"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 23

Гаррі подивився на друзів, точніше, на їх силуети у темряві. Він бачив, як Герміона, сидячи біля виходу, підняла паличку, але спрямувала її йому в обличчя; спалахнуло біле сяйво, і він зігнувся від болю, неспроможний бачити. Він відчував пальцями, як його обличчя швидко роздувається, коли важкі кроки оточили його.
- Вставайте, покидьки.
Незнайомі руки грубо підвели Гаррі з землі, раніше, ніж він зміг зупинити, хтось понишпорив у його кишенях і вийняв тернову паличку. Гаррі схопився за обличчя, яке нестерпно боліло: його можна було впізнати - десь стягнене, десь роздуте і опухле, ніби він страждав від якоїсь страшної алергічної реакції. Його очі стали мов щілинки, через які він ледве міг бачити; окуляри злетіли, коли його витягували з намету; усе, що Гаррі міг розгледіти – це обриси чотирьох або п’яти чоловік, що боролися з Роном та Герміоною.
- Не… займай… її! – прокричав Рон. Почувся звук удару: Рон заскавучав від болю, а Герміона закричала:
- Ні! Відчепіться від нього, відчепіться від нього!
- Твоєму хлопцеві буде гірше, ніж зараз, якщо він у моєму списку, - сказав до болю знайомий голос, що різонув вуха. – Приємна дівчинка… яке задоволення… я справді насолоджуюся м’якістю шкіри…
Всередині Гаррі щось обірвалося. Він знав, хто це був, – Фернір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера через його жорстокість.
- Обшукайте намет! – сказав інший голос.
Гаррі кинули долілиць, на землю. Глухе гупання підказало йому, що Рона кинули за ним. Вони чули тупіт і тріск: чоловіки перекидали стільці у наметі, обшукуючи його.
- А зараз, поглянемо, кого ми схопили, - сказав згори голос Ґрейбека, і Гаррі перевернули на спину. Світло від палички впало на його обличчя, і Ґрейбек розреготався.
- Мені потрібне маслопиво, щоб відмити цього. Що з тобою сталося, потворо?
Гаррі не відповів відразу.
- Я спитав, - повторив Ґрейбек, і Гаррі дістав удар під діафрагму, від якого вдвоє скрутився від болю, - що сталося з тобою?
- Закляли, - промимрив Гаррі. – Мене закляли.
- Так, схоже та це, - сказав інший голос.
- Як твоє прізвище? – прогарчав Ґрейбек.
- Дадлі, - відповів Гаррі.
- А ім’я ?
- Вернон. Я - Вернон Дадлі.
- Перевір список, Скебіоре, - наказав Ґрейбек, і Гаррі почув, як він пройшов далі, щоб глянути на Рона.
- А ти хто, рудий?
- Стен Шанпайк, - відповів Рон.
- Нічого подібного, - заперечив чоловік на ім’я Скебіор. – Ми знаємо Стена Шанпайка. Давайте це з’ясуємо.
Почувся ще один удар.
- Я Барді, - прохрипів Рон, і Гаррі міг сказати, що його рот повний крові.
- Барді Візлі.
- Візлі, - повторив Ґрейбек. – Отже, ти належиш до зрадників крові, навіть якщо ти не бруднокровець. І, насамкінець, твоя гарненька маленька подруга… - від задоволення у його голосі у Гаррі поповзли мурахи по шкірі.
- Спокійно, Ґрейбеку, - зауважив Скебіор серед насмішок інших.
- О, я не збираюся кусати просто зараз. Ми побачимо, чи згадає вона своє ім’я швидше, ніж Барні. Хто ти, дівчинко?
- Пенелопа Клірвотер, - відповіла Герміона. Вона говорила злякано, але переконливо.
- Який в тебе кровний статус?
- Напівкровний, - вимовила Герміона.
- Досить легко перевірити, - сказав Скебіор. – Але усі вони виглядають так, ніби досі «гоґвортського віку».
- Ми фтекли, - прошамкав Рон.
- Втекли? Так, рудий? – перепитав Скебіор. – І вирішили мандрувати? І подумали просто для розваги ужити ім’я Темного Лорда?
- Не для озваги, - заперечив Рон. – Ипадково.
- Випадково? – знову почувся сміх.
- Ти знаєш, хто любив називати ім’я Темного Лорда, Візлі? – прогарчав Ґрейбек. – Орден Фенікса. Це тобі про щось говорить?
- Нє.
- Ну, вони не виказували поваги до Темного Лорда, тому на ім’я було накладено Табу. Кількох членів Ордену Фенікса зловили таким чином. Побачимо. Прив’яжіть їх до інших двох полонених!
Хтось схопив Гаррі за волосся і потяг, посадив його, потім почав прив’язувати до інших людей.
Гаррі досі був напівсліпим, майже не спроможним щось побачити своїми пораненими очима. Коли нарешті чоловік, що прив’язував їх, відійшов, Гаррі прошепотів іншим полоненим:
- У когось є паличка?
- Ні, - відповіли Рон та Герміона збоку.
- Це моя вина. Я назвав ім’я. Вибачте…
- Гаррі? – пролунав ще один новий, але знайомий хлопчачий голос з-за спини людини, що була прив’язана зліва від Герміони.
- Діне?
- Це ти! Якщо вони дізнаються, кого впіймали…! Вони мисливці, шукають школярів, що прогулюють, щоб продати їх рідним за золото…
- Непоганий улов за одну ніч, - казав Ґрейбек, проходячи повз Гаррі, і вони знову почули шум з намету. – Бруднокровець, ґоблін у бігах, і ці школярі-втікачі. Ти перевірив їх імена у списку, Скебіоре? – проревів він.
- Так. Тут немає Вернона Дадлі, Ґрейбеку.
- Цікаво, - сказав Ґрейбек. – Дуже цікаво.
Він схилився над Гаррі, який, попри те, що очі аж палали, побачив обрамлене сірим волоссям та бакенбардами обличчя, з вишкіреними коричневими зубами і слиною у кутках рота. Ґрейбек смердів так само, як і на вершині вежі, де загинув Дамблдор: брудом, потом і кров’ю.
- То ти не в розшуку, Верноне? Чи ти у цьому списку під іншим іменем? На якому факультеті ти вчився у Гоґвортсі?
- Слизерин, - автоматично відповів Гаррі.
- Цікаво, як вони всі знають, що ми хочемо це почути, - визирнув з темряви Скебіор. – Та ніхто з них не може сказати, де знаходиться вітальня.
- У підвалі, - відповів Гаррі чітко. – Ви заходите через стіну. Вона повна черепів, і, оскільки розташована під озером, усе світло там зелене.
Запала коротка тиша.
- Ну-ну, здається, ми справді схопили маленького слизеринця, - зауважив Скебіор. – Добре, Верноне, бо бруднокровних слизеринців не так багато. Ким працює твій батько?
- Він працює у міністерстві, - збрехав Гаррі. Він знав, що уся історія піде прахом при найменшому розслідуванні, але, з іншого боку, у нього є ще час до того, як перестануть діяти чари, а тоді все так чи інак закінчиться. – У департаменті магічних аварій і катастроф.
- Знаєш що, Ґрейбеку, - пробурмотів Скебіор. – Мені здається, там є Дадлі.
Гаррі майже не дихав: невже удача, сліпе щастя, дозволить їм вийти неушкодженими з усього цього?
- Ну-ну, - пирхнув Ґрейбек, і Гаррі зауважив маленьку нотку збентеження у його черствому голосі; хлопець зрозумів, що Ґрейбек думав, чи справді вони схопили зараз сина міністерського чиновника. Серце Гаррі гупало у грудях так, що він би не здивувався, якби Ґрейбек зміг побачив це. – Якщо ти кажеш правду, гидото, ти не будеш боятися подорожі до міністерства. Я очікую на подяку твого татуся за те, що ми тебе знайшли.
- Але, - сказав Гаррі, у роті в нього пересохло, - якби Ви тільки дозволили нам…
- Гей! – пролунав голос з намету. – Подивись на це, Ґрейбеку!
Темна фігура рухалася до них, і Гаррі побачив срібний проблиск у світлі паличок. Вони знайшли меч Ґрифіндора.
- Дуууууже добре, - присвиснув Ґрейбек, гідно оцінивши знахідку, коли взяв її з рук компаньйона. – О, дуже гарний. Виглядає зробленим ґоблінами. Де ви дістали це?
- Це мого тата, - збрехав Гаррі, без надії сподіваючись, що зараз темно і Ґрейбек не побачить вигравіюване під руків’ям ім’я.
- Ми позичили його, щоб різати гілки для багаття.
- Зачекай хвилину, Ґрейбеку! Подивись на це, у «Віщуні»!
Коли Скебіор казав це, шрам Гаррі, що був розтягнений по його опухлому лобові, запалав. Чіткіше, ніж усе довкола, він побачив замок-фортецю, чорну-пречорну і заборонену: Волдемортові думки несподівано знову стали гострими, як лезо; він летів до величезної будівлі з почуттям тихої ейфорії… Так близько… Так близько…
З великим зусиллям Гаррі закрив свій мозок для Волдемортових думок, повертаючись на те місце, де він сидів у темряві, прикутий до Рона, Герміони, Діна та Грипхука, слухаючи Ґрейбека і Скебіора.
- Герміона Ґрейнджер, - казав Скебіор, - бруднокровка, що подорожує з Гаррі Поттером.
Гаррін шрам палав у тиші, але він докладав несамовитих зусиль, щоб залишитися тут, а не провалитися у мозок Волдеморта. Він почув гупання Ґрейбекових чобіт, коли той присів навпроти Герміони.
- Ти знаєш, маленьке дівчисько? Ця фотографія до біса схожа на тебе.
- Ні! Це не я!
Герміонин зляканий скрик був подібний на зізнання.
- Що подорожує з Гаррі Поттером, - тихо повторив Ґрейбек.
Запала тиша. Шрам Гаррі нестерпно болів, але він з усіх сил намагався не провалитися у думки Волдеморта. Ще ніколи не було так важливо залишитися у своєму власному розумі.
- Ну, це інша річ, чи не так? – прошепотів Ґрейбек. Ніхто не говорив: Гаррі відчував, що банда мисливців дивилася, завмерши, і відчував тремтіння Герміониної руки біля своєї. Ґрейбек підвівся і зробив пару кроків до Гаррі, знову присів біля нього, щоб придивитися до його рис. – А що це на твоєму лобі, Верноне? – м’яко запитав Ґрейбек, його гнилісний сморід вдарив Гаррі у ніздрі, коли той тицьнув пальцем у Гаррін шрам.
- Не торкайся до нього! – заволав Гаррі; він не міг стриматися, думав, що збожеволіє від болю у шрамі.
- Я вважав, що ти носиш окуляри, Поттере, – видихнув Ґрейбек.
- Я знайшов окуляри! –крикнув ззаду один з мисливців. – У наметі були окуляри, зачекай, Ґрейбеку…
І через пару секунд вони повернули окуляри Гаррі на їхнє місце. Мисливці стояли поруч, розглядаючи його.
- Ось воно! – вигукнув Ґрейбек. – Ми впіймали Поттера!
Вони усі відійшли на пару кроків, не вірячи в те, що зробили. Гаррі і досі боровся за присутність у власній голові, тож не міг придумати, що сказати.
Фрагментарні видіння пробивалися у його мозок.
…Він кружляв навколо високих стін чорної фортеці…
Ні, він був Гаррі, зв’язаний і роззброєний, в смертельній небезпеці…
… вдивляючись у вікно найвищої вежі…
Він був Гаррі, а вони обговорювали пошепки його долю…
…Час летіти…
- … У міністерство?
- До біса міністерство, - проволав Ґрейбек. – Вони дадуть гроші, і ми навіть не зможемо побачити, що буде далі. Я кажу, ми маємо відвезти його просто до Ви-Знаєте-Кого.
- Ти викличеш його сюди? – спитав злякано Скебіор.
- Ні, - прогарчав Ґрейбек – Я не буду… кажуть, він використовує маєток Мелфоїв як базу. Ми приведемо хлопця туди.
Гаррі подумав, що він знає, чому Ґрейбек не викликає Волдеморта. Вовкулаці, можливо, дозволили носити мантію смертежера, бо хотіли його використати, але тільки найближчі до Волдеморта мали Чорну мітку: Ґрейбеку не дали цієї найвищої почесті.
Шрам Гаррі знову запік…
… і він виріс серед темряви, летячи прямо до вікон на самому вершечку фортеці…
- … повністю впевнений, що це він? Бо, якщо ні, Ґрейбеку, ми – мерці.
- Хто тут головний? – загарчав Ґрейбек, приховуючи власні сумніви. – Я кажу, що це Поттер, а він зі своєю паличкою – це двісті тисяч галеонів відразу! Але якщо ви такі слабаки, що відмовляєтеся продовжувати, то усе це моє, і у будь-якому випадку, я почастуюся дівчиною.
… Вікно у чорній скелі було маленьким, не настільки великим, щоб туди пролізла людина… Через нього можна було побачити худу, як скелет, постать, що скрутилася під ковдрою… Мертва чи спить…?
- Добре! – сказав Скебіор. – Добре, ми з тобою! А що ми будемо робити з рештою, Ґрейбеку?
- За них можемо також отримати винагороду. У нас тут два бруднокровці, це ще десять галеонів. Віддай мені також меч. Якщо вони злодії, це ще одна удача.
Полонених поставили на ноги. Гаррі чув часте і налякане дихання Герміони.
- Тримайте їх і зв’яжіть тугіше. Я потримаю Поттера! – скомандував Ґрейбек, вхопивши пасмо Гарріного волосся; Гаррі міг відчувати як його жовті нігті впиваються йому в голову. – На рахунок три! Раз – два – три…
Вони роз’явилися, міцно тримаючи біля себе в’язнів. Гаррі боровся, намагаючись скинути руку Ґрейбека, але це було марно: Рон з Герміоною були прив’язані до нього з другого боку; він не міг відділитися від групи, і, коли він почав задихатися, шрам заболів ще більше…
… він заставив себе проповзти, мов змія, у маленьке віконечко і легко приземлився усередині кімнати, що виглядала, як келія…
В’язні врізалися один в одного, коли вони приземлилися у сільській місцевості. Очі Гаррі, що досі пекли, призвичаїлися через хвилину, потім він побачив ковану сталеву браму. У нього залишалася маленька іскорка надії. Найгіршого не трапилося: Волдеморта тут не було. Він був, як знав Гаррі зі своїх видінь, у якомусь дивному, схожому на фортецю, місці, на вершині вежі.
Як довго Волдеморт буде діставатися сюди, якщо дізнається, що Гаррі тут, - ось питання…
Один з мисливців підійшов до брами та посмикав її.
- Як ми увійдемо? Вона зачинена, Ґрейбеку, я не можу… нічого собі!
Він злякано відсмикнув руку. Сталь мінялася, зминалася, аж доки не склалася у страшне обличчя, яке звеліло металевим голосом:
- Назвіть причину прибуття!
- У нас Поттер! – прогарчав Ґрейбек, тріумфуючи. – Ми впіймали Гаррі Поттера!
Брама відчинилася.
- Хутчіше, - наказав Ґрейбек своїм людям, і в’язнів поволокли крізь браму. Гаррі побачив білий силует над собою, і зрозумів, що це павич. Він перечепився, його підхопив Ґрейбек; зараз його, прив’язаного до інших чотирьох полонених, тягли по доріжці. Заплющивши свої запалені очі, він дозволив болю у шрамі накрити його на мить, щоб побачити, що робить Волдеморт, чи він уже знає, що Гаррі схопили…
Фігура під ковдрою перевернулася і повернулася до нього обличчям, схожим на череп… Чоловік сів, розплющивши очі, зосередив погляд на ньому, на Волдемортові, а потім посміхнувся. Більшості зубів у нього не було…
- Отже, ти прийшов. Я думав, що ти прийдеш… колись. Але твоя подорож не має сенсу. У мене ніколи не було її.
- Ти брешеш!
Коли гнів Волдеморта вибухнув всередині нього, шрам Гаррі запалав, і він повернувся до свого тіла, намагаючись залишатися тут, прив’язаним до інших. Світло залило їх.
- Що це? – спитав холодний жіночий голос.
- Ми тут, щоб побачити Того-Кого-Не-Можна-Називати! – відповів Ґрейбек.
- Хто ви?
- Ви знаєте мене! – у голосі вовкулаки звучало обурення. – Фернір Ґрейбек! Ми схопили Гаррі Поттера!
Він вхопив Гаррі та розвернув його до світла, примушуючи інших полонених також розвернутися.
- Я знаю, що Ви сумніваєтеся, мадам, але це він! – вставив своє слово Скебіор. – Якщо Ви придивитеся ближче, Ви побачите його шрам. А ще, Ви бачите дівчину? Це бруднокровка, що подорожує з ним, мадам. Немає сумніву у тому, що це він, і у нас також його паличка! Ось, мадам…
Запаленими очима Гаррі побачив Нарцису Мелфой, що скривилася. Скебіор простягав їй тернову паличку. Вона підняла брови.
- Заводьте їх усередину, - наказала вона.
Гаррі та інших потягли широкими кам’яними сходами до холу, обчіпляного портретами.
- Прямуйте за мною, - сказала Нарциса, ведучи їх через хол. – Мій син, Драко, якраз зараз на великодніх канікулах. Якщо це Гаррі Поттер, він упізнає.
У кімнаті було занадто світло, особливо після темряви, що їх супроводжувала; навіть з майже заплющеними очима, Гаррі міг оцінити розміри кімнати.
Кришталева люстра звисала зі стелі, на стінах також були портрети. Дві фігури підвелися з крісел біля мармурового каміна, коли мисливці завели в’язнів.
- Що це? – пролунав до болю знайомий голос Люціуса Мелфоя.
Гаррі запанікував. Він не бачив виходу, і коли його страх зріс, стало легше заблокувати думки Волдеморта, хоча шрам все ще горів.
- Вони кажуть, що у них Поттер, - промовив холодний голос Нарциси. – Драко, підійди.
Гаррі не хотів дивитися прямо на Драко, та все ж йому було добре видно, як вищий за нього білошкірий блондин підвівся з крісла.
Ґрейбек змусив в’язнів повернутися так, щоб Гаррі був якраз під люстрою.
- Ну що, хлопче? – прогарчав вовкулака.
Гаррі стояв обличчям до дзеркала, великого, блискучого, у широкій рамі. Запаленими очима він побачив своє власне відображення, вперше після того, як вони покинули площу Ґримо. Його обличчя було величезним, лискучим та рожевим, кожна риса була ушкоджена закляттям Герміони.
Його чорне волосся досягало плечей, а навколо рота була темна тінь. Якби він не знав, що це він сам стояв тут, він би задумався, хто це одягнув його окуляри. Він пообіцяв собі не говорити, бо голос точно його видасть; та все ж не дивився в очі Драко.
- Ну, Драко? – жадібно спитав Люціус Мелфой. – Це він? Це Гаррі Поттер?
- Я… я не можу бути впевненим, - відповів Драко. Він тримався подалі від Ґрейбека, і, здавалося, боявся подивитися на Гаррі так само, як і той – на нього.
- Та подивись на нього уважніше! Підійди ближче!
Гаррі ніколи не чув такого захоплення від Люціуса Мелфоя.
- Драко, якщо ми віддамо Поттера Темному Лордові, він усе пробач…
- Давайте не будемо забувати, хто насправді його спіймав, – вигукнув Ґрейбек.
- Звісно ні, звісно ні! – збуджено відповів Люціус.
Він сам підійшов до Гаррі, підійшов настільки близько, що Гаррі, навіть маючи проблеми з очима, міг розгледіти в деталях його бліде обличчя. З обличчям-маскою Гаррі відчував себе затиснутим у клітку.
- Що ви з ним зробили? – спитав Люціус Ґрейбека. – Як він дійшов до такого стану?
- Це були не ми.
- Схоже на жалюче закляття, - припустив Люціус. Його сірі очі роздивлялися чоло Гаррі.
- Там щось є, - прошепотів він, - це може бути шрам, видовжений… Драко, підійди сюди, подивися добре! Що ти думаєш?
Гаррі тепер побачив обличчя Драко зблизька, якраз біля батькового. Вони були страшенно схожими всім, крім виразу обличчя – Люціус дивився на нього із захопленням, а Драко – зі страхом.
- Я не знаю, - повторив він, і відійшов до каміна, де стояла, дивлячись, його мати.
- Ми повинні бути певними, Люціусе, - звернулася до чоловіка Нарциса. – Цілком певними, що це Поттер до того, як викликати Темного Лорда… Вони кажуть, що це його, - вона придивилася до тернової палички, - але паличка не підходить до опису Олівандера… Якщо ми помиляємося, якщо ми викличемо Темного Лорда заради нісенітниці… Згадай, що він зробив з Роулом та Долоховим…
- Що ж тоді з бруднокровкою? – прогарчав Ґрейбек. Гаррі майже збили з ніг, коли мисливці заставили в’язнів знову повернутися, так, що світло тепер падало на Герміону.
- Зачекайте, - сказала гостро Нарциса. – Так… так, вона була у крамниці мадам Малкін з Поттером! Я бачила її фотографію у «Віщуні»! Подивися, Драко, чи ця дівчина не Ґрейнджер?
- Я… можливо… так.
- Отже, цей хлопець - Візлі! – заволав Люціус, обходячи зв’язаних полонених, щоб подивитися на Рона.
– Це вони, друзі Поттера, Драко, подивись на нього, це не син Артура Візлі, як там його звати?
- Так, - знову сказав Драко, стоячи спиною до полонених. – Можливо.
За спиною Гаррі відчинилися двері вітальні. Заговорила жінка, і звук її голосу вразив слух Гаррі ще болючіше.
-Що таке? Що трапилося, Циссі?
Беллатрисса Лестранж поволі обійшла полонених по кругу, і, зупинившись праворуч від Гаррі, пильно подивилася на Герміону.
- Ну звичайно, - спокійно сказала вона, - це бруднокровка? Це Грейджер?
- Так... так, це – Грейнджер! – скрикнув Люциус. – І поряд з нею, ми думаємо, Поттер! Поттера і його друзів нарешті, зловили!
-Поттер? – підвищила голос Белатриса, і рушила у зворотному напрямі, щоб краще роздивитися Гаррі.
- Ти впевнений? Тоді потрібно відразу повідомити Темного Лорда! – вона відтягнула вниз по руці лівий рукав: Гаррі побачив Чорну Мітку, випалену на її плоті, і він знав, що вона збирається до неї доторкнутися, щоб викликати свого улюбленого господаря.
- Я збирався викликати його! – вигукнув Люциус, хапаючи її за зап'ястя, тим самим перешкодивши доторкнутися до Мітки. – Я викличу його, Бело. Поттера привели в мій дім, і він в моїй владі.
- У твоїй владі! – розсміялася вона, намагаючись звільнити руку з його хватки. – Ти втратив владу, коли позбувся чарівної палички, Люциусе! Як ти смієш! Прибери від мене свої руки!
- Тебе це не стосується, якби ти схопила хлопчика...
-Прошу вибачення, містере Мелфой, - вставив зауваження Грейбек, - але це ми зловили Поттера, і ми вимагатимемо золото.
-Золото! – розреготалася Белатриса, все ще намагаючись відкинути у бік шурина і звільнитися, а іншою рукою вона шукала чарівну паличку в кишені. – Забери своє золото, брудний сміттяр, навіщо мені потрібне золото? Мені потрібна тільки честь його...
Вона припинила вириватися, її погляд зосередився на чомусь, чого Гаррі не міг побачити. Радіючи своїй перемозі над нею, Люциус відпустив її руку і розірвав свій рукав.
-ЗУПИНИСЯ! – закричала Белатриса, - не торкайся її, ми всі загинемо, якщо зараз викличемо Темного Лорда!
Люциус зупинився, вказівний палець завмер над Чорною Міткою. Белатриса зрушилася з місця, але Гаррі не міг розгледіти, куди вона пішла.
-Що це? – почув він її голос.
-Меч, - прохрипів тремтячий мисливець.
-Дай його мені.
-Він не ваш, місіс, він мій, я знайшов його.
Стався гучний удар і спалах червоного світла; Гаррі зрозумів, що мисливець приголомшений. Решта мисливців заревіли, а Скебіор вихопив чарівну паличку.
- З чим це ти граєш, жінко?
- Ступефай! – крикнула вона. – Ступефай!
Вони не становили для неї серйозної загрози, навіть коли їх було четверо проти її одної: Гаррі знав, що вона була безжальною чарівницею з неординарними здібностями. Вони всі впали на тих же місцях, де і стояли, всі, крім Грейбека, який застиг на колінах з протягнутими руками. Боковим зором Гаррі зауважив, що вона вирвала з рук перевертня меч, і її обличчя спохмурніло.
- Звідки ти узяв цей меч? – пошепки запитала вона у Грейбека, виманюючи його паличку з рук.
- Як ти смієш? – прогарчав він, тільки рот міг рухатись, оскільки він був вимушений дивитися в неї; Грейбек оголив свої рідкі зуби. – Звільни мене, жінко!
- Де ти дістав цей меч? – Запитала вона, розмахуючи мечем перед його обличчям. – Снейп заховав його в моєму сховищі в Грінготсі!
- Він був в їх наметі! – просипів Грейбек. – Звільни мене, говорю!
Вона змахнула чарівною паличкою, і перевертень стрибнув до її ніг, але не ризикнув наближатися ще ближче. Він ходив навколо крісла, його брудні зігнуті кігті стискали його спинку.
- Драко, виведи це сміття з будинку! – наказала Белатриса, указуючи на чоловіків, що приходили в свідомість. – Якщо у тебе не вистачить духу, щоб прикінчити їх, залиш їх на задньому дворі для мене.
- Не смій так розмовляти з моїм сином! – шалено розізлилася Нарциса, але Белатриса крикнула:
- Тихо! Ситуація серйозніша, ніж ми можемо уявити, Циссі! У нас серйозна проблема!
Вона стояла, дивлячись на меч, вивчаючи його рукоять і задихалася. Потім вона обернулася, щоб подивитися на полонених, що принишкли.
- Якщо це – дійсно Поттер, йому не можна заподіяти шкоду, - пробурмотіла вона, звертаючись переважно до себе. – Темний Лорд бажає позбавитися від Поттера особисто. Але якщо він знайде... Я повинна... Я повинна дізнатися...
Вона знову звернулася до сестри:
- Полонених треба посадити в підвал, поки я подумаю, що можна зробити!
- Це мій будинок, Бело, ти не маєш права давати розпорядження в моєму будинку.
- Роби, що я кажу! Ти поняття не маєш про ту небезпеку, яка нам загрожує! – заволала Белатриса. У її погляді було безумство і страх, з її палички вилетів тонкий потік вогню і пропалив отвір в килимі.
Нарциса замислилася на мить, а потім звернулася до перевертня:
- Відведи цих полонених в підвал, Грейбек.
- Постривай, - різко сказала Белатриса. – Всіх, окрім... окрім бруднокровки. Подаруємо Грейбеку задоволення.
-Ні! - закричав Рон. – Візьміть мене, візьміть мене!
Белатриса вдарила його по обличчю: звук удару відгукнувся луною по всій кімнаті.
- Якщо вона помре при допиті, потім я заберу тебе, - сказала вона. – Зрадники крові – наступні після бруднокровок в моєму списку. Відведи їх вниз, Грейбек, і переконайся, що вони безпечні, але більше з ними нічого не роби, про всяк випадок.
Вона кинула Грейбеку назад його паличку, і дістала з одягу короткий срібний ніж. Вона схопила Герміону за волосся і потягнула її в середину кімнати, тоді як Грейбек повів решту полонених через кімнату до інших дверей, в темний прохід.
- Думаєте, вона пригостить мене дівчинкою, коли закінчить з нею? – наспівував Грейбек, ведучи їх по коридору. – Я думаю, що можу відкусити один раз або два.
Гаррі відчув, що Рона тремтить. Вони спускалися крутими сходами, все ще прив'язані спина до спини, слизькими східцями, ризикуючи зламати шию у будь-який момент. Внизу виявилися масивні двері. Грейбек відкрив їх своєю паличкою, штовхнув їх в сиру цвілу кімнату і покинув в повній темноті. Оглушливий гуркіт дверей, що зачиняються, не встиг утихти, як пролунав несамовитий крик зверху.
- ГЕРМІОНО! – заревів Рон, роблячи відчайдушні спроби звільнитися від мотузки, якою вони були зв'язані.- ГЕРМІОНО!
-Тихо! – сказав Гаррі. – Замовкни, Рон, ми повинні придумати як...
-ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
-Нам потрібний план, припини волати. Потрібно звільнитися від мотузок.
-Гаррі? – пролунав шепіт з темноти. – Роне? Це ви?
Рон перестав кричати. Щось шурхотіло, рухаючись поряд з ними.
-Гаррі? Роне?
-Луно?
-Так, це я! О ні, я так не хотіла, щоб вас зловили!
-Луно, ти можеш допомогти нам звільнитися від мотузок? – запитав Гаррі.
-О, так, я думаю, так... Ми тут використовуємо старий цвях, якщо нам потрібно щось зламати. Зачекайте хвилинку.
Знову почувся крик Герміони, і можна було розчути слова Белатриси, але Рон знову заволав:
-ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
-Мистере Оллівандер? – почув Гаррі слова Луни. – Містере Оллівандер, у вас цвях? Якби ви трохи посунулися... Я думаю, він біля глека з водою.
Вона повернулася через секунду.
- Сидіть спокійно, - вимовила вона.
Гаррі відчув, як вона перебирає мотузки, щоб розв'язати вузли. Вгорі пролунав крик Белатриси.
- Я питаю знову! Звідки у вас меч? Звідки?
- Мы знайшли його... ми знайшли його... БУДЬ ЛАСКА! – закричала Герміона знову.
Рон сіпнувся сильніше, ніж раніше, і іржавий цвях упився в зап'ястя Гаррі.
- Роне, будь ласка, сиди спокійно! – прошепотіла Луна. – Я не бачу, що роблю.
-Мой кишеня! – вигукнув Рон. – В моїй кишені делюмінатор, там повно світла!
Декілька секунд по тому пролунало клацання, і люмінісцентні кулі делюмінатора освітили стелю підвалу. Вони просто висіли там, як крихітні копії сонця. Гаррі побачив Луну, її великі очі на блідому обличчі і нерухому фігуру Оллівандера, який згорнувся на підлозі в кутку. Витягнувши шию, він також, побачив їх товаришів-полонених: Діна і гобліна Гріпхука, який схоже, скоро знепритомніє.
- О, так набагато простіше, Роне, дякую, - сказала Луна і знову почала копатися в їх мотузках. – Привіт, Діне!
Знову прозвучав голос Белатриси.
- Ти брешеш, мерзенна бруднокровко, і я це знаю! Ви були в моєму сховищі в Грінготсі! Говори правду, говори правду!
Новий страхітливий крик...
- ГЕРМІОНО!
- Що ще ви вкрали? Що ще узяли? Скажи мені правду або, я присягаюся, я проткну тебе цим ножем!
- Там!
Гаррі відчув, що мотузки ослабли, почав розтирати зап'ястя, і помітив, що Рон кидається по підвалу у пошуках люка. Обличчя Діна було скривдженим і скривавленим, він сказав Луні «Спасибі» і стояв поряд з Гаррі, але Гріпхук лежав на підлозі майже непритомний, його обличчя теж було все в ранах.
Рон же намагався трансгресувати без палички.
-Тут немає виходу, Роне, - сказала Луна, спостерігаючи за його безплідними спробами. – Я намагалася спочатку врятуватися. Містер Оллівандер тут довше за мене, він перепробував все.
Герміона закричала знову: цей звук викликав у Гаррі фізичний біль. Тільки відчувши огидну пульсацію шраму, Гаррі сам почав бігати по підвалу у пошуках виходу, серцем знаючи, що це марно.
- Що ви ще забрали? ВІДПОВІДАЙ МЕНІ! КРУЦІО!
Через крики Герміони, що відбивалися від стін, Рон задихався риданнями і забив кулаками по стінах підвалу, а Гаррі у відчаї схопив мішечок Гегріда, що висів на шиї, і витягнув снитч Дамблдора – нічого не відбулося, він змахнув зламаними половинками палички фенікса, але вони були безнадійні; з мішка випав фрагмент дзеркала, і впав, іскрившись на підлозі. Гаррі побачив свічення яскраво-синього ока Дамблдора, він пильно подивився на Гаррі.
- Допоможіть нам! – закричав Гаррі в божевільному відчаї. – Ми замкнуті в підвалі Мелфой Менорі, допоможіть нам!
Око моргнуло і зникло. Гаррі не був навіть упевнений, що він дійсно там колись був. Він трохи нахилив черепок дзеркала, і не побачив нічого, окрім стін і стелі їх в'язниці.
Герміона закричала ще сильніше, і поряд з ним Рон заревів:
- ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
- Як ви увійшли до мого сховища? – чули вони голос Белатриси. – Цей маленький брудний гоблін в підвалі допоміг вам?
- Ми зустріли його тільки сьогодні увечері, - ридала Герміона. – ми ніколи не були у вашому сховищі... Це не справжній меч! Це копія, всього лише копія!
- Копія? – завищала Белатриса. – Ах, ну звичайно!
- Але ми це можемо легко дізнатися! – втрутився голос Люциуса.
- Драко, приведи гобліна, він скаже справжній меч чи ні!
Гаррі помчав в ту частину підвалу, де лежав Гріпхук.
- Гріпхук, - прошепотів він у вухо гобліна, - ти повинен сказати їм, що меч – фальшивка, вони не повинні дізнатися, що він справжній, Гріпхук, будь ласка!
Гаррі розчув шум кроків в підвалі; у наступну мить Драко вимовив з-за дверей:
- Стійте позаду. Вишикуйтеся в лінію біля задньої стіни. Не намагайтеся щось зробити, або я вас уб'ю!
Вони відійшли до задньої стіни, Рон клацнув делюмінатором, і кулі стрибнули в його кишеню, відновлюючи темінь підвалу. Двері відкрилися. Блідий, пригнічений Мелфой увійшов всередину, виставивши попереду себе паличку. Він схопив маленького гобліна за руку і позадкував, тягнучи Гріпхука за собою. Двері хлопнули і закрилися, а одночасно з цим щось ляснуло в підвалі. Рон включив делюмінатор. Три кулі світла знову полетіли до стелі з його кишені, освітлюючи Доббі, ельфа-домовика, який тільки що трансгресував в середину підвалу.
- ДОБ...!
Гаррі схопив Рона за руку, щоб вчасно зупинити його крик, але Рон вже і сам зрозумів свою помилку і виглядав переляканим. Почулися кроки вгорі. Драко підвів Гріпхука до Белатриси.
Величезні, як тенісні м'ячі, очі Добі розширилися; він тремтів від ніг до вух. Він повернувся в будинок своїх старих господарів, і стало ясно, що він був смертельно наляканий і приголомшений.
- Гаррі Поттер, - пропищав він в тиші підвалу, - Добі прийшов врятувати вас!
- Але як ти...?
Жахливий крик втопив слова Гаррі: Герміона знову мучилася.
Гаррі перейшов до дії:
- Ти можеш трансгресувати з цього підвалу? – запитав він у Добі. Добі закивав, і його вуха закачалися в такт.
- І ти можеш узяти з собою людей?
Доббі кивнув знову.
- Добре. Добі, я хочу, щоб ти захопив Луна, Діна і містера Оллівандера і переніс їх. переніс їх до...
- Білла та Флер, - підказав Рон. – Котедж Шелл в передмістях Тінворса!
Ельф третій раз кивнув.
- І потім повернися, - попросив Гаррі. – Ти можеш це зробити, Добі?
- Звичайно, Гаррі Поттере! – прошепотів маленький ельф. Він поквапився до містера Олівандера, який, здавалося, був ледве при свідомості. Він узяв однією рукою руку Олівандера, другу протягнув Луні і Діну, але ті не поворухнулися.
- Гаррі, ми хочемо допомогти тобі! – зашептав Луна.
- Ми не можемо кинути тебе тут, - додав Дін.
- Йдіть, ви обидва! Ми зустрінемося у Біла і Флер.
Коли Гаррі говорив, його шрам розгорівся диким болем. Він подивився вниз, але замість Олівандера, побачив іншу людину, яка була так само стара і немічна, але задзвенів презирливий сміх.
- Убий мене, Волдеморте, я вітаю смерть! Але моя смерть не принесе тобі те, що ти шукаєш. Існує так багато того, чого ти не розумієш.
Гаррі відчув лють Волдеморта, але у цей момент несамовито крикнула Герміона, і Гаррі повернув свої думки в сьогодення.
- Йдіть! – благав Гаррі Луну і Діна. – Йдіть! Ми за вами, тільки йдіть!
Вони схопилися за протягнуті пальці ельфа. Пролунало гучний ляск, і Добі, Луна, Дін і містер Оллівандер зникли.
- Що це було? – скрикнув Люциус Мелфой над їх головами. – Ви чули це? Що там за шум в підвалі?
Гаррі і Рон втупилися на один одного.
- Драко – ні, поклич Хвоста! Хай він піде і перевірить!
Кроки перетнули кімнату вгорі, і наступила тиша. Гаррі знав що люди у вітальні слухають, що відбувається в підвалі.
- Нам потрібно спробувати обеззброїти його, - прошепотів Гаррі Рону. У них не було вибору: у ту секунду, коли хтось увійде до кімнати і побачить, що троє увязнених зникло, означатиме для них кінець.
- Залиш світло, - додав Гаррі.
- Стійте позаду, - прозвучав голос Хвоста. – Стійте подалі від дверей. Я заходжу.
Двері відкрилися. Частку секунди Хвіст роздивлявся, очевидно, порожній підвал, освітлений трьома палаючими кулями під стелею, які пливли в повітряному просторі. Нарешті, Гаррі і Рон накинулися на нього. Рон схопив його руку, що тримала паличку, і підняв її вгору, а Гаррі закрив йому рот долонею, заглушаючи його крик. Вони тихо боролися. Паличка Хвоста випускала іскри; його срібна рука обхватила горло Гаррі.
- Що там, Хвіст? – голосно запитав Люциус Мелфой вгорі.
- Нічого! – відповів Рон, прагнучи копіювати хрипкий голос Хвоста. – Все добре!
Гаррі вже насилу дихав.
- Ти хочеш убити мене? – задихався Гаррі, намагаючись розтиснути срібну руку. – Після того, як я врятував тобі життя? Ти мій боржник, Хвіст!
Срібні пальці розтиснулись. Гаррі не чекав цього: він вивернувся, прикриваючи рукою рот Хвоста. Він побачив схожого на щура маленького чоловіка, його водянисті очі дивилися з побоюванням і здивуванням. Він так само був приголомшений, як і Гаррі, тим, що рука зробила сама по собі в крихітному, милосердному імпульсі.
- Ми заберемо її, - прошепотів Рон, витягаючи паличку з руки Хвоста.
Здивовані, безпорадні очі Петтігрю розширилися від жаху. Його погляд перескакував з Гаррі на дещо інше. Пальці його срібної руки непохитно рухалися до його власного горла.
- Ні!
Не замислюючись, Гаррі спробував відтягнути руку назад, але не зміг. Срібна рука, яку дав своєму найбоязкішому слузі Лорд Волдеморт прямувала до свого роззброєного власника. Петтігрю пожинав результат його вагання, миті жалості; він задихався перед очима хлопців.
- Ні!
Рон теж відпустив Хвоста, і разом, він і Гаррі, намагалися зупинити металеві пальці, але все було марно. Петтігрю ставав синім від задухи.
- Релашіо! – крикнув Рон, указуючи паличкою на срібну руку, але нічого не відбулося; Петтігрю впав на коліна, і одночасно Герміона пронизливо крикнула вгорі. Очі Хвоста закотилися вгору на його фіолетовому обличчі, він сіпнувся останній раз, і впав.
Гаррі і Рон переглянулися, залишили тіло Хвоста на підлозі і побігли вгору по сходах назад в темний прохід, який вів до вітальні. Вони обережно підповзли до прочинених дверей вітальні. Тепер вони чітко бачили Белатрису, яка дивилася вниз на Гріпхука, що тримав меч Грифіндора своїми довгими пальцями. Герміона лежала у ніг Белатриси. Вона була майже непритомна.
- Ну? – запитала Белатриса у Гріпхука. – Це справжній меч Грифіндора?
Гаррі чекав, затамувавши подих, борючись проти болю в шрамі.
- Ні, - відповів Гріпхук. – Це підробка.
- Ти упевнений? – задихнулася Белатриса. – Ти точно упевнений?
- Так, - відповів гоблін.
Хвиля полегшення прокотилася по її обличчю, вся напруга спала.
- Добре, - і клацанням палички вона глибоко порізала гобліну лице, він впав з криком у її ніг. Вона відштовхнула його убік.
- І тепер, - сказала вона з нотами тріумфу в голосі, - ми призвемо Темного Лорда!
Вона опустила рукав і торкнулася вказівним пальцем Темної Мітки.
І відразу ж Гаррі здалося, що його голова розкололася. Його істинне «я» зникло: він був Волдемортом, і худий чарівник сміявся перед ним. Він був розгніваний викликом: він попереджав їх, щоб вони не викликали його ні через кого іншого, окрім Поттера. Якщо вони помилилися...
- Убий мене! – зажадав старий. – Ти не переможеш, ти не зможеш перемогти! Ця паличка ніколи не належатиме тобі.
Лють Волдеморта переповнилася: вибух зеленого світла заповнив тюремну кімнату, худе старе тіло піднялося над ліжком, а потім, мляве, впало назад. Волдеморт, повернувшись до вікна, ледве зміг управляти своїм гнівом:... Вони відчули б його відплату, якби не мали ніякої причини для того, щоб призвати його назад....
- І я думаю, - сказала Белатриса, - ми можемо позбавитися від бруднокровки. Грейбек, бери її, якщо хочеш.
- НІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ!
Рон увірвався у вітальню; Белатриса приголомшено озирнулася. Вона вийняла паличку, щоб битися з Роном, але замість цього...
- Експелліармус! – заревів він, направляючи паличку Хвоста на Белатрису. Її паличка відлетіла, і її зловив Гаррі, який вбіг в кімнату після Рона. Люциус, Нарциса, Мелфой і Грейбек підбігли до Гаррі;
Він закричав:
- Ступефай!
І Люциус Мелфой відлетів до каміна. Промені від заклять Драко, Нарциси і Грейбека летіли в Гаррі; Гаррі кинувся на підлогу, і прокотився за диван, щоб сховатися від них.
- ЗУПИНІТЬСЯ, АБО ВОНА ПОМРЕ!
Задихаючись, Гаррі виглянув з-за краю дивана. Белатриса підтримувала Герміону, і приставила короткий срібний ніж до шиї дівчини.
- Опустіть ваші палички, - прошепотіла Белатриса. – Опустіть, або ми всі побачимо її брудну кров!
Рон твердо стояв, стискаючи в руці паличку Хвоста. Гаррі випрямився, все ще дивлячись на Белатрису.
- Я сказала опустити їх! – вискнула Белатриса, натискаючи лезом ножа на горло Герміони: Гаррі побачив, як потекли намистини крові по її шиї.
- Добре! – крикнув він, і опустив паличку Белатриси на підлогу у своїх ніг, Рон теж опустив паличку. Обидва підняли руки на висоту плечей.
- Добре! – скоса подивилася вона. – Драко, підніми їх! Темний Лорд наближається, Гаррі Поттер! Наближається твоя смерть!
Гаррі знав це; його шрам розривався від болю, він міг відчувати політ Волдеморта по небу над темним вируючим морем далеко звідси.
- Тепер, - м'яко сказала Белатриса, коли Драко поспішив до неї з паличками. – Циссі, я думаю, ми повинні зв'язати цих маленьких героїв знову, тоді як Грейбек поклопотається про міс Грейнджер. Я упевнена, що Темний Лорд не подарує тобі дівчинку після того, чого ти припустився сьогодні ввечері.
При останніх словах почувся специфічний дзвін зверху. Всі вчасно подивилися вгору, щоб побачити, як кришталева люстра із зловісним скрипом і дзвоном почала падати. Белатриса стояла прямо під нею; кинувши Герміону, вона відскочила убік з криком. Люстра впала якраз на Герміону і гобліна, який все ще стискав меч Грифіндора в руці. Блискучі уламки кришталя розлетілося на всі боки. Драко обійняв руками своє скривавлене обличчя.
Коли Рон побіг до Герміони, Гаррі вирішив ризикнути: він стрибнув на крісло і вирвав всі три палички у Драко, направив всі три в Грейбека і закричав:
- Ступефай!
Перевертня підкинуло в повітря від потрійного закляття, він підлетів до стелі і розбився об підлогу.
Нарциса витягнула Драко з-під уламків, Белатриса стрибнула до її ніг, розмахуючи срібним ножем, але Нарциса направила свою паличку в дверний отвір.
- Добі! – закричала вона, і навіть Белатриса застигла на місці.- Ти! Ти скинув люстру...?
Крихітний ельф вбіг в кімнату, тикаючи пальцем в свою стару господиню.
- Ви не повинні травмувати Гаррі Поттера, - пропищав він.
- Убий його, Циссі! – заволала Белатриса, але пролунав новий тріск і паличка Нарциси полетіла в повітря і приземлилася в іншій стороні кімнати.
- Ти брудна маленька мавпа! – закричала Белатриса. - Як ти смієш торкатися палички відьми? Як ти смієш кидати виклик своїм господарям?
- У Добі немає господаря! – завищав ельф. – Добі – вільний ельф, і Добі прийшов, щоб врятувати Гаррі Поттера і його друзів!
Шрам Гаррі засліплював його болем. Він з трудом розумів, що секунди відокремлювали його від прибуття Волдеморта.
- Рон, лови – і БІЖИ! – заволав він, кидаючи одну з паличок другу; потім він нагнувся, щоб витягнути Гріпхука з-під люстри. Піднімаючи гобліна, який стогнав, але все ще чіплявся за меч, Гаррі схопив за руку Доббі і приготувався трансгресувати.
Коли він зникав в темноті, останнє, що він побачив це блідих, застиглих Нарцису і Драко, червоні смуги, які, найімовірніше, були волоссям Рона, і ніж Белатриси, який летів якраз в те місце, де відбулося їх зникнення.
Білл і Флер. Котедж Шелл. Білл і Флер.
Він зник в невідомості; Все, що він міг, - це повторювати назву місця призначення і сподіватися, що це допоможе йому туди добратися. Біль на лобі вбивав його, а вага гобліна тягнула вниз; він відчував лезо меча Гріффіндора, яке впиралося в його спину; рука Добі тремтіла в його руці; він задавався питанням, чи в правильному напрямі їх переносить ельф, і стиснув свої пальці, щоб показати, що все чудово.
Потім вони приземлилися на тверду землю і відчули запах солоного повітря. Гаррі впав на коліна, кинув руку Добі і зловив Гріпхука, щоб м'яко опустити його на землю.
- Ви в порядку? – запитав він, але Гріпхук просто пхикав.
Гаррі скоса подивився крізь темінь. Здавалося, що дорога до будинку дуже коротка, і він навіть зауважив рух десь поряд.
- Добі, це Котедж Шелл? – пошепки запитав Гаррі, стискуючи дві палички, які він відняв у Малфоєв, знову готуючись до боротьби, якщо це знадобитися. – адже ми саме в цьому місці? Добі?
Він поглянув навколо. Маленький ельф стояв біля його ніг.
- ДОБІ!
Ельф трохи тремтів і похитувався, зірки відбивалися в його великих світлих очах.
Гаррі подивився вниз на срібний держак ножа, який стирчав з тремтячих грудей ельфа.
- Добі... ні... ДОПОМОЖІТЬ! – прокричав Гаррі, обернувшись до будинку, до людей, які рухались там.- ДОПОМОЖІТЬ!
Він не знав і його не хвилювало, чи були вони чарівниками або маглами, друзями або ворогами; все, що його турбувало, - це темна пляма, що розтікалася по грудях Добі, і що ельф протягнув до Гаррі руки, з поглядом благання про допомогу. Гаррі зловив його і поклав боком на прохолодну траву.
- Добі, ні, не вмирай, не вмирай...
Погляд ельфа знайшов його, його губи тремтіли, але він намагався щось сказати.
- Гаррі... Поттер...
Здригнувшись, ельф затих. Його очі, як великі гладкі кулі, мерехтіли в світлі зірок, бачити які вони вже не могли.

Подякували за новину: наташка