"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 26

Всі плани були складені, підготовку завершено; на камінній полиці найменшої спальні у пляшечці лежала довга чорна волосина, знайдена на Герміониному светрі, у якому вона була одягнута в маєтку Мелфоїв.
– Мусиш взяти її паличку, – сказав Гаррі, киваючи на паличку, виготовлену з горіхового дерева, – так ти виглядатимеш переконливіше.
Герміона подивилася на паличку так перелякано, ніби та могла вжалити її, як тільки вона її до неї доторкнеться.
– Ненавиджу цю штуку, – мовила вона тихо. – Справді ненавиджу. Це неправильно, вона не працює в мене... Це ніби її частинка.
Гаррі нічим не міг їй допомогти. Звичайно, він міг би нагадати, як Герміона примушувала його практикуватися з терновою паличкою, коли він злився, що вона реагує не так добре, як його власна. Але вирішив не повторювати Герміоні її ж пораду, бо напередодні їхньої спроби атакувати Ґрінґотс здавалося недоречним сперечатися з нею.
– Можливо, вона допоможе тобі ввійти в образ, – зауважив Рон. – Подумай, що виробляла ця паличка!
– Але в тому то й річ! – обурилася Герміона. – Це та сама паличка, якою катували маму й тата Невіла, і невідомо ще скількох людей! Цією паличкою вбили Сіріуса!
Гаррі не подумав про це: він глянув на паличку, і в нього з’явилось дике бажання зламати її, порубати її мечем Ґрифіндора, який стояв поруч, спертий об стіну.
– Я втратила свою паличку, – гірко сказала Герміона. – Я хочу, щоб містер Олівандер виготовив ще одну паличку й для мене.
Містер Олівандер вранці надіслав Луні нову паличку. Дівчина вийшла на освітлену полуденним сонцем галявину за будиночком, щоб перевірити її можливості. Дін, який теж втратив свою паличку через мисливців, сумно спостерігав за нею.
Гаррі подивився на виготовлену з глоду паличку, яка колись належала Драко Мелфою. Він із здивуванням і радістю відчув, що вона підкорялася йому, так само добре, як і паличка Герміони. Пам'ятаючи розповідь Олівандера про секрети роботи чарівних паличок, Гаррі зрозумів, чому у Герміони виникла проблема. Вона не завоювала відданість горіхової палички, не забрала її безпосередньо у Белатриси.
Двері спальні відчинилася, й увійшов Ґрипхук. Гаррі інстинктивно схопився за руків’я меча та присунув його ближче до себе, але відразу пошкодував про зроблене. Він був упевнений, що ґоблін це помітив. Намагаючись залагодити неприємний момент, він сказав:
– Ми майже все перевірили, Ґрипхуче. Ми сказали Біллові й Флер, що завтра їдемо, і попросили їх не проводжати нас.
Це було необхідно тому, що Герміона мусила перетворитися на Белатрису ще до того, як вони підуть, і що менше Білл і Флер дізнаються або запідозрять про їхні плани, то краще. Вони вже пояснили, що не повернуться. Оскільки вони втратили старий намет Перкінса тієї ночі, коли мисливці напали на них, Білл позичив їм ще одного. Вони поклали його в сумочку, прикрашену бісером. Гаррі звернув увагу, що Герміона змогла приховати її від викрадачів, ще раз зменшивши у розмірі.
Хоча Гаррі й шкодував, що покидає Білла, Флер, Луну та Діна, не кажучи вже про домашній затишок, яким вони насолоджувалися останнім часом, він нетерпляче чекав, коли зможе втекти з котеджу Шелл. Він втомився постійно перевіряти, чи їх не підслуховують, йому набридло замикатися в малесенькій темній спальні. Найбільше він прагнув бути якнайдалі від Ґрипхука. Однак те, як і коли саме вони позбудуться ґобліна, не віддаючи йому меча Ґрифіндора, залишалося для Гаррі питанням без відповіді. Неможливо було вирішити, яким чином їм це зробити, тому що ґоблін рідко залишав Гаррі, Рона й Герміону наодинці довше, ніж на п’ять хвилин.
– Він міг би давати уроки моїй матері, – гарчав Рон, коли довгі пальці ґобліна з'являлися на дверях. Пам'ятаючи про попередження Білла, Гаррі розумів, що Ґрипхук, боїться, що його обдурять. Герміона засуджувала план обману, на що Гаррі не звертав уваги, пропонуючи їй самій шукати вихід. Рон в ті рідкісні хвилини, які вони могли провести без Ґрипхука, лише казав:
– Ми щось придумаємо. Потім.
Гаррі погано спав цієї ночі. Рано-вранці він спробував пригадати, що відчував тієї ночі, коли вони збиралися проникнути в міністерство магії. Він згадав рішучість і сподівання. Тепер він відчував удари тривожних сумнівів. Гаррі не міг позбутися страху що все піде не так, як слід. Він переконував себе, що в них чудовий план, що Ґрипхук знає, що робить, а вони достатньо підготовані до всіх труднощів, з якими можуть зіткнутися, і все одно почувався тривожно. Кілька разів він чув, як Рон крутиться на дивані, - Гаррі був упевнений, що той теж уже прокинувся, але вони спали у вітальні разом з Діном, і Гаррі мовчав.
Йому полегшало, коли нарешті годинник пробив шосту і вони змогли вилізти зі своїх спальних мішків, одягнутися в напівтемряві, потім непомітно прокрастися в сад, де мали зустрітися з Герміоною та Ґрипхуком. Ранок був прохолодним, був тревень і дув легкий вітерець. Гаррі дивився на зірки, які все ще блідо виблискували в темному небі й прислухався до хвиль, що з силою ударялися об скелю. Він знав, що йому не вистачатиме цих звуків.
Маленькі зелені паростки вже встигли видертися з червоної землі на могилі Добі, через рік вся могила буде всіяна квітами. Білий камінь з іменем ельфа вже виглядав обвітреним. Гаррі зрозумів, що вони навряд чи змогли б знайти гарніше місце для могили Добі, але хлопця мучило, що вони покидають його тут. Дивлячись на могилу, він знову здивувався, як ельф міг дізнатися, куди йому йти, щоб врятувати їх. Його пальці мимоволі потягнулися до мішечка, який висів у нього на шиї, і він намацав уламок дзеркала, в якому, Гаррі був упевнений, що бачив око Дамблдора. Гаррі почув, як двері відчинилися і озирнувся.
Белатриса Лестранж швидко наближалася до них по галявині у супроводі Ґрипхука. Вона на ходу ховала розшиту бісером сумочку в кишеню однієї зі старих мантій, які вони прихопили з будинку на площі Ґримо. Хоча Гаррі чудово розумів, що насправді це Герміона, він не міг стримати своєї ненависті. Жінка була вищою за нього, її довге чорне волосся хвилею розсипалося по спині, її очі з важкими повіками презирливо дивились на нього; але потім вона заговорила, і він почув інтонації Герміони у низькому голосі Белатриси.
– Вона ще огидніша на смак, ніж гурдикорені! Та нехай! Роне, йди-но сюди, треба тобою зайнятися...
– Добре, тільки пам’ятай, що я не люблю надто довгі бороди.
– О! Заради бога, ти й не маєш виглядати красенем.
– Може й так, але хоч трохи постарайся. І ніс зроби коротшим, ніж минулого разу.
Герміона зітхнула й узялася до роботи. Вона бурмотіла закляття, щоб змінити вигляд Рона. Йому цілком переробили зовнішність, і вони вірили, що зловісна аура Белатриси, яку вона поширювала навколо себе, захистить його. Гаррі з Ґрипхуком мали ховатися під плащем-невидимкою.
– Ну от, – сказала Герміона, – Як він виглядає, Гаррі?
Впізнати Рона в такому вигляді могла лише людина, яка знала його настільки ж добре, як Гаррі. Рон тепер мав довге й хвилясте волосся, густі каштанові вуса й бороду, ніякого ластовиння, короткий товстий ніс й широкі брови.
– Класно. Не мій типаж, але йому личить, – сказав Гаррі. – Пішли?
Троє друзів озирнулися на котедж Шелл, який стояв темний і тихий під згасаючими зірками, потім рушили до огорожі, за якою закляття Довіри перестало діяти й вони могли роз’явитися.
Пройшовши ворота, Ґрипхук заговорив:
– Думаю, я маю залізти наверх вже зараз, Гаррі Поттер?
Гаррі нахилився й ґоблін видряпався йому на спину, обхопивши руками шию Гаррі. Він був зовсім не важким, але Гаррі не подобалося відчувати ґобліна й ту надзвичайну силу, з якою він тримався. Герміона вийняла з розшитої бісером сумочки плаща-невидимку і накинула на них обох.
– Так, добре, – сказала вона, нахиляючись, щоб перевірити, чи накриті ноги Гаррі. – Нічого не видно. Пішли.
Із Ґрипхуком на плечах Гаррі розвернувся, концентруючись якомога чіткіше на «Дірявому Казані», який служив переходом на алею Діаґон. Коли вони переміщалися в темряві, ґоблін ухопився ще міцніше, і за мить ноги Гаррі відчули асфальт і він розплющив очі на Чарінґ-Крос-Роуд. Маґли з незадоволеними обличчями проходили повз шинок, не помічаючи його.
Шинок «Дірявий Казан» був майже порожнім. Том, сутулий беззубий хазяїн закладу, чистив склянки за барною стійкою; кілька чаклунів пошепки розмовляли в кутку, але, кинувши погляд на Герміону, сховалися в тіні.
– Мадам Лестранж, – прошепотів Том і, коли Герміона зупинилася, покірно схилив голову.
– Доброго ранку, – сказала Герміона і, коли Гаррі повільно підкрався, тримаючи Ґрипхука додатковим вантажем під мантією, він помітив здивований погляд Тома.
– Занадто ввічливо, – прошепотів Гаррі Герміоні на вухо, коли вони вишли з шинку на маленький задній двір. – Ти маєш ставитися до людей, наче до сміття!
– Добре, добре!
Герміона дістала паличку Белатриси і вдарила по цеглині на стіні перед ними. Цеглини почали обертатися й розсуватися. Посередині з'явилася діра, яка все збільшувалася і збільшувалася, зрештою сформувавши прохід у формі арки на вузьку бруковану вуличку, це й була алея Діаґон.
Було тихо, час відкриття магазинів, покупців поки що було небагато. Крива, вимощена бруківкою вулиця дуже сильно відрізнялося від тієї, яку Гаррі відвідав перед своїм першим роком у Гоґвортсі, так багато років тому. Багато магазинів були забиті дошками, проте із часу його останнього візиту сюди з'явилися й нові магазини, присвячені темним мистецтвам. Звідусіль із плакатів, що були наклеєні на багатьох вікнах, на Гаррі дивилося його власне обличчя, підпис наголошував «НЕБАЖАНА ОСОБА НОМЕР ОДИН».
Кілька зморених людей стояло біля входу. Він чув, як вони випрошували в перехожих золото, наполягаючи на тому, що вони справжні чарівники. В одного чоловіка була закривавлена пов'язка на оці.
Поки вони йшли вздовж вулиці, злидарі витріщалися на Герміону. Здавалося, що вони розчиняються у повітрі перед нею, так швидко вони тікали, натягаючи каптури на голови. Герміона спостерігала за ними із цікавістю, поки чоловік із закривавленою пов'язкою не перейшов їй дорогу.
– Мої діти! – закричав він, показуючи на неї. Його голос був високим, різким – голос божевільного. – Де мої діти? Що він з ними зробив? Ви знаєте, ви знаєте!
– Я.. Я справді… – заїкаючись почала Герміона.
Раптом чоловік кинувся на неї, простягаючи руки до її горла. Потім гучно ляснуло, спалахнуло червоне світло, і він впав на землю, втративши свідомість. Рон стояв з піднятою паличкою, у нього був шокований вигляд, помітний навіть під його бородою. У вікнах по обидва боки дороги з'явилися обличчя, а декілька заможних перехожих, підібравши мантії, поспішили зникнути з цього місця.
Їхню появу на алеї Діаґон важко було назвати непомітною; на якусь мить Гаррі здалося, що їм краще було б забратися і спробувати придумати інший план. Але перш, ніж вони встигли зробити хоч крок або порадитися одне з одним, позаду хтось вигукнув:
– О, мадам Лестранж?
Гаррі швидко обернувся й Ґрипхук ще міцніше обхопив шию Гаррі. Високий сухорлявий чарівник з густим сивим волоссям і з довгим гострим носом швидко йшов до них.
– Це Треверс, – просичав ґоблін Гаррі на вухо, але у ту мить Гаррі не зміг згадати, хто такий Треверс. Герміона випрямилася на повний зріст і зі всім презирством, на яке була здатна, промовила:
– І що тобі треба?
Треверс різко зупинився, ображений.
– Він теж смертежер! – видихнув Ґрипхук, і Гаррі бочком присунувся ближче, щоб повторити інформацію Герміоні на вухо.
– Я тільки спробував привітатися з тобою, – сказав Треверс холодно, – але якщо моїй присутності не раді...
Тепер Гаррі впізнав його голос. Треверс був одним з тих смертежерів, які були у будинку Ксенофоліуса.
– Та ні, ну що ти, Треверсе, – швидко відповіла Герміона, намагаючись виправити свою помилку. – Як справи?
– Зізнаюся, я дуже здивований бачити тебе тут, Белатрисо.
– Справді? Чому? – запитала Герміона.
– Ну, – Треверс кашлянув, – я чув, що мешканців маєтку Мелфоїв зачинили в домі, після... гм... втечі...
Гаррі сподівався, що Герміона викрутиться. Якщо це правда і Белатриса не може з’являтися на людях…
– Темний Лорд прощає тих, хто найвірніше служив йому, – сказала Герміона, чудово імітуючи Белатрису, її презирливі інтонації. – Напевно, твою відданість він цінує значно нижче, ніж мою, Треверсе.
Смертежер образився на неї, він і далі дивився так само підозріло. Він мимохіть глянув на чоловіка, якого Рон щойно оглушив.
– Він образив тебе?
– Це не має значення, це більше не повториться, – холоднокровно мовила Герміона.
– Деякі з цих безпаличкових можуть завдати клопоту, – сказав Треверс. – Поки вони просто жебракують, я не заперечую, але одна з них благала мене захищати її права в міністерстві минулого тижня. «Я відьма, пане, я відьма, дозвольте мені довести це вам!» – сказав він пискляво, перекривляючи. – Начебто я збирався дати їй свою паличку... Паличка, – здивувався Треверс, – Ти чаклуєш зараз, Белатрисо? Я чув, що твою...
– Моя паличка тут, у мене, – спокійно відповіла Герміона, дістаючи паличку Белатриси. – Я не знаю яких чуток ти наслухався, Треверсе, але тебе точно ввели в оману.
Здавалося, це заспокоїло Треверса, і, натомість, він повернувся до Рона.
– Хто твій друг? Я не впізнаю його.
– Це Драґомір Деспард, – сказала Герміона; вони вирішили, що вигаданий іноземець буде найкращим прикриттям для Рона. – Він погано говорить англійською, але він співчуває планам Темного Лорда. Він приїхав сюди із Трансільванії, щоб побачити наш новий режим.
– Справді? Як життя, Драґоміре?
– О... а у вас? – сказав Рон, простягаючи йому руку.
Треверс потрусив двома пальцями руку Рона, ніби боявся забруднитися.
– Отже, що привело тебе й твого... гм... співчутливого друга на алею Діаґон так рано? – запитав Треверс.
– Мені треба зайти в Ґрінґотс, – кинула Герміона.
– На жаль, мені теж, – зітхнув Треверс. – Золото, прокляте золото! Ми не можемо жити без нього, і зізнатися, мені неприємно спілкуватися із цими довгопалими друзями.
Гаррі відчув, як руки Ґрипхука швидко стиснулися навколо його шиї.
– То йдемо? – спитав Треверс, жестом пропускаючи її вперед.
У Герміони не було вибору, крім як погодитися йти поруч із ним по кривій брукованій вулиці до того місця, де білосніжна вежа Ґрінґотсу височіла над маленькими магазинами. Рон, згорбившись, пішов поруч із ними, слідом рушили Гаррі з Ґрипхуком.
Занадто пильний смертежер не вписувався в їхні плани, і найгірше було те, що Треверс йшов надто близько від (як йому здавалось) Белатриси, Гаррі не міг поговорити з Герміоною або Роном. Вони досить швидко добралися до підніжжя мармурових сходів, які вели до масивних бронзових дверей. Як Ґрипхук і казав їм, ґоблінів у лівреях, які раніше охороняли вхід, замінили двоє чарівників, в руках вони тримали довгі, тоненькі, золотисті стержні.
– О, так датчики чесності, – театрально промовив Треверс. – Так просто... але як ефективно!
І він піднявся нагору сходами, кивнувши ліворуч і праворуч чарівникам, які підняли золотисті стержні й провели вздовж його тіла. Датчики, як здогадався Гаррі, фіксували закляття маскування й приховані магічні речі. Знаючи, що в них лише кілька секунд, Гаррі націлив паличку Драко на кожного охоронця по черзі й двічі прошепотів:
– Конфундо.
Треверс не помітив, дивлячись кудись всередину через бронзові двері залу, як кожний з охоронців злегка здригнувся, коли закляття вразило його.
Герміонине довге чорне волосся звивалося по спині, поки вона піднімалася сходами.
– Хвилинку, мадам, – зупинив її охоронець, піднімаючи свій датчик.
– Але ви вже це робили! – промовила Герміона зверхнім, командним тоном Белатриси. Треверс озирнувся, піднявши брови. Охоронець був здивований. Він витріщився на тонкий золотий датчик і на свого товариша, який відповів тихим розгубленим голосом:
– Так, ти щойно перевірив їх, Маріусе.
Герміона рвонула вперед. Рон рушив поруч з нею, Гаррі й Ґрипхук невидимо квапилися за ними. Гаррі озирнувся, коли вони переступали через поріг. Обидвоє чарівників чухали потилиці.
Двоє ґоблінів стояли перед срібними внутрішніми дверима, на яких був напис із попередженням про страшну кару потенційним злодіям. Гаррі подивився на напис, і в нього в голові несподівано спалахнув спогад. Він стояв на цьому самому місці в день, коли йому виповнилося одинадцять - найкращий день народження у його житті, а Геґрід позад нього говорив: «Як я й мовив: тілько божевільний міг би тут наважитиси на грабунок».
Тоді Ґрінґотс здавався йому найцікавішим місцем, де у нього було сховище з золотим скарбом, про який він і не мріяв; і Гаррі ні на мить не міг собі уявити, що повернеться сюди красти... Але зараз вони саме для того стояли у величезному мармуровому залі банку.
За довгою стійкою на високих стільцях сиділи ґобліни, обслуговуючи перших клієнтів. Герміона, Рон і Треверс попрямували до старого ґобліна, який вивчав товсту золоту монету через монокль. Герміона дозволила Треверсу пройти вперед, кинувши, що вона хоче показати зал Ронові.
Ґоблін відклав монету, яку він роздивлявся, і сказав, ні до кого конкретно не звертаючись:
– Леприконська, – потім привітався з Треверсом; той віддав йому маленького золотого ключика і після перевірки отримав його назад.
Герміона підійшла ближче.
– Мадам Лестранж! – вигукнув ґоблін, здригнувшись. – Дорогенька! Чим… чим я можу допомогти вам сьогодні?
– Мені треба в моє сховище, – відповіла Герміона.
Здавалося, старий ґоблін мало не відскочив від неї. Гаррі озирнувся навколо. Не тільки Треверс відступив, дивлячись на неї, але й кілька ґоблінів відірвалися від роботи, щоб пильно стежити за Герміоною.
– У вас є розпізнавальний знак? – запитав ґоблін.
– Розпізнавальний знак? Я… Я ніколи раніше не пред’являла жодних знаків! – вибухнула Герміона.
– Вони знають! – прошепотів Ґрипхук Гаррі у вухо, – Їх мали попередити, про можливу появу самозванця!
– Ваша паличка підійде, мадам, –запропонував ґоблін. Він, злегка тремтячи і важко дихаючи, простягнув руку; Гаррі усвідомив, що ґобліни Ґрінґотса знали про викрадену паличку Белатриси.
– Дій, ну давай! – зашепотів Ґрипхук на вухо Гаррі, – Закляття Імперіус!
Гаррі висмикнув паличку з глоду з кишені мантії і, цілячись у старого ґобліна, вперше у своєму житті прошепотів:
– Імперіо!
Незвичайне відчуття ковзнуло по руці Гаррі, тепло, що, здавалося, виходило просто з його розуму, опустилося вниз по сухожиллях і венах, з'єднуючи його з паличкою й закляттям, яке він щойно вимовив. Ґоблін взяв паличку Белатриси, роздивився її зблизька і згодом сказав:
– О, у вас з'явилася нова паличка, мадам Лестранж!
– Що? – сказала Герміона, – Ні, ні, це моя…
– Нова паличка? – запитав Треверс, повертаючись до стійки знову; ґобліни навколо усе ще дивилися на них. – Але як ти це зробила, до якого майстра паличок ти звернулася?
Гаррі діяв, не замислюючись. Спрямувавши паличку на Треверса, він ще раз прошепотів:
– Імперіо!
– О, так, я розумію, – заговорив Треверс, дивлячись на паличку Белатриси, – так, дуже гарна, а вона добре працює? Я завжди вважав, що паличку треба добре приручити, чи не так?
Герміона виглядала абсолютно спантеличеною, але, на щастя,, вона прийняла дивний поворот подій без коментарів.
Старий ґоблін, який стояв біля стійки, ляснув у долоні, й до нього підійшов молодший.
– Мені знадобляться кланкери, – сказав старий помічнику, який миттю зник і повернувся за хвилину зі шкіряною сумкою, що здавалася наповненою якимось залязяччям. Він передав її старшому ґобліну.
– Добре, якщо ви підете за мною, мадам Лестранж, – сказав старий ґоблін, зістрибуючи зі свого стільця й зникаючи під стійкою, – я проведу вас у ваше сховище.
Він з'явився біля кінця стійки, радісно наближаючись до них, вміст шкіряної сумки усе ще торохкотів. Тепер Треверс тихо стояв із роззявленим ротом. Рон вказав йому на це.
– Зачекай, Боґроде!
Ще один ґоблін стрімко рухався уздовж стійки.
– У нас є інструкції, – заявив він, схиляючись перед Герміоною. – Пробачте, мадам, але в нас є спеціальні розпорядження відносно сховища Лестранжів.
Він наполегливо зашепотів щось у вухо Боґрода, але той, перебуваючи під закляттям Імперіус, відіпхнув його.
– Я знаю про інструкції, але мадам Лестранж хоче потрапити у своє сховище... Старовинна сім'я… давні клієнти... Сюди, будь ласка…
І усе ще щось бурмочучи, він поспішив уперед до однієї з безлічі дверей залу. Гаррі озирнувся, щоб подивитися на Треверса, який і далі стояв стовпом і виглядав надзвичайно розгубленим. Гаррі вирішив. Різко махнувши паличкою, він змусив Треверса покірно плентатись за ними, коли вони досягли дверей й пройшли в нерівний, кам'яний прохід, освітлений палаючими смолоскипами.
– У нас проблеми, вони нас підозрюють, – сказав Гаррі, коли за ними зачинилися двері й він зняв плаща-невидимку. Ґрипхук зліз з плечей Гаррі. Ні Треверс, ні Боґрод не здивувалися несподіваній появі Гаррі Поттера перед ними.
– Вони під Імперіусом, – пояснив він у відповідь на запитальні погляди вражених Рона й Герміони з приводу Треверса й Боґрода, які обидвоє стояли повністю дезорієнтовані. – Я не думаю, що зробив це так як слід, я не знаю…
Ще один спогад сплив у його свідомості, справжня Белатриса Лестранж сміється з нього, коли він уперше спробував використати Непрощене Закляття: «Цього треба захотіти, Поттере! Треба прагнути завдати болю...»
– Що нам робити? – запитав Рон. – Може, нам варто зникнути зараз, поки маємо таку можливість?
– Якщо у нас буде така можливість, – сказала Герміона, озираючись на двері до головної зали, за якими невідомо що відбувалося.
– Ми зайшли надто далеко, мусимо йти далі, – сказав Гаррі.
– Чудово! – сказав Ґрипхук. – Отже, нам потрібно щоб Боґрод керував візком; у мене більше немає таких повноважень. Але там не буде місця для цього чарівника.
Гаррі направив свою паличку на Треверса.
– Імперіо!
Чарівник повернувся й пішов уздовж рейок.
– Що ти наказав йому робити?
– Сховатися, – відповів Гаррі, спрямувавши паличку на Боґрода, той засвистів, щоб викликати маленького візка, що котився по рейках у темряву. Гаррі був упевнений, що чув крики з боку головного входу, коли вони залізли у візок - спочатку Боґрод, далі Ґрипхук, а Гаррі, Рон і Герміона розмістилися ззаду.
Після різкого поштовху візок рушив, набираючи швидкість. Вони швидко проїхали повз Треверса, який втиснувся в тріщину у стіні, потім візок повернув і, огинаючи заплутані проходи, покотився вниз. Через гуркіт візка Гаррі нічого не чув. Його волосся розвіював вітер, поки вони оминали сталактити, і, спускаючись все глибше під землю, він обережно поглядав назад. Вони мали залишили купу слідів після себе; що більше він думав, то дурнішою здавалася йому ідея перетворити Герміону на Белатрису, а вони ще й скористались паличкою Белатриси, коли смертежери чудово знали, хто її поцупив.
Гаррі ще ніколи не забирався настільки глибоко під Ґрінґотс; не зменшуючи швидкості, вони різко повернули і побачили на своєму шляху водоспад. Гаррі почув, як Ґрипхук вигукнув: «Ні!», але вони не зупинились. На всій швидкості вони влетіли у водоспад. Вода залила очі й рот Гаррі. Він не міг ні бачити, ні дихати. Потім, після різкого поштовху, візок перевернулася й вони всі вилетіли з нього. Гаррі почув, як візок вдарився об стіну і розбився на друзки, чув, як Герміона щось крикнула, і одразу ж легко ковзнув уперед, неначе він нічого не важив, і безболісно приземлився на кам'янисту підлогу.
– П... Пом’якшуюче закляття, – прошепотіла Герміона, коли Рон підвів її на ноги, але Гаррі з жахом помітив, що Герміона більше не була Белатрисою, дія чарів припинилася; вона стояла в мішкуватій, наскрізь мокрій мантії; Рон повернув собі руде волосся і позбувся бороди. Вони й самі усвідомили це, коли роздивилися одне одного.
– Падіння злодія! – сказав Ґрипхук, важко встаючи й оглядаючись на калюжу на рейках, яка - Гаррі тепер зрозумів - не була простою водою. – Він змиває будь-які чари, всі магічні перетворення! Вони знають, що в Ґрінґотсі самозванці, вони запустили захист проти нас!
Гаррі бачив, як Герміона перевірила наявність розшитої бісером сумки, і швидко засунув свою руку під куртку, щоб переконатися, чи бува не загубив свого плаща-невидимку. Потім повернувся до Боґрода, який трусив головою, геть розгублений. Падіння злодія мав би і його звільнити від дії закляття Імперіус.
– Він нам ще потрібен, – сказав Ґрипхук, – ми не зможемо увійти у сховище без ґобліна Ґрінґотса. І нам потрібні кланкери!
– Імперіо! – ще раз вигукнув Гаррі; його голос луною пронісся по кам'яному коридору, і він знову відчув п'янку владу, яка рухалася з його розуму до палички. Боґрод знову підкорився його волі, його розгублений вираз змінився ввічливою байдужістю, а Рон поспішив підібрати шкіряну сумку із металевими інструментами.
– Гаррі, мені здається до нас хтось наближається! – сказала Герміона, вона націлила паличку Белатриси на водоспад і крикнула:
– Протеґо!
Захисні чари розділили потік зачарованої води, і вона потекла вздовж проходу.
– Чудова думка, – похвалив її Гаррі. – Показуй дорогу, Ґрипхуче!
– Як ми вибиратимемося? – запитав Рон, коли вони побігли через темряву за ґобліном, Боґрод дихав важко, наче стара стомлена собака.
– Подумаємо про це, аж коли буде нам потрібно, – сказав Гаррі. Він старанно прислухався. Йому здавалося, що він чує якісь шуми й рухи зовсім поруч.
– Ґрипхуче, ще далеко?
– Недалеко, Гаррі Поттер, недалеко…
Вони завернули за ріг, й Гаррі побачив те, чого очікував, але це все-таки змусило усіх зупинитися.
Велетенський дракон, прикутий до підлоги, перекривав входи до чотирьох або п'яти найглибших сховищ. Луска тварини стала блідою, порепаною за час тривалого сидіння під землею, його очі були блідо-рожевого кольору; обидві задні ноги були скуті важкими ланцюгами, забитими глибоко в кам'яну підлогу. Його великі гострі крила, складені на спині, заповнили б всю кімнату, якби він їх розправив, і, повернувши свою потворну голову до них, він заревів так, що стіни задрижали, а потім метнув струмінь вогню, який змусив їх відбігти назад по проходу.
– Він напівсліпий, – видихнув Ґрипхук, – і ще зліший через це. Однак ми маємо засоби контролювати його. Він знає, чого очікувати, коли з'являться кланкери. Дай їх мені.
Рон передав сумку Ґрипхуку, і ґоблін вийняв кілька маленьких залізних інструментів, які дзвеніли й стукали, неначе молоточки в кузні. Ґрипхук роздав їх кожному. Боґрод байдуже прийняв свого.
– Ви знаєте, що робити, – сказав Ґрипхук Гаррі, Рону й Герміоні. – Коли він чує шум, то чекає болю. Він відступить, і Боґрод має прикласти руку до дверей сховища.
Вони знову завернули за ріг, гримлячи кланкерами, і шум луною відбивався від кам'яних стін з такою силою, що мозок в черепі Гаррі, здавалося, завібрував. Дракон знову хрипло заревів, а потім відступив. Гаррі бачив, як він тремтить, а коли вони підійшли ближче, побачив на морді сліди жахливих ударів і здогадався, що дракона привчили боятися розпечених мечів, коли він почує звук заліза.
– Змусь його покласти руку на двері! – підганяв Ґрипхук Гаррі, який знову націлив паличку на Боґрода. Старий ґоблін підкорився і поклав долоню на дерево, двері сховища зникли, відкривши їм невелику печеру, доверху заповнену золотими монетами й кубками, срібною зброєю, шкурами дивних істот – деякі з довгими колючками, інші з крильми, зіллями в пляшках з дорогоцінного каміння і черепом, досі в короні.
– Шукайте швидше! – підганяв Гаррі, коли вони поспішили всередину сховища. Він описував чашку Гафелпаф Рону й Герміоні, але горокракс, який знаходився в цьому сховищі, міг бути іншим, і Гаррі не знав, на що він міг бути схожий. Він встиг лише кілька разів озирнутися, перш ніж за ними глухо стукнуло. Двері знову з'явилися, зачинивши їх всередині, і все поринуло в темряву.
– Не страшно, Боґрод зможе вивести нас! – сказав Ґрипхук, коли Рон скрикнув від несподіванки. – Ви не можете запалити світло на паличках? І поспішіть, у нас замало часу!
– Лумос!
Гаррі освітив своєю паличкою сховище. Її світло сяяло на коштовностях, він побачив фальшивий меч Ґрифіндора, який лежав високо на полиці серед ланцюгів. Рон і Герміона теж запалили свої палички, і тепер вивчали речі навколо себе.
– Гаррі, це не...? Ой!
Герміона скрикнула від болю, і Гаррі спрямував паличку на неї, щоб роздивитися коштовний кубок, який вона впустила. Коли він упав, зливою з’явилась величезна кількість копій кубка, і за кілька секунд з шаленим гуркотом підлога засіялася однаковими кубками, які котилися в різні боки, - знайти справжній серед них було неможливо.
– Він обпік мене! – простогнала Герміона, облизуючи пальці, які швидко вкривалися пухирцями.
– Вони додали розмножувальні та обпікаючі закляття! – сказав Ґрипхук. – Усе, до чого ви доторкнетеся, буде обпікати й розмножуватися, але копії нічого не варті – і якщо ви не перестанете зачіпати скарби, зрештою вас роздавить під вагою розмноженого золота!
– Ясно, нічого не чіпайте! – з відчаєм вигукнув Гаррі, але як тільки він вимовив це, Рон випадково зачепив ногою одну з копій кубка, і поки він стрибав на одному місці, з’явилося ще двадцять кубків, а частина його черевика загорілася від розпеченого металу.
– Стій спокійно, не рухайся!, – сказала Герміона, схопивши Рона.
– Просто роздивіться навколо! – скомандував Гаррі. – Пам’ятайте, чаша маленька й золота, на ній вигравіруваний борсук, у неї дві ручки; або, може, побачите на чомусь орла, символ Рейвенклову.
Вони спрямовували свої палички в кутки й щілини, обережно повертаючись на місці. Як вони не старалися, не вдавалося ні до чого не торкатися; Гаррі перекинув купку фальшивих галеонів на підлогу до кубків, і тепер там неможливо було знайти місце навіть для ніг, а розпечене золото нагрівало все навколо так, що у сховищі стало жарко, наче в грубці. Промінь від палички Гаррі ковзнув по полицях, освітлюючи щити й шоломи, зроблені ґоблінами; він піднімав промінь усе вище й вище, поки зненацька не знайшов річ, яка примусила його серце підстрибнути, а руку затремтіти.
– Вона там, вона там нагорі!
Рон і Герміона теж спрямували палички, і маленька чашка заблищала у перетині трьох променів; чашка Гелґи Гафелпаф, що перейшла у володіння Гепзіби Сміт і була викрадена у неї Томом Редлом.
– І як, дідько тебе візьми, ми піднімемося туди, не зачепивши чого-небудь? – запитав Рон.
– Акціо чаша! – крикнула Герміона, очевидно у відчаї забувши, що їм розповідав Ґрипхук під час їхніх зборів.
– Це не діє, не діє!, – загарчав ґоблін.
– Що ж нам робити? –задумався Гаррі, дивлячись на ґобліна. – Якщо тобі потрібен меч, Ґрипхуче, то ти маєш допомогти нам… Чекайте! А я можу торкатися речей мечем? Герміоно, дай його сюди!
Герміона намацала в мантії розшиту бісером сумочку, вийняла її і, порившись кілька секунд, дістала блискучий меч. Гаррі схопив його за руків’я з рубіном й доторкнувся кінчиком леза до срібного графина поруч - той не розмножився.
– Я можу просто просунути меч через ручку, але як піднятися нагору?
Полиця, на якій стояла чаша була зависоко для кожного з них, навіть для Рона, який був найвищим. Жар від зачарованих коштовностей поступово збільшувався, піт стікав по обличчю й по спині Гаррі, коли він зосереджено шукав спосіб піднятися наверх; потім він почув гарчання дракона по той бік дверей сховища, і дивне бряжчання, що, здавалося, ставало все голоснішим і голоснішим.
Вони потрапили у пастку. Іншого виходу, крім як через двері, не було, і ґобліни, здається, чекали їх з того боку. Гаррі подивився на Рона й Герміону й помітив жах у їхніх очах.
– Герміоно, – підвищив голос Гаррі, тому що бряжчання посилилося, – мені треба туди, нагору, ми мусимо це зробити…
Вона підняла свою паличку, направила її на Гаррі, і прошепотіла:
– Левікорпус.
Підвішений догори ногами за щиколотку, Гаррі зачепився об набір збруї, і вона одразу почала розмножуватися, заповнюючи й без того обмежений простір. Закричавши від болю, Рон, Герміона й обидвоє ґоблінів зачепили інші речі, які так само розмножилися. Тепер вони стояли по пояс у морі фальшивих розпечених коштовностей, і Гаррі різко просунув меча крізь ручку чашки Гафелпаф, нанизуючи її на лезо.
– Імпервіус! – хрипким голосом вигукнула Герміона, намагаючись захистити себе, Рона й ґоблінів від розпеченого металу. Наступний вигук змусив Гаррі подивитися вниз. Рон і Герміона тонули у коштовностях, намагаючись втримати Боґрода, щоб він не впав ще глибше, а Ґрипхук вже зник; і нічого не було видно з-під золотої хвилі, лише кінчики довгих пальців.
Схопивши Ґрипхука за пальці, Гаррі підтягнув його. З'явився роздратований попечений ґоблін.
– Лібератокорпус! – крикнув Гаррі, і вони із Ґрипхуком з гуркотом приземлилися на верхівку гори коштовностей, а меч випав з рук Гаррі.
– Залазь! – крикнув Гаррі, борючись із болем через опіки від гарячого металу, і Ґрипхук знову видряпався йому на плечі. – Де меч? На ньому чашка!
Оглушливе бряжчання на іншому боці дверей наростало… Пізно…
– Там!
Ґрипхук побачив меча і потягнувся до нього, і в цю мить Гаррі зрозумів, що ґоблін ніколи й не чекав, що вони дотримають слова. Однією рукою міцно стискаючи волосся Гаррі, щоб не впасти у море розпеченого золота, Ґрипхук схопив руків’я меча й підняв його вверх так високо, щоб Гаррі не міг дотягтися. Маленька золота чашка, нанизана на лезо меча, злетіла в повітря.
Ґоблін зіскочив униз, а, Гаррі кинувся, спіймав чашку, і, не звертаючи уваги на біль, міцно тримав, не відпустив її навіть тоді, коли безліч маленьких чашок Гафелпаф розлетілися від його руки і покотилися до вже відкритого входу у сховище; Гаррі відчув, що наростаюча лавина розпеченого золота й срібла тягне його, Рона й Герміону у той самий бік.
Терплячи неймовірний біль від опіків, Гаррі запхнув чашку в кишеню і потягнувся за мечем, але Ґрипхук зник. Він сповз із Гарріних плечей у ту мить, коли це стало можливо, і рвонув ховатися поміж ґоблінів, розмахуючи мечем і вигукуючи:
– Злодії! Злодії! Допоможіть! Злодії!
Він зник у юрбі, що насувалася з усіх боків. Ґобліни - у кожного був ніж - прийняли його без жодного питання.
Пересуваючись по розпеченому металу, Гаррі встав на ноги і рушив до єдиного виходу.
– Закляктус! – випалив він, Рон і Герміона приєдналися. Промені червоного кольору полетіли в юрбу ґоблінів, і деякі перевернулися, але інші підійшли ближче, і Гаррі побачив магів-охоронців, що вибігали з-за рогу.
Прив'язаний дракон заревів, і потік вогню ринув на ґоблінів; пригнувши голови, маги тікали через той же прохід, з якого прийшли; і до Гаррі прийшло натхнення, а може, божевілля. Націливши паличку на товсті ланцюги, що тримали тварину на землі, він заверещав:
– Релаціо!
Ланцюг розсипався, задзвенівши по підлозі.
– Сюди! – звелів Гаррі, він далі стріляв заклинаннями у ґоблінів, що все ще наближалися, а потім рвонув до сліпого дракона.
– Гаррі… Гаррі… що ти робиш? – закричала Герміона.
– Піднімайтеся, вилазьте, ну, швидше ж...
Дракон не розумів, що звільнився. Ноги Гаррі намацали вигин на його задній лапі й він поліз наверх по спині. Луска була тверда, як сталь; дракон, здавалося, навіть не відчував його. Гаррі простягнув руку Герміоні і підтягнув її догори; Рон піднявся сам, а за мить дракон усвідомив, що вже не прив'язаний.
Коли він із шумом підвівся й злетів у повітря, Гаррі стиснув коліна на зубчастій лусці так сильно, як тільки міг, а крила розгорнулися, розкидаючи розлючених ґоблінів у різні боки, наче кеглі. Гаррі, Рон і Герміона, які розпласталися на спині дракона, мало не врізалися в стелю, коли дракон кинувся до виходу; ґобліни, що їх переслідували, метали ножі, які відскакували від його боків.
– Ми не пройдемо, він занадто великий! – кричала Герміона, але дракон відкрив пащу й дмухнув вогнем, підриваючи тунель, підлога й стеля якого почали тріскати й розвалюватися. Допомагаючи собі кігтями, дракон із неймовірною силою звільнив собі шлях. Гаррі міцно заплющив очі, захищаючись від жару й пилюки. Приголомшений гуркотом каміння і ревінням дракона, він міг лише чіплятися за нього, очікуючи, що той його скине будь-якої миті; потім Гаррі почув вигук Герміони:
– Дефодіо!
Вона допомагала драконові розширити прохід, і він, пробивши стелю, яка перекривала йому шлях до свіжого повітря, кинувся подалі від ґоблінів, які все голосніше бряжчали й пронизливо верещали. Гаррі й Рон повторювали закляття за нею, руйнуючи стелю за допомогою виштовхувальних заклять. Вони пролетіли над підземним озером, і велетенська рептилія, закричала, здавалося, вона відчула простір і свободу. Прохід за ними був перекритий хвостом з гострими драконячими шипами, величезними уламками сталактитів й купами каміння; а ґоблінські крики лунали все глухіше, а дракон вогнем знову розчистив собі дорогу.
І потім, нарешті, за допомогою їхніх спільних заклять і звірячої сили дракона вони проклали собі шлях до мармурового залу. Ґобліни й чарівники пронизливо заверещали й кинулися ховатися, а драконові, нарешті, вистачило місця розгорнути свої крила. Повернувши свою рогату голову до прохолодного вуличного повітря, яке він відчув ще здалеку, дракон злетів, а Гаррі з Роном та Герміоною все ще притискалися до його спини. Він підлетів до бронзових дверей, зірвав їх з одвірків, потім, похитуючись, вийшов на алею Діаґон й полетів у небо.

Подякували за новину: наташка, шоколад