти сьогодні без своєї накидки? - викрикнув Пожирач, що вимовив заклинання, потім звернувшись до своїх супутників. - Розділитеся! Він тут.

Шестеро з Смертежерів бігли в їх сторону: Гаррі, Рон і Герміона відступали настільки швидко, наскільки могли, тікаючи вниз по найближчому провулку, Пожирачі відставали від них на лишні кроки. Троє під плащем чекали в темноті, напружено уловлюючи звуки кроків і промені світла від паличок слуг Волдеморта.

- Йдемо! - шепотіла Герміона – Роз’явимося!
- Чудова ідея, - сказав Рон, але перш, ніж Гаррі встиг відкрити рот, Смертежер закричав:

- Ми знаємо, що ти тут Поттер, і тобі не сховатися! Ми знайдемо тебе!

- Вони були готові до нашої появи, - прошепотів Гаррі - вони наклали це закляття, щоб знати, коли ми будемо тут. Я вважаю, вони зробили щось ще, щоб затримати нас тут, заманити в пас...

- А що, якщо ми привернемо дементорів? - викрикнув інший Пожирач. - Давайте звільнимо дементорів, вони знайдуть їх досить швидко!
- Темний Лорд хоче, щоб Поттер помер тільки від його руки...
- Дементори не уб'ють його! Темному Лордові потрібне життя Поттера, а не його душа. Йому буде легше убити хлопчиська, якщо того вже поцілують!

Почалася галаслива суперечка. Гаррі охопив жах: щоб протистояти дементорам, їм доведеться викликати Патронусоі, які відразу ж видадуть їх.

- Ми спробуємо роз’явитися, Гаррі! - прошепотіла Герміона.

Відразу після її слів він відчув неймовірний холод, що розповзається по вулиці. Все світло навколо раптово стиснулося, спрямувалося кудись вгору, до зірок, і там зникло. У непроглядній тьмі він відчув дотик Герміони, і вони обернулися. Повітря, по якому вони хотіли переміщатися, здавалося, стало твердим. Вони не могли роз’явитися, Смертежери добре блокували їх закляття. Холод проникав під шкіру Гаррі все глибше і глибше. Він, Рон і Герміона продовжували відступати вниз по провулку, тримаючись стін і прагнучи не видавати звуків. Раптово з-за рогу безшумно вислизнули дементори, з десяток або більше, виразно видимі, оскільки були трохи світлішими за темне небо, в темних плащах, з покритими струпами гниючими руками. Чи могли вони відчути страх поблизу? Гаррі був упевнений в цьому. Здавалося, що зараз вони стали наближатися швидше, оточуючи їх, із затяжними і галасливими зітханнями, які він ненавидів.

Він підняв паличку. Він не зможе, ні за яких обставин пережити Поцілунок дементора. Рон і Герміона теж - промайнуло у нього в думках, коли він прошепотів "Експекто Патронум!"
Срібний олень вирвався з палички і накинувся на дементорів. Ті кинулися врозсип, а десь вдалині пролунав радісний крик:

- Це він, онде, онде, я бачив його Патронуса, це був олень!

Дементори відступили, зірки знов з'явилися на небі, а кроки Смертежерів ставали все голоснішими. Але перш ніж Гаррі, охоплений панікою, встиг прийняти хоч якесь рішення, десь неподалеку пролунав скрип, з лівого боку вузької вулиці відкрилися двері і грубий голос сказав:

- Поттер, сюди, швидко!

Він пішов без зволікань. Всі троє втиснулися у відкритий дверний отвір.

- Вгору, не знімай Плащ, і поводься тихо! - пробурмотіла висока фігура, яка потім вийшла на вулицю і закрила за ними двері.

У Гаррі не було анінайменшого уявлення про того, хто б це міг бути, але зараз, в тремтячому світлі єдиної свічки, він побачив брудний, загрузлий в пилюці бар заїжджого двору "Кабаняча Голова". Вони пробігли за прилавок, в другий дверний отвір, ведучий до хистких дерев'яних сходів, по яких вони вбігли вгору. Сходи вели у вітальню з потертим килимом і маленьким каміном, над яким висіла величезна картина, яка зображала світловолосу дівчину, що дивиться на кімнату з розсіяною безтурботністю.
Звук кроків на вулиці досяг їх вух. Не знімаючи плаща, вони навшпиньки підійшли до забрудненого вікна і подивилися вниз. Їх рятівник, в якому Гаррі зараз впізнав бармена "Кабанячої Голови", був єдиною людиною без капюшона.

- Отже? - кричав він в одну з осіб, закриті капюшоном. - Що ще? Ви посилаєте дементорів на мою вулицю, я направляю на них Патронуса. Поряд зі мною нікого не немає, я говорю, нікого не немає!
- Це був не ваш Патронус! - відповів Смертежер. - Це був олень, це Патронус Поттера!
- Олень?! - заревів Бармен і дістав паличку. - Олень! Ти ідіот! Експекто Патронум!

Щось величезне і рогате відірвалося від палички, промайнуло по Високій Вулиці і пропало з вигляду.

- Це не те, що я бачив! - вимовив Смертежер вже з меншою впевненістю.
- Комендантська година була порушена, ви чули шум! - звернувся до бармена один з його супутників. - Хтось вийшов на вулицю проти правил...
- Якщо я хочу вигуляти свого кота, я зроблю це, і мені плювати на вашу комендантську годину!
- Так це ви привели в дію Кричущі чари?
- І що, якщо це зробив я? Зашлете мене в Азкабан? Уб'єте мене, затиснувши мій ніс дверима? Та будь ласка, якщо хочете. Але я сподіваюся, що ви не настільки дурні, щоб натиснути на ваші чорні мітки і призвати Його? Повірте, Йому не сподобається, що ви відриваєте його із-за мене і мого старого кота, чи не так?
- Не переживайте за нас. - сказав один з Пожирачів. - Переживайте за себе, порушник комендантської години!
- А де ж ви братимете зілля і отрути, коли мій паб закриється? Як тоді проявить себе ваша друга суть?
- Ви нам загрожуєте?..
- Я тримаю свій рот на замку, от чому ви приходите сюди?
- Я упевнений, що я бачив Патронуса у вигляді оленя - закричав перший Смертежер
- Олень? - заричав бармен. - Це козел, ідіот!
- Добре, ми зробили помилку. - процідив другий Смертежер. - Але якщо ви знов порушите комендантську годину, ми не будемо такі добрі!

Пожирачі попрямували назад в сторону Високої Вулиці. Герміона з полегшенням зітхнула, вибралася з-під плаща і опустилася на клишоногий стілець. Гаррі щільно закрив завіски, потім стягнув плащ з себе і Рона. Вони почули як бармен відкрив двері бару, потім став підніматися по сходах.

Увагу Гаррі привернуло щось, що стояло на камінній плиті. Її увінчувало невелике квадратне дзеркало, що знаходиться прямо під портретом дівчини.

Бармен увійшов до кімнати.

- Ви жахливо дурні, - сказав він грубо, оглядаючи кожного з них. - І про що ви думали, з'являючись тут?
- Спасибі! - сказав Гаррі. - Ми не знаємо, як віддячити вам. Ви врятували наші життя.

Бармен гмикнув. Гаррі наблизився до нього, дивлячись в обличчя, намагаючись заглянути за довге тонке сіро-сиве волосся і бороду. Він носив окуляри. Очі за брудними скельцями сяяли сліпучим, діамантово-блакитним кольором.

- Це ваше око було в дзеркалі?

У кімнаті запанувало мовчання. Гаррі і бармен подивилися один на одного.

- Ви послали Доббі?

Бармен кивнув і озирнувся у пошуках ельфа:

- Я думав, він буде з вами. Де ви залишили його?
- Він помер. - сказав Гаррі. - Белатрікс Лестрейндж убила його.

Обличчя бармена залишилося незворушним. Через декілька секунд він вимовив:

- Мені дуже шкода чути це. Мені подобався цей ельф.

Він відвернувся, запалюючи лампи дотиками палички, не дивлячись ні на одного з них.

- Ви – Аберфорт, - сказав Гаррі чоловікові в спину.

Він не підтвердив і не спростував цю фразу, лише злегка нахилився, щоб розпалити вогонь в каміні.

- Звідки це у вас? - запитав Гаррі, підійшовши до дзеркала Сіріуса - копії того, що він розбив майже два роки тому.
- Купив у Данга близько року тому - відповів Аберфорт. - Альбус розповів мені, що це було. І я намагався стежити за тобою.

Рон відкрив рот від здивування.

- Срібна олениха! - сказав він з хвилюванням. - Це теж були ви?
- Про що ти говориш? - перепитав Аберфорт.
- Хтось послав на нас Патронуса у вигляді оленихи!
- З таким розумом ти міг би стати Смертежером, синку. Хіба я тільки що не довів, що мій Патронус має вид козла?
- О, так... - відповів Рон. - Так... Мабуть, я голодний. - додав він на виправдання і його живіт видав гучний звук бурчання.
- У мене є їжа. - сказав Аберфорт і вийшов з кімнати, з'явившись через хвилину з величезною булкою хліба, сиром і олов'яним глеком з медом, які він поставив на невеликий столик перед каміном.

Вони з жадністю накинулися на їжу, і на деякий час у кімнаті запанувала тиша, яка видавала лише тихе потріскування полум'я, дзвін кубків і чавкання.

- Прямо зараз - сказав Аберфорт, коли вони доволі наїлися і Гаррі і Рон утомлено опустилися на стільці. - Ми повинні придумати, як вам вибратися звідси. Це не можна зробити вночі, ви чули, що трапляється, якщо хтось виходить на вулицю в темний час доби. Кричущі чари спрацюють, і вони збіжуться до вас як ськучечерви на яйця докси. Я не думаю, що зможу видати козла за оленя другий раз. Ми дочекаємося світанку, коли комендантська година закінчиться, потім ви зможете назад надіти плащ і пуститися в дорогу. Вибирайтеся з Гоґсміда в гори, там ви зможете роз’явитися. Можливо, ви побачите Геґріда, він ховається в печері з Ікланем з тієї миті, як вони спробували заарештувати його.
- Ми не йдемо - заперечив Гаррі. - Нам потрібно потрапити в Гоґвортс!
- Не будь дурнем, хлопче! - вимовив Аберфорт.
- Нам необхідно. - повторив Гаррі.
- Що вам необхідне - продовжив Аберфорт, повертаючись вперд. - Так це забратися звідси якнайдалі.
- Ви не розумієте. У нас мало часу. Нам потрібно потрапити в замок. Дамблдор... я маю на увазі... ваш брат - хотів би, щоб ми...

Спалах вогню вмить зробив брудні лінзи окулярів Аберфорта непрозорими, кипельно білими, і Гаррі пригадав сліпі очі гігантського павука, Арагога.

- Мій брат хотів багато чого. - кинув Аберфорт. - І люди зазвичай потрапляли у великі неприємності, поки він виношував свої грандіозні плани. Забирайся з цієї школи, Поттере, і з цієї країни, якщо можеш. Забудь мого брата і його розумні схеми. Він пішов туди, де ніхто не заподіє йому болю, і ти нічим йому не зобов'язаний.
- Ви не розумієте! - повторив Гаррі
- Я? Не розумію? - тихо сказав Аберфорт. - Чи не думаєш ти, що я не розумів власного брата? Ти думаєш, ти знав Альбуса краще, ніж я?
- Я не мав цього на увазі. - вимовив Гаррі трохи мляво від втоми і дії їжі і меду. - Це... Він залишив мені роботу.
- Так? Зараз? - усміхнувся Аберфорт. - Хорошу роботу, я сподіваюся? Приємну? Легку? Щось, що навіть починаючий чарівник, зможе зробити без особливого перенапруження?

Рон зловісно усміхнувся. Герміона виглядала напружено.

- Вона не легка, ні, - похитав головою Гаррі. - Але мені потрібно...
- Потрібно? Чому "потрібно"? Він помер, чи не так? - грубо виплюнув Аберфорт. - Залиш його, не треба слідувати по його шляху! Рятуй себе!
- Я не можу.
- Чому ні?
- Я... - Гаррі був приголомшеним. Він не міг пояснити, тому натомість кинув на Аберфорта виконаний злістю погляд. - Але ж ви теж боролися, ви ж член Ордену Фенікса...
- Я ним був, - продовжив Аберфорт. - Ордена Фенікса більше немає. Ти-Знаєш-Хто переміг, все завершилося, а той, хто думає по-іншому лише знущається з себе. Тут ти ніколи не відчуєш себе в безпеці, Поттере, він жадає убити тебе. Тому виїжджай за кордон, ховайся. Рятуй себе. І краще забери цих двох з собою. - Він вказав пальцем на Рона і Герміону. - Вони будуть в небезпеці, тому що всі знають, що вони з тобою за одне.
- Я не можу піти. У мене є справа...
- Передай її кому-небудь іншому!
- Я не можу. Це повинен бути я. Дамблдор пояснив це тіль...
- Який ти наївний! А чи все він сказав тобі, чи був чесний з тобою?
Гаррі від щирого серця хотів сказати "Так", але ніяк не міг вимовити це просте слово. Аберфорт, схоже, знав, про що думав Гаррі.

- Я знав свого брата, Поттере. Він ввібрав скритність з молоком матері. Таємниці і брехня, ось в якій обстановці ми росли, і Альбус... він був таким же.

Очі старого поглянули на портрет дівчини над камінною плитою. Гаррі уважно озирнувся, це була єдина картина в кімнаті. Тут не було ні фотографій Дамблдора, ні зображень кого-небудь іншого.

- Містере Дамблдор - боязко запитав Гарі. - Це ваша сестра? Аріана?
- Так. - вимовив Аберфорт, не розтискаючи губ. - Читаєте Ріту Скітер, чи не
так, юна міс?

Навіть у рожевому світлі багаття було видно, наскільки червоним стало обличчя Герміони.

- Ельфіас Додж представив її нам. - сказав Гаррі, намагаючись заспокоїти Герміону
- Старий дурень. - пробурчав Аберфорт, зробивши ще один великий ковток меду. - Думав, що від мого брата виходило сонячне сяйво. Втім, так думав багато хто, ви троє зокрема, судячи по ваших поглядах.

Гаррі мовчав. Він не хотів виражати сумніви і невпевненість в Дамблдорові, яка спантеличувала його місяцями. Він зробив свій вибір, викопавши могилу Доббі, він вирішив продовжити крокувати по небезпечному звивистому шляху, обкресленому Альбусом Дамблдором, приймаючи те, що йому було сказано не все, що він хотів знати, але не залишаючи віри. Він більше не намагався сумніватися знов; він не хотів чути нічого, що б відволікало його від мети.

Він вловив погляд Аберфорта, який вражаюче був схожим на погляд його брата: ясно-блакитні очі створювали таке ж враження, наскрізь пронизуючи об'єкт своєї уваги, і Гаррі думав, що Аберфорт знав про його думки і зневажав його за це.

- Професор Дамблдор піклувався про Гаррі... дуже... - тихо сказала Герміона
- Правда? - гмикнув Аберфорт. - Цікаво, як багато людей, про яких сильно піклувався мій брат, закінчили гірше, ніж якби були позбавлені цієї турботи.
- Що ви маєте на увазі? - на одному диханні запитала Герміона
- Нічого такого... - Аберфорт замовк.
- Але ж це дійсно те, що варто сказати! - випалила Герміона. - Ви... ви говорите про свою сестру?

Аберфорт втупився на неї. Його губи рухалися, неначе намагалися зжувати слова, що вириваються назовні. Потім він заговорив.

- Коли моїй сестрі було шість років, на неї напали троє хлопчиськ-маґлів. Вони побачили її коли вона чаклувала, підглядаючи через огорожу саду на задньому дворі. Вона була дитиною і не могла контролювати себе, як і інші в цьому віці. Те, що вони побачили, я вважаю, їх налякало. Вони перелізли через огорожу, і коли вона не змогла показати, в чому був фокус, вони дуже захопилися, умовляючи її зробити це.

Очі Герміони були величезними в світлі вогню; Рон виглядав втомленим. Аберфорт піднявся, він був високим як Альбус і раптово огидним в своїй злості і силі власного болю.

- Те, що вони зробили, знищило її. Вона вже не могла бути такою як раніше. Вона не використовувала магію, але не могла позбавитися від неї, та виходила назовні і доводила її до божевілля, вибухала усередині неї, коли неможливо було узяти її під контроль, і часом Аріана бувала дивною і небезпечною. Але велику частину часу вона була прекрасною, наляканою і беззлобною. А мій батько знайшов виродків, які це зробили, - продовжив Аберфорт. - І напав на них. За це його кинули в Азкабан. Він ніколи не говорив, чому зробив це, Міністр і так знав, чим стала Аріана, вони хотіли укласти її в лікарню імені Святого Мунго, нібито, на благо. Вони бачили в ній серйозну загрозу Міжнародній Таємниці Чарівників, неврівноважену, якою вона була, з магією, що виривалася назовні, коли вона не могла її більше стримувати. Нам довелося тримати її в тиші і безпеці. Ми змінили будинок, розповсюдивши слух, що вона хвора і моя мати приглядувала за нею, намагаючись робити все, щоб вона була спокійна і щасливийа... Я був її улюбленцем, - крізь зморшки і сплутану бороду Аберфорта, здавалося, дивився неохайний школяр. - Альбус, коли він був удома - весь час проводив в своїй спальні, читаючи книги і перераховуючи нагороди, підтримуючи листування з "найбільш значущими магічними іменами сучасності", - останні слова були вимовлені з особливою злістю. - Він не хотів за неї турбуватися. Я подобався їй більше. Я міг примусити її поїсти, коли у матері це не виходило, я міг заспокоїти її, коли вона виходила з себе, а коли вона була тихою, вона допомагала мені годувати козлів. Потім, коли нею було чотирнадцять. Зрозумійте, мене там не було... - голос Аберфорта почав тремтіти. - Якби я був там, я заспокоїв би її. У неї трапився черговий припадок, моя мати була вже немолода, і... відбувся нещасний випадок. Аріана не могла його контролювати. Моя мати була убита.
Гаррі відчув жахливу суміш жалості і огиди, він більше не хотів нічого чути, але Аберфорт продовжував говорити, і Гаррі задумался над тим, скільки часу пройшло з тих пір, коли він востаннє кому-небудь розповідав про це, якщо розповідав взагалі.

- Це стало початком кругосвітньої подорожі Альбуса з маленьким Доджем. Ця парочка з'явилася на похорони моєї матері, після цього Додж змився, а Альбус влаштувався в будинку на правах одного з сім'ї. Ха!

Аберфорт наблизив руки до вогню.

- Я б приглядував за нею, я сказав йому про це, я не піклувався про школу, я б залишився удома і робив би все. Він сказав, що мені треба закінчити освіту і розлучив мене з сестрою. Напевно, це було принизливо для містера Умілі Руки, що за нагляд за напівбожевільною сестрою, що намагається щодня підпалити будинок, не дають призів. Але протягом декількох тижнів він справлявся... поки не з'явився він.

У погляді Аберфорта стала протягати небезпека.

- Гріндельвальд... В кінці-кінців, у мого брата з'явився співбесідник, такий же світлий і талановитий, наскільки він сам. А нагляд за Аріаной зайняв друге місце, поки вони роздумували про Чарівництво нового виду, пошуку реліквій і взагалі всім, що їх цікавило. Великі задуми на користь всіх чарівників... що, мовляв, трапиться, якщо нехтувати маленькою дівчинкою на користь великого і прекрасного?! Але після декількох тижнів такого відношення, з мене було достатньо... Досить! Мені прийшов час повертатися в Гоґвортс, тому я сказав їм, обом, прямо в обличчя, як зараз тобі.

Аберфорт звисока подивився на Гаррі, і останньому не потрібно було особливій фантазії, щоб побачити підлітка, жорсткого і злобного, такого, що протистоїть старшому братові.

- Я сказав йому, що йому краще залишити свої ідеї. Що вона не в тому стані, щоб доглядати за собою, що б він не планував робити, заводячи розумні розмови, що він повинен доглядати за нею. Йому це не сподобалося.

Очі Аберфорта ненадовго сховалися в запітнілих від спалаху вогню лінзах. Вони знов стали білими і сліпими.

- Гріндельвальду взагалі нічого не подобалося. Він злився. Він висловив мені, яким дурним я був, намагаючись встати на шляху між ним і моїм прекрасним братом... Хіба я не розумів, що мою сестру буде вже не заховати, коли вони змінять світ, виведуть чарівників з тіні і поставлять маґлів на своє місце.
Почалася суперечка... я витягнув свою чарівну паличку, він - свою. Кращий друг Альбуса наклав на мене закляття Круціатус, Альбус намагався його зупинити, потім ми утрьох билися, а спалахи вогнів і звуки вибухів вивели її з себе, вона не могла цього винести.

Обличчя Аберфорта поступово втрачало колір, неначебто він був смертельно поранений.

- Я думаю, вона хотіла допомогти, але не знала, що робить, я не знаю, хто з нас це зробив, але... Вона була мертва.

Його голос зірвався на останньому слові і він опустився на найближчий стілець. Обличчя Герміони було мокрим від сліз, а Рон став таким же блідим як Аберфорт. Гаррі не відчував нічого, окрім огиди: він не хотів чути цього, бажав очистити свій розум від цього.

- Мені... Мені так шкода, - прошепотіла Герміона
- Ідіть, - гаркнув Аберфорт. - Зникніть назавжди!

Він з свистячим звуком висякався в рукав і прочистив горло.

- Звичайно Гріндельвальд втік в свою країну! За ним вже числилося дещо, і він не хотів списувати Аріану на свій рахунок. Але тепер Альбус був вільний, хіба ні? Вільний від вантажу своєї сестри, вільний, щоб стати найбільшим чарівником...

- Він ніколи не був вільний, - перебив його Гаррі

- Що, прошу вибачення? - прошипів Аберфорт.

- Ніколи. - повторив Гаррі. - В ту ніч, коли ваш брат помер, він випив зілля, яке звело його з розуму. Він почав кричати, звертатися до когось невідомому. Він говорив "Не заподіюйте їм біль, будь ласка! Краще зробіть це зі мною!"

Рон і Герміона втупилися на Гаррі. Він ніколи не розповідав про те, що трапилося на острові на озері: події, що мали місце після його з Дамблдором повернення в Гоґвортс швидко затьмарили все, що там було.

- Він думав, що був з вами і Гріндельвальдом, я упевнений - вимовив Гаррі, згадуючи благального Дамблдора. - Я думаю, що він бачив, як Гріндельвальд заподіював біль вам і Аріані. Це було тортурами для нього, якби ви бачили його тоді, ви б не сказали, що він був вільний.

Аберфорт, здавалося, захопився вивченням своїх жил на руках. Після невеликої паузи він промовив:

- Як ти можеш бути упевнений, Поттер, що мій брат був зацікавлений в тобі більше, ніж в прекрасному-майбутньому?

Уламок льоду вколов серце Гаррі.

- Я не вірю в це. Дамблдор любив Гаррі! - відобразила випад Герміона
- Чому ж тоді він не порадив йому сховатися? - випалив Аберфорт. - Чому він не сказав йому "Поклопочися про себе, тільки так ти зможеш вижити"?
- Тому що... - почав Гаррі, перш ніж Герміона відкрила рот. - іноді потрібно думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді потрібно думати про прекрасне-майбутнє! Це війна!
- Тобі сімнадцять, хлопче!
- Мені досить років, і я продовжу боротися, навіть якщо ви здастеся!
- Хто сказав, що я здався?
- "Ордена Фенікса більше немає." - з гіркою іронією повторив Гаррі слово в слово. - "Ти-Знаєш-Хто переміг, все завершилося, а той, хто думає по-іншому лише знущається з себе."
- Я не говорю, що мені це подобається, але це правда!
- Неправда! - Гаррі підняв брови. - Ваш брат знав, як покінчити з Самі-Знаєте-Ким і передав це знання мені. І я доведу свою справу до перемоги або помру. Не думайте, що я не знав, що цьому можна покласти край. Я знав це роками.

Він замовк, чекаючи від Аберфорта чергової колючості у відповідь, але він лише посунувся.

- Нам потрібно в Гоґвортс, - повторив Гаррі. - Якщо ви не можете допомогти нам, ми дочекаємося світанку, залишимо вас у спокої і спробуємо знайти дорогу самі. А якщо ви можете допомогти нам - що ж, зараз найкращий час запропонувати це.

Аберфорт залишався приклеєним до стільця, втупившись на Гаррі очима, незвично схожими на очі його брата. Нарешті він прочистив горло, обійшов невеликий стіл і наблизився до портрета Аріани.

- Ти знаєш, що робити, - вимовив він.

Вона посміхнулася, обернулася і віддалилася, не так, як зазвичай люди на портретах - йдучи за кінець рамки - а уподовж, по довгому тунелю, намальованому за нею. Вони спостерігали за стрункою фігурою, що віддалялася, поки її не поглинула темнота.

- І... що? - почав Рон.
- Зараз звідси є єдиний шлях, - сказав Аберфорт. - Ви повинні знати, що всі старі секретні тунелі закупорені ними з обох кінців, прикордонні стіни оточені дементорами, що регулярно патрулюють школу, так говорять мої джерела. Це місце ніколи ще так не охоронялося. Як ви зможете зробити хоч щось з Снейпом і його помічниками ... де ж ваш план? Ви сказали, що ви готові померти.
- Але... що? - повторила питання Герміона, роздивляючись картину Аріани.
Маленька біла крапка з'явилася в кінці намальованого тунеля, і зараз Аріана поверталася до них, стаючи все більшою і більшою. Але зараз з нею був хтось ще, вищий ніж вона, що шкандибав з схвильованим виглядом. Його волосся було найдовшим зі всіх, які вони коли-небудь бачили. Він виявлявся все виразніше, відриваючись від тунелю. Обидві фігури ставали все більшими і більшими, поки їх голови не заповнили весь портрет.
Раптово, картина від'їхала від стіни як маленькі двері, відкривши прохід в справжній тунель. З нього, з нестриженим волоссям, пораненим лицем, в порваному одязі виліз справжнісінький Невілл Лонгботтом, який, полегшено зітхнувши, зістрибнув з каміна і залементував:
- Я знав, що ти прийдеш! Я знав, Гаррі!

Подякували за новину: наташка