"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 25

Котедж Білла й Флер самотньо розташувався на скелі, що виступала над морем. Його стіни були прикрашені мушлями й побілені. Це було усамітнене й прекрасне місце. Скрізь, де б Гаррі не перебував - у будиночку чи в саду, було чути шум морського припливу й відливу, схожий на дихання великої сонної істоти. Більшість часу протягом наступних днів хлопець витрачав на те, щоб придумати виправдання й утекти з переповненого котеджу; щоб вилізти на вершину скелі, звідки відкривався прекрасний вид на небо й широке, порожнє море, де можна було відчути на обличчі подих холодного солоного вітру.
Неймовірне рішення – не шукати паличку наввипередки з Волдемортом – все ще лякало Гаррі. Він не міг пригадати хоч один випадок, коли б робив вибір на користь бездіяльності. Його переповнювали сумніви, ті самі, які щоразу при зустрічі озвучував Рон.
- А якщо Дамблдор хотів, щоб ми добули паличку? Якщо розібратися, то, може, той символ означав, що ти «достойний» отримати Реліквії? Гаррі, якщо це справді найстарша паличка, то, дідько його забирай, як ми тоді знищимо Відомо-Кого?
Гаррі не мав на це відповіді: траплялися моменти, коли він думав, що було б божевіллям не спробувати перешкодити Волдеморту відкрити могилу. Він навіть не міг чітко пояснити причину, чому не робить цього: щоразу, коли він подумки намагався аргументувати це для самого себе, всі докази здавалися йому надто слабкими.
Дивно, але Герміона, яка підтримала його рішення, збивала з пантелику так само, як і Рон зі своїми сумнівами. Тепер необхідно було визнати, що найстарша паличка справді існує, що це предмет, створений темною магією й що мета Волдеморта – оволодіти цією паличкою – не була врахована.
- Ти ніколи не зможеш зробити цього, Гаррі, - повторювала Герміона знову й знову. - Ти ніколи не спаплюжиш могилу Дамблдора.
Але сама ідея розкопати могилу мертвого Дамблдора лякала Гаррі набагато менше, ніж те, що він, можливо, неправильно зрозумів наміри Дамблдора живого.
Гаррі відчував, що все ще блукає у темряві; він обрав свій шлях, але усе ще озирався, запитуючи себе: може, він неправильно прочитав знаки, може, він має вибрати іншу дорогу? Час від часу його охоплював гнів на Дамблдора, настільки ж сильний, як і удари хвиль об скелю під будиночком, гнів на те, що Дамблдор, поки був живий, не пояснив йому всього.
- Але ж він мертвий? - спитав Рон через три дні після їхнього прибуття в котедж. Гаррі розгублено блукав біля стіни, яка відокремлювала сад будинку від скелі, коли Рон і Герміона знайшли його. Гаррі пошкодував, що вони його знайшли, йому б не хотілося знову вислуховувати їхні аргументи.
- Так, Роне. Прошу, не починай знову!
- Зверни увагу на факти, Герміоно, - продовжив Рон, визираючи з-за спини Гаррі, який і далі дивився кудись за обрій. - Лань... Меч. Око, яке Гаррі побачив у дзеркалі...
- Гаррі допускає, що, можливо, око йому примарилося! Правда, Гаррі?
- Могло примаритися, - відповів Гаррі, не дивлячись на неї.
- А може, й не примарилося, так? - вів своє Рон.
- Так, можливо, - вимовив Гаррі.
- Саме так! - швидко сказав Рон, перш, ніж Герміона змогла б заперечити. - Якщо це був не Дамблдор, тоді поясни, звідки Добі дізнався, що ми в підвалі, Герміоно?
- Я не знаю звідки... А ти можеш пояснити, як у такому випадку Дамблдор відправив його до нас, якщо сам лежить у могилі в Гоґвортсі?
- Ну, може, то був привид!
- Дамблдор не повернувся б як привид, - відрізав Гаррі. Залишилося зовсім небагато з того, що він знав про Дамблдора і у чому він ще був упевнений, але це він знав точно. - Він би пішов далі.
- Що ти маєш на увазі: «пішов далі»? - запитав Рон, але перш, ніж Гаррі зміг відповісти, пролунав голос за ними.
- ‘Аггі?
Флер вийшла з дому, її довге сріблясте волосся розвіяв вітер.
- ‘Аггі, Ґрипхук хотів поговогити з тобою. Він у найменшій спальні, каже, що не хоче, щоб вас підслухали.
Коли вона роздратовано повернула назад до будинку, стало зрозуміло, наскільки ґоблін розізлив її, відправивши з цим повідомленням.
Ґрипхук, як і сказала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень, де Герміона й Луна спали цієї ночі. Він повісив червоні бавовняні фіранки на вікно, затуливши яскраве безхмарне небо, це наповнило кімнату полум'яним жаром, що різко контрастував з легким, світлим будиночком.
- Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, - сказав ґоблін, який сидів на низькому стільці, схрестивши ноги й обхопивши руки покрученими пальцями. - Ґобліни Ґрінґотса вважатимуть це підлою зрадою, але я вирішив допомогти тобі...
- Дякую! - полегшено вигукнув Гаррі. - Ґрипхуче, дякую тобі, ми справді...
-…натомість, - твердо сказав ґоблін, - як компенсацію...
Гаррі розгубився.
- Скільки ви хочете? Я маю золото.
- Не золото, - заперечив Ґрипхук. - У мене є золото.
Його чорні очі заблищали; нічого світлого в них не було.
- Я хочу меч. Меч Ґодрика Ґрифіндора.
Настрій Гаррі різко впав.
- Я не можу вам його віддати, - сказав він. - Пробачте.
- Тоді, - м'яко уточнив ґоблін, - маємо проблему.
- Ми можемо віддати вам що-небудь інше, - нетерпляче запропонував Рон. – Б’юся об заклад, у Лестранжів багато цінностей, ви зможете вибрати все, що завгодно, коли ми зайдемо у сховище.
Він зробив помилку, сказавши це. Ґрипхук сердито спалахнув.
- Я не злодій, хлопчику! Мені не потрібен скарб, на який не маю права!
- Меч наш...
- Ні, - заперечив ґоблін.
- Ми - ґрифіндорці, а меч належав Ґодрикові Ґрифіндору...
- А перш, ніж він потрапив до Ґрифіндора, чий він був? - вимогливо запитав ґоблін, випрямляючи спину.
- Нічий, - відповів Рон. - Меч був зроблений спеціально для нього, чи не так?
- Ні! – розлючено вигукнув ґоблін, і тикнув своїм довгим пальцем у Рона. - Знову ця відьомська зверхність! Цей меч належав Раґнуку Першому і був відібраний у нього Ґодриком Ґрифіндором! Це - ....шедевр ґоблінского мистецтва! Він належить ґобл... Меч - це ціна моєї роботи, приймете ви її чи ні!
Ґрипхук сердито витріщив на них очі. Гаррі подивився на інших... і сказав:
- Ми повинні обговорити це, Ґрипхуче, добре? Дасте нам кілька хвилин?
Ґрипхук кисло кивнув.
Унизу в порожній вітальні Гаррі підійшов до каміна і, нахмурившись, намагався придумати, що можна зробити. Рон зупинився позад нього й вигукнув:
- Він просто знущається. Ми не можемо дозволити йому взяти меч.
- Це правда? - запитав Гаррі в Герміони. - Ґрифіндор украв меча?
- Я не знаю, - безнадійно відповіла вона. Історії про чарівників часто пропускають подробиці того, як чарівники досягали своєї мети, але я нічого не знаю про те, що Ґодрик Ґрифіндор украв меч.
- Це одна з ґоблінских історій, - пирхнув Рон, - про те, як чарівники знущаються над ними. Я думаю, нам ще пощастило, що він не зажадав наші палички.
- У ґоблінів є серйозні підстави, щоб не любити чарівників, - заперечила Герміона. - З ними в минулому жорстоко поводилися.
- Ґобліни - це ж не пухнасті маленькі кролики? - запитав Рон. - Вони вбили багатьох наших. Вони теж вели брудну боротьбу.
- Сперечатися з Ґрипхуком - чия раса вища й сильніша - не має сенсу. Це не допоможе нам вмовити його, чи не так?
Вони замовкли, шукаючи вирішення своєї проблеми. Гаррі подивився з вікна на могилу Добі. Луна поставила біля надгробного каменя в банці з-під варення квітку морської лаванди.
- Добре, - почав Рон, і Гаррі повернувся до нього обличчям. - Як вам це? Ми скажемо Ґрипхуку, що не віддамо йому меч, поки не зайдемо в сховище… а потім він зможе його забрати. Там же є фальшивка! Ми поміняємо їх, і віддамо йому копію.
- Роне, він помітить різницю раніше, ніж всі ми! - вигукнула Герміона. - Він єдиний, хто зрозумів, що меча підмінили!
- Так, але ми можемо... зникнути перш, ніж він розбереться...
Він зіщулився під поглядом, який йому подарувала Герміона.
- Це, - спокійно сказала вона, - гидко. Просити про допомогу, а потім обманути його? І ти ще дивуєшся, чому ґобліни не люблять чарівників, Роне?
Вуха Рона почервоніли.
- Добре, добре! Це єдине, що я зміг придумати! Що ти надумала?
- Ми можемо запропонувати йому що-небудь інше, що-небудь таке ж коштовне.
- Чудово, я піду й заберу стародавній ґоблінський меч, а ти візьмеш обгортку від нього.
Знову запанувала тиша. Гаррі був упевнений, що ґоблін погодиться взяти тільки меча, навіть якщо вони запропонують будь-яку іншу цінність. Але ж меч був їхньою єдиною зброєю, дієвою проти горокраксів.
Гаррі на мить заплющив очі і прислухався до шуму моря. Думка про те, що Ґрифіндор, можливо, украв меча, була неприємною: він завжди пишався тим, що він ґрифіндорець; Ґрифіндор був заступником маґлонарождених, чарівником, який боровся проти любові Слизерина до чистої крові...
- Можливо, він бреше, - міркував Гаррі, знову розплющивши очі. - Ґрипхук. Можливо, Ґрифіндор не крав меча. Як ми дізнаємося, що ґоблін каже правду?
- Це щось міняє? - запитала Герміона.
- Це вплине на те, що я відчуваю, - відповів Гаррі.
Він глибоко зітхнув.
- Ми скажемо йому, що він отримає меча після того, як допоможе нам потрапити в сховище, але не скажемо, коли саме віддамо йому меча.
На обличчі Рона повільно розпливлася посмішка. Проте Герміона виглядала стривоженою.
- Гаррі, ми не можемо...
- Він його отримає, - продовжив Гаррі. - Після того, як ми знищимо всі горокракси. Я впевнений, що він його отримає. Я триматиму слово.
- Але можуть минути роки! - вигукнула Герміона.
- Я це знаю, але він його отримає. Я не обманюю... справді.
Гаррі дивився їй в очі з викликом - і соромом. Він згадав слова, викарбувані на воротах Нурмергарда: ЗАРАДИ БІЛЬШОГО ДОБРА. Він викинув цю думку з голови. Хіба вони мають вибір?
- Мені це не подобається, - зітхнула Герміона.
- І мені не дуже, - зізнався Гаррі.
- Ну а я думаю, що це геніально, - зірвавшись з місця, заперечив Рон. - Ходімо й скажемо йому.
У найменшій спальні Гаррі запропонував це Ґрипхукові, обережно, щоб не згадати про часові рамки, коли той отримає меча. Герміона під час цієї розмови похмуро дивилася у підлогу; Гаррі злився на неї й боявся, що вона може видати їх. Але Ґрипхук ні на кого, крім Гаррі, не дивився.
- Ти даєш мені слово, Гаррі Поттер, що віддаси мені меча Ґрифіндора, якщо я допоможу вам?
- Так, - пообіцяв Гаррі.
- Тоді домовилися, - сказав ґоблін, простягаючи руку.
Гаррі взяв і потис її. Він думав про те, що могли побачити ці темні очі в його власних очах. Тоді Ґрипхук відпустив його, ляснув у долоні і скомандував:
- Так! Починаємо!
Це дуже нагадувало той час, коли вони розробляли план проникнення в міністерство. Вони розташувалися в найменшій спальні, яка, за бажанням Ґрипхука, залишалася напівтемною.
- Я був у сховищі Лестранжів тільки раз, - розповів їм Ґрипхук. - Тоді, коли я поклав туди фальшивого меча. Це одна із найдавніших кімнат. Найдревніші родини чарівників зберігають свої скарби на найнижчому рівні банку, там найбільші й найзахищеніші сховища...
Вони просиділи в цій кімнаті багато годин. Дні повільно перетікали в тижні. З'являлися проблеми за проблемами, не останньою з яких було те, що запаси багатозільної настійки вже закінчувалися.
- Тут вистачить лише на одного з нас, - сказала Герміона, роздивляючись на світло пляшечку з темною рідиною.
- Цього достатньо, - відповів Гаррі, розглядаючи найглибші ходи на карті, яку притримував Ґрипхук.
Інші мешканці котеджу Шелл навряд чи могли не помітити, що Гаррі, Рон і Герміона щось затівають, виходячи лише поїсти.
Ніхто з них ні про що не запитував, хоча Гаррі за столом часто відчував на собі стурбований, зацікавлений погляд Білла.
Що більше часу вони проводили разом, то чіткіше Гаррі розумів, що ґоблін йому не подобається. Ґрипхук виявився несподівано кровожерливим, йому подобалося завдавати болю істотам, меншим за нього, і йому припала до смаку можливість поранити кого-небудь із чарівників на шляху до сховища Лестранжів. Гаррі розумів, що його друзі розділяють цю відразу, але вони цього не обговорювали. Ґрипхук був їм потрібен.
Ґоблін неохоче їв разом з іншими мешканцями котеджу. Навіть після того, як його ноги вилікували, він продовжував вимагати, щоб йому носили їжу в кімнату так, як і все ще хворому Олівандеру, доти, поки Білл (після розлюченого спалаху Флер) не піднявся наверх і не повідомив йому, що так більше не може тривати. Тоді Ґрипхук приєднався до всіх за переповненим столом, проте відмовлявся їсти те, що й інші, вимагаючи величезної кількості сирого м'яса, корінців та різних грибів. Гаррі відчував себе відповідальним за все це: зрештою, це він наполіг, щоб ґоблін залишився в котеджі Шелл, бо хотів розпитати його; це через нього вся сім’я Візлі змушена була шукати притулок і Білл, Фред, Джордж та містер Візлі не могли працювати.
- Пробачте мені, - сказав він Флер одного вітряного вечора, коли допомагав їй готувати обід. - Я не хотів, щоб у вас були проблеми з усім цим.
Вона щойно наказала ножам нарізати м'ясо на біфштекси для Ґрипхука й Білла, який після укусу Ґрейбека віддавав перевагу м'ясу із кров'ю. Коли ножі почали різати м'ясо, її дещо роздратований вираз обличчя пом'якшився.
- ‘Аггі, ти вгятував життя моїй сестгі, я цього не забула.
Чесно кажучи, це було не зовсім так, але Гаррі не став нагадувати їй, що Ґабріель тоді не була в реальній небезпеці.
- Так чи інакше, - продовжила Флер, вказуючи паличкою на горщик із соусом на плиті, який вже почав закипати, - містер Олівандег сьогодні поїде до Мюгіел. Можна пегеселити ґобліна, – вона нахмурила брови при цій згадці. - Ти, Гон та Дін можете пегеселитися в його кімнату.
- Ми не проти ночувати у вітальні, - відмовився Гаррі, знаючи, що Ґрипхукові не сподобається спати у вітальні на дивані; зберегти гарний настрій Ґрипхука було неймовірно важливо для здійснення їхнього плану. - Не турбуйся про нас. - І коли вона спробувала заперечити, він продовжив: - Ми теж незабаром поїдемо, я, Рон і Герміона. Ми не надовго затримаємося.
- Що ти хочеш сказати? - сердито дивлячись на нього, запитала Флер, ткнувши паличкою на каструлю, що застигла в повітрі. - Ви не повинні їхати, ви тут у безпеці!
Цієї миті вона була неймовірно схожа на місіс Візлі, і Гаррі дуже зрадів, коли відчинилися двері чорного ходу. На кухню зайшли Луна з Діном, мокрі від дощу, із дровами в руках.
- ... і тендітні маленькі вушка, - говорила Луна. - Тато розповідав, що вони трохи схожі на бегемотів, тільки пурпурові й волохаті. І якщо ти хочеш їх покликати, треба наспівувати; вони найбільше люблять вальс, нічого швидкого...
Дін знизав плечима, почуваючи себе некомфортно, коли пройшов за Луною повз Гаррі в об'єднану їдальню й вітальню, де Рон з Герміоною накривали на обідній стіл.
Отримавши можливість не відповідати на запитання Флер, Гаррі підхопив два глечики гарбузового соку й пішов за ними.
- ... і якщо ти коли-небудь прийдеш до нас у гості, то я покажу тобі його ріг, тато мені про це написав, але я сама ще не бачила, тому що смертежери викрали мене з Гоґвортського експреса і я не була вдома на Різдво, - продовжувала розповідати Луна, коли вона й Дін поновили розмову.
- Луно, ми казали тобі, - звернулася до неї Герміона. - Той ріг вибухнув. Він Ерумпента, а не зім’яторогого хропача...
- Ні, це точно був ріг зім’яторогого хропача. - вперто твердила Луна. - Тато казав мені. Вони, імовірно, змінилися в наш час, адже вони міняються, ти знаєш.
Герміона похитала головою й далі розкладала виделки, коли з'явився Білл, ведучи сходами вниз містера Олівандера. Майстер чарівних паличок усе ще виглядав виснаженим, він чіплявся за руку Білла, який ніс його валізу.
- Я сумуватиму за вами, містере Олівандер, - сказала Луна, підійшовши до старого.
- І я теж, моя люба, - зітхнув Олівандер, погладивши її плече. - Ти була мені незрівнянною опорою в тому жахливому місці.
- Ну, au revoir, містеге Олівандег, - сказала Флер, цілуючи його в обидві щоки. - І я б хотіла попгосити вас повегнути дещо тіточці Білла Мюгіель? Я усе ще не віддала їй діадему.
- Це буде честь для мене, - відповів Олівандер з легким поклоном, - це найменше, чим я можу віддячити вам за вашу щедру гостинність.
Флер простягнула оксамитовий футляр, розкривши його, щоб показати Олівандеру.
Діадема , яка там лежала, виблискувала й мерехтіла під променями низько повішеної люстри.
- Місячні камені й діаманти, - сказав Ґрипхук, непомітно для Гаррі зайшовши до кімнати. - Я думаю, її зробили ґобліни?
- А заплатили за неї чарівники, - спокійно зауважив Білл, а ґоблін кинув на нього невдоволений, повний сумнівів погляд.
Сильний вітер подув у вікна будиночка, коли Білл і Олівандер вийшли в ніч. Інші тісно розташувалися за маленьким столом. Вогонь у каміні потріскував і лизав ґрати. Гаррі помітив, що Флер майже нічого не їла; кожні кілька хвилин вона поглядала на вікно. Однак Білл повернувся раніше, ніж вони встигли з'їсти першу страву, його довге волосся сплуталося від вітру.
- Все чудово, - повідомив він Флер. - Олівандер надійно влаштувався, мама й тато передають усім привіт, Джіні просила переказати, що всіх любить, Фред і Джордж у тіточки Мюріел, вони займаються справами у її задній кімнаті. Вона зраділа, коли повернули діадему. Тітонька думала, ми її вкрали.
- Ах, вона charmant, твоя тітонька, - роздратовано кинула Флер, розмахуючи чарівною паличкою, й підняла в повітря стейк, залишаючи на плиті брудні плями. Вона спіймала м’ясо й вийшла з кімнати.
- Мій тато зробив діадему, - вставила Луна, - яка набагато більша за корону.
Рон піймав погляд Гаррі й посміхнувся; Гаррі зрозумів, що друг згадав сміховинний головний убір, який вони бачили, коли були у Ксенофоліуса.
- Так, він спробує відтворити втрачену діадему Рейвенклов. Він думає, що знайшов більшість основних елементів. Але те, що він додав крила Білівіґа трохи змінило...
Пролунав удар у парадні двері. Усі відразу повернулися на стукіт. Флер, перелякано дивлячись на двері, вибігла з кухні; Білл підскочив на стільці й спрямував чарівну паличку на двері; Гаррі, Рон і Герміона повторили його рух. Ґрипхук нишком зісковзнув зі свого стільця під стіл.
- Хто там? – голосно спитав Білл.
- Це - я, Ремус Джон Люпин! - пролунав голос, перекриваючи шум вітру. Гаррі перелякався, що могло трапитися? - Я - вовкулака, одружився з Німфадорою Тонкс, і ти, Тайнохоронець Котеджу Шелл, дав мені адресу й дозволив прийти в критичній ситуації!
- Люпин, - пробурмотів Білл і побіг відчиняти двері.
Люпин упав на поріг, він був блідий, загорнений у дорожній плащ, вітер тріпав його посивіле волосся. Він підвівся, озирнувся по кімнаті, пересвідчився, що немає чужих, і голосно закричав:
- Це - хлопчик! Ми назвали його Тедом, на честь батька Дори!
Герміона заверещала.
- Що...? Тонкс... Тонкс народила дитину?
- Так, так, вона народила дитину! - крикнув Люпин. За столом пролунали вигуки радості й подихи полегшення: Герміона й Флер дружно заверещали:
- Поздоровляємо!
А Рон вигукнув:
- О це так! Дитина! - неначе він ніколи раніше не чув про таке.
- Так... так... хлопчик, - знову сказав Люпин, приголомшений власним щастям. Він підійшов до столу й обійняв Гаррі, чого ніколи не робив у будинку на площі Ґримо.
- Ти будеш хрещеним? - запитав Люпин, відпустивши Гаррі.
- Я... я? – почав заїкатися Гаррі.
- Ти, так, звичайно... Дора одразу погодилася, ніхто не буде кращим....
- Я... так... це... так...
Гаррі відчув подив і задоволення; Білл поспішив принести вина, а Флер переконувала Люпина приєднатися до них, щоб випити.
- Я не можу надовго залишитися, мені треба повертатися, - сказав Люпин, обводячи всіх сяючим поглядом: Гаррі ніколи не бачив його таким молодим, як зараз. - Дякую, дякую, Білле.
Білл швидко наповнив келихи, і всі їх високо підняли для тосту.
- За Тедді Ремуса Люпина! – виголосив Люпин. – За майбутнього великого чарівника!
- О... На кого він схожий? - запитала Флер.
- Я думаю, він схожий на Дору, а вона думає, що на мене. У нього не дуже багато волосся. Воно було чорним, коли він народився, але я клянуся, що воно стало рудим за годину після пологів. Мабуть, він буде блондином, поки я повернуся. Андромеда каже, що волосся Тонкс почало змінювати колір в той же день, коли вона народилася. - Він випив вино. - О, налий ще, - сідаючи, додав він, коли Білл знову наповнював келихи.
За стінами котеджу вив вітер, вогонь у каміні стрибав і потріскував, і незабаром Білл відкрив нову пляшку вина. Новини Люпина, здавалося, відсунули вбік облогу, у якій вони жили: звістка про нове життя підбадьорила всіх. Лише ґоблін залишився байдужим до раптового свята й за якийсь час повернувся в спальню, яку займав тепер сам. Гаррі думав, що він був єдиним, хто помітив це, поки не перехопив погляд Білла, який стежив за ґобліном, що піднімався сходами.
- Ні... Ні... Я справді маю повертатися, - нарешті сказав Люпин, випивши ще келих вина. Він підвівся й взяв свій плащ.
- До побачення, до побачення... я спробую принести фотографії через кілька днів... усі будуть дуже раді почути, що я вас провідав...
Він застібнув дорожній плащ, обійняв на прощання жінок, потис руки чоловікам і із сяючим обличчям пішов у ніч.
- Хрещений батько, Гаррі! - вигукнув Білл, коли вони разом йшли на кухню, допомагаючи збирати зі столу. - Яка честь! Поздоровляю!
Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив двері, приглушивши цим веселі голоси людей, які продовжували святкувати навіть без Люпина.
- Я хотів з тобою поговорити наодинці, Гаррі. Нелегко знайти можливість зробити це в будинку, переповненому людьми.
Білл помовчав.
- Гаррі, ти щось плануєш із Ґрипхуком.
Це пролунало ствердно, не як питання, і Гаррі не став заперечувати. Він просто чекав, дивлячись на Білла.
- Я знаю ґоблінів, - сказав Білл. - Я почав працювати в Ґрінґотсі після закінчення Гоґвортса. Я можу сказати, що в мене є друзі-ґобліни... настільки, наскільки взагалі можуть дружити ґоблін і чарівник… або, щонайменше, я добре знаю ґоблінів і вони мені подобаються.
Білл знову замовк.
- Гаррі, що тобі треба від Ґрипхука й що ти пообіцяв натомість?
- Я не можу сказати, - відповів Гаррі, - Пробач, Білле.
Двері кухні за ними відчинилися; Флер збиралася допомогти їм помити келихи.
- Почекай, - зупинив її Білл. - Одну хвилину.
Вона вийшла і знову зачинила двері.
- Тоді я маю попередити тебе, - продовжив Білл. - Якщо ти уклав угоду із Ґрипхуком, а я думаю, так і є, і ця угода пов'язана зі скарбами, ти маєш бути надзвичайно обережним. Поняття ґобліна про власність, оплату та винагороду... вони не такі ж, як у людей.
Гаррі відчув невеликий дискомфорт, наче маленька змія заворушилася у нього всередині.
- Що ти хочеш сказати? - запитав він.
- Я кажу про різні варіанти того, як все може бути, - відповів Білл. - Ділові відносини між чарівниками й ґоблінами були напруженими протягом багатьох сторіч - але ти знаєш це з історії магії. Помилялися обидві сторони, я б ніколи не зміг сказати, що чарівники поводилися бездоганно. Однак є думка серед ґоблінів - і ті, що сидять у Ґрінґотсі, належать до таких - що чарівникам не можна довіряти в питаннях золота й скарбів, що чарівники не поважають право власності ґоблінів.
- Я поважаю, - почав Гаррі, але Білл похитав головою.
- Ти не розумієш, Гаррі, ніхто не зрозуміє, якщо він не жив з ґоблінами. У ґоблінів законний і справжній власник будь-якої цінності - не покупець, а виробник, майстер. Усе, що зробив ґоблін своїми руками, на його думку, належить йому.
- Але якщо цю річ купили...
-... тоді вони вважають, що той, хто заплатив гроші, просто взяв річ в оренду. Але у них є певні труднощі, як ставитися до скарбів, які переходять від чарівника до чарівника. Ти бачив обличчя Ґрипхука, коли йому на очі попалася діадема. Він цього не схвалює. Мені здається, він думає, так само, як і багато хто з ґоблінів: коли перший покупець помре, діадема має повернутися до ґобліна, який зробив її. Вони вважають наш звичай зберігати виготовлені ґоблінами цінності, передаючи їх від чарівника до чарівника, нічим іншим, як злодійством.
Гаррі охопили лихі передчуття; можливо, Білл насправді знав про все куди краще, ніж робив вигляд.
- Усе, що я зараз сказав, - промовив Білл, поклавши руку на дверну ручку, - було сказано для того, щоб ти був дуже обережним з обіцянками, які даєш ґобліну, Гаррі. Набагато менш небезпечно захопити Ґрінґотс, ніж не дотримати свого слова у відносинах з ґобліном.
- Так, - сказав Гаррі, коли Білл уже відчинив двері. - Так, дякую. Я матиму на увазі.
Коли Гаррі повертався слідом за Біллом до інших, неприємна думка виникла в його голові, породжена, без сумніву, вином, яке він випив. Йому здалося… що його обрали хрещеним для Теда Люпина так само необачно, як і Сіріуса Блека було обрано хрещеним для нього самого.

Подякували за новину: наташка, шоколад