"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 22

Гаррі, важко дихаючи, впав на траву, та відразу ж підвівся. Здається, вони приземлилися на краю поля. Смеркалося… Герміона вже бігала навколо них, вимахуючи паличкою:
- Протего Тоталум… Сальвіо Хексія…
- От зрадливий старий шантажист, - задихався Рон, з’являючись з-під плаща-невидимки і кидаючи його Гаррі. – Герміоно, ти геній, справжній геній. Я ще й досі не можу повірити, що ми вибралися.
- Каве Інімікум… Чи я не казала, що це був ріг Ерумпента, чи я ж йому не казала? А тепер його дім зруйнований дощенту!
- Це буде йому наукою, - буркнув Рон, роздивляючись дірки на джинсах та порізи на ногах. – Як ви думаєте, що вони з ним зроблять?
- О, я сподіваюся, не вб’ють! – зітхнула Герміона. – Ось чому я хотіла, щоб смертежери побачили Гаррі до того, як ми пішли, і знали, що Ксенофоліус не брехав.
- А нащо тоді було мене ховати? – спитав Рон.
- Роне! Вважається, що ти лежиш вдома у своєму ліжку з бризкучою вітрянкою! Вони викрали Луну, бо її батько підтримував Гаррі! Що може трапитися з твоєю сім’єю, якщо вони дізнаються, що ти з ним?
- А як щодо твоїх тата з мамою?
- Вони в Австралії, - відповіла Герміона, - з ними все має бути гаразд. Вони нічого не знають.
- Ти геній, - повторив Рон з благоговінням.
- Так, справді, Герміоно! – палко погодився Гаррі. – Не знаю, що б ми без тебе робили.
Герміона засяяла, та відразу стала серйозною:
- Що з Луною?
- Ну, якщо вони кажуть правду, і вона досі жива…, - почав Рон.
- Не кажи так, не кажи цього, - охнула Герміона. – Вона має бути жива, вона мусить бути жива.
- Тоді вона в Азкабані, я так думаю, - зітхнув Рон. – Якщо вона, звичайно, виживе… Багато людей не виживає…
- Вона зможе, - переконував себе Гаррі. Він навіть не міг допустити іншого варіанту. – Вона сильна; Луна набагато сильніша, ніж ви можете собі уявити. Вона, мабуть, розказує всім товаришам по нещастю про нарглів.
- Сподіваюсь, ти правий, - сказала Герміона, проводячи рукою по очах. – Я би почувалася такою винною перед Ксенофоліусом, якби…
- Якби він щойно не намагався продати нас смертежерам, - зіронізував Рон.
Вони поставили намет та зайшли всередину, де Рон зробив їм чаю. Після їхньої втечі холодна, затхла, стара палатка здавалася їм домом: безпечним, знайомим та дружнім.
- Ой, і навіщо ми пішли туди? – зітхнула Герміона після хвилинної тиші. – Гаррі, ти мав рацію, це була марна трата часу, як і в Ґодриковій Долині! Смертельні Реліквії… такі дурниці…, хоча, взагалі, - думка, яка промайнула, здавалося, приголомшила її, - він міг все це вигадати, чи не так? Він, можливо, взагалі не вірить у Смертельні Реліквії, а тільки хотів нас заговорити до того, як прибудуть смертежери!
- Я так не думаю, - сказав Рон. – Набагато важче, ніж ви думаєте, концентруватися і вигадувати, коли ти в стресовій ситуації. Я це зрозумів, коли мене впіймали мисливці. Мені було значно легше назватися Стеном, бо я знав дещо про нього, ніж вигадувати цілу нову людину. Старий Лавгуд був дуже напруженим, намагаючись пересвідчитися, що ми залишилися. Я вважаю, що він сказав нам правду або те, що вважає правдою, тільки для того, щоб ми поговорили.
- Я не думаю, що це важливо, - зітхнула Герміона. – Навіть якщо він був чесним, я ніколи у своєму житті не чула таких нісенітниць.
- Зачекай, - сказав Рон. – Таємна кімната теж вважалася міфом, чи не так?
- Але, Роне, Смертельні Реліквії не можуть існувати!
- Попри те, що ти повторюєш, одна з них точно існує, - заперечив Рон, – плащ-невидимка, що належить Гаррі…
- Казка про трьох братів - це тільки казка, - сказала роздратовано Герміона. – Історія про те, як люди бояться смерті. Якби вижити було так само просто, як сховатися під плащем-невидимкою, ми вже мали б усе, чого потребуємо!
- Я не знаю. Ми могли б усе зробити за допомогою непереможної палички, - промовив Гаррі, крутячи в руках тернову паличку, яку він так не любив.
- Гаррі, такої речі не існує!
- Ти казала, що було багато паличок – паличок смерті, чи як вони там називалися…
- Добре, навіть якщо ти припустиш, що найстарша паличка існує, тоді що з каменем воскресіння? – спитала вона саркастично, малюючи знаки запитання навколо назви. – Ніяка магія не може повернути мертвих, і це правда!
- Коли моя паличка зітнулася з Ти-Заєш-Ким, вона зробила так, що з’явилися мама з татом… та Седрік…
- Але вони насправді не воскресли з мертвих, чи не так? – спитала Герміона. – вони були… імітаціями, це не те саме, що воскресіння.
- Але вона, та дівчина з казки, насправді не воскресла, чи не так? Історія вчить, що коли люди мертві, вони належать мертвим. Але середній брат все одно бачив її та розмовляв з нею. Він навіть пожив з нею трошки…
Він побачив у виразі обличчя Герміони занепокоєння та щось таке, що не вдавалося дуже легко визначити. Потім, коли вона подивилася на Рона, Гаррі зрозумів, що це був страх: він злякав її своєю думкою про життя з мертвими людьми.
- Тож той хлопець Певерел, похований у Ґодриковій Долині, - швидко сказав Гаррі, намагаючись говорити розважливо, - ти не знаєш нічого про нього?
- Ні, - відповіла вона, радіючи зміні теми. – Я шукала про нього, як тільки побачила знак на його могилі; якби він був знаменитим або зробив щось важливе, я впевнена, він мав би бути в одній з наших книг. Єдине місце, де я знайшла прізвище «Певерел» - це «Природне Благородство: Чаклунська Генеалогія». Я позичила її у Крічера, - пояснила вона, коли Рон підвів брови. – Це список чистокровних сімей, що існують зараз по чоловічій лінії. Виходить, Певерели були однією з перших сімей, що зникли.
- Зникли по чоловічій лінії? – перепитав Рон.
- Це значить, що рід вимер, - пояснила Герміона, - століття назад, як Певерели. Вони можуть досі мати нащадків, однак ті будуть зватися по-іншому.
А потім це, як видіння, спало Гаррі на думку - згадка про те, що він вже десь чув це «Певерел»: бридкий старий чолов’яга, який тицяє потворним перстнем в лице міністерському чиновнику, і Гаррі крикнув: «Ярволод Гонт!»
- Вибач? – сказали Рон та Герміона разом.
- Ярволод Гонт! Дідусь Ви-Знаєте-Кого! У ситі спогадів! З Дамблдором! Ярволод Гонт сказав, що він походить від Певерелів!
Рон та Герміона виглядали збитими з пантелику.
- Перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Гонт сказав, що на ньому герб Певерелів! Я бачив, як він розмахував тим перснем перед обличчям міністерського чиновника, майже зачіпаючи його носа!
- Герб Певерелів? – різко спитала Герміона. – Ти зміг роздивитися, як він виглядав?
- Не зовсім, - відповів Гаррі, намагаючись згадати. – Там не було нічого особливого, наскільки я міг бачити; може, кілька подряпин. Я побачив його зблизька тільки після того, як він був відкритий.
Гаррі відчув, що Герміона зрозуміла, оскільки її очі звузилися. Рон розгублено поглядав то на одного, то на іншу.
- Невже ти думаєш, що це знову був той знак? Знак Реліквій?
- А чом би й ні?! – продовжував захоплено Гаррі. – Ярволод Гонт був неосвіченим старим, що жив, як свиня, і все, про що він дбав, - було його походження. Якщо цей перстень передавався століттями, він, можливо, не знав, чим той був насправді. У тому домі не було книг, і, повірте мені, він не був людиною того типу, які читають казки своїм дітям. Йому подобалося думати, що подряпини на камені були гербом, бо він був упевнений, що статус чистокровного робить його майже королем.
- Так, це дуже цікаво, - сказала Герміона застережливо, - та, Гаррі, якщо ти думаєш, як я думаю, що ти думаєш…
- Так, а чому ні? Чому ні?! – вигукнув Гаррі, відкидаючи застереження. – Це був камінь, чи не так? – Він подивився на Рона, шукаючи підтримки. – А якщо це був камінь воскресіння?
Рон роззявив рота від подиву.
- Невже?! А чи буде він і далі працювати після того, як Дамблдор його зламав?
- Працювати? Працювати?! Роне, він ніколи не працював! Немає такої речі, як камінь воскресіння! – Герміона зірвалася на ноги, геть роздратована та сердита. – Гаррі, ти намагаєшся підлаштувати все під історію про Реліквії…
- Підлаштувати все?! – повторив він. – Герміоно, - воно само підходить! Я знаю, що знак Смертельних Реліквій був на тому камені! Гонт сказав, що він успадкував його від Певерелів!
- Хвилину тому ти стверджував, що ніколи не бачив точно мітки на камені!
- Як ти думаєш, де зараз цей перстень? – спитав Рон у Гаррі. – Що Дамблдор зробив із ним після того, як відкрив?
Але уява Гаррі понесла його вперед, далеко від Рона та Герміони… Три речі або Реліквії, якщо вони об’єднані, зроблять власника господарем Смерті… Господар… Переможець… Завойовник… «Останній ворог, якого треба побороти, – це смерть». І він побачив себе власником Реліквій, віч-на-віч з Волдемортом, горокракси якого не підходили один одному… Один не зможе жити, поки інший живий… Невже це і є відповідь? Реліквії проти горокраксів? Чи це був шлях - після всього переконатися, що це він буде тріумфатором? Якби він став володарем Смертельних Реліквій, чи був би він у безпеці?
- Гаррі?
Але він почув Герміону, мов крізь вату, бо вийняв свого плаща-невидимку та пропускав крізь пальці тканину, м’яку, як вода, легку, як повітря. Він ніколи не бачив нічого подібного за майже сім років, прожитих у світі чарівників. Плащ був якраз таким, як описував Ксенофоліус: плащ, що по-справжньому ховає власника, який витримає випробування вічністю, не зважаючи на те, які чари на нього насилають…
А потім він задихнувся, бо згадав:
- Плащ був у Дамблдора тої ночі, коли загинули мої батьки!
Його голос тремтів, він відчував, що почервонів, але йому було все одно.
- Моя мама розказувала Сіріусу, що Дамблдор позичив плащ! Ось чому! Він хотів його перевірити, бо думав, що це була третя Реліквія. Ігнотус Певерел похований у Ґодриковій Долині… - Гаррі навпомацки метався наметом, відчуваючи, як нова частина правди відкривається йому. – Він - мій предок. Я походжу від третього брата. Це все має сенс!
Він почувався озброєним своєю впевненістю, своєю вірою в Реліквії, бо ідея володіння ними давала йому захист, і задоволено повернувся до друзів.
- Гаррі, - повторила Герміона, та він був зайнятий: страшенно тремтячими пальцями розкривав торбинку на шиї.
- Прочитай його, - запропонував він, простягаючи листа своєї матері. – Прочитай його! У Дамблдора був плащ, Герміоно! Для чого ще він був потрібен йому? Не для того, щоб сховатися - він міг створити настільки сильні Розілюзнюючі чари, що робив себе повністю невидимим!
Щось впало на підлогу та покотилося, сяючи, під стілець: Гаррі зачепив снич, коли діставав листа. Він нахилився, щоб підняти, і тут йому сяйнула ще одна геніальна думка, що шокувала та здивувала, тому хлопець вигукнув:
- ВІН ТУТ, ВСЕРЕДИНІ! Він залишив мені перстень – він у сничі!
- Ти… ти думаєш?
Він не міг зрозуміти, чому Рон виглядає приголомшеним. Це було так ясно для Гаррі. Все збігалося, усе… Його плащ був третьою Реліквією, і коли він зрозуміє, як відкрити снич, у нього буде друга, а тоді все, що йому треба зробити, – це знайти першу Реліквію, найстаршу паличку, а тоді…
А потім - це було, як завіса, що впала на осяяну сцену - усе його натхнення, усі його надії відразу погасли, і він стояв сам у темряві, і чудові чари щезли.
- Ось що він шукає.
Зміна його голосу перелякала Рона та Герміону ще більше.
- Ви-Знаєте-Хто полює за найстаршою паличкою.
Гаррі повернувся спиною до їхніх напружених, скептичних облич. Він знав, що це правда. Це все мало сенс: Волдеморт не шукав нової палички; він шукав стару, насправді дуже стару. Хлопець підійшов до виходу з намету, забувши про Рона та Герміону, визирнув у ніч, розмірковуючи…
Волдеморт виріс у маґлівському сиротинці. Ніхто не міг йому розказати Казки Барда Бідла; коли він був дитиною, то не більше, ніж Гаррі, чув про них. Мало чарівників та відьом вірили у Смертнельні Реліквії. То невже Волдеморт знав про них?
Гаррі подивився у темінь… Якщо Волдеморт дізнався про Смертнельні Реліквії, звичайно, він би їх шукав, зробивши все, щоб заволодіти ними - трьома речами, що роблять власника повелителем смерті. Якби він дізнався про Смертнельні Реліквії, йому не потрібні були б горокракси. Невже простий факт, що він узяв Реліквію і зробив з неї горокракс, не доказує, що він не знає останнього магічного секрету? Це означає, що Волдеморт шукає найстаршу паличку, не підозрюючи про її справжню силу, не знаючи, що це одна з трьох… що паличка була Реліквією, яку не можна сховати, про чиє існування знали найкраще… Кривавий слід настаршої палички простежувався через сторінки магічної історії…
Хлопець придивися до захмареного неба з сірими та срібними розводами на білому місяці. Він відчував, що його голова тріщить від здивування через свої відкриття.
Він повернувся до намету. Здивовано побачив, що Рон з Герміоною стоять там само, де він їх покинув, Герміона досі тримала лист Лілі, Рон біля неї виглядав трохи схвильованим. Хіба вони не зрозуміли наскільки далеко вони просунулися за останні кілька хвилин?
- Це воно! – сказав Гаррі, намагаючись передати їм частину своєї упевненості. – Це все пояснює. Смертельні Реліквії дійсно існують, і в мене одна…, а можливо, дві…
Він витягнув снич.
- А Ви-Знаєте-Хто шукає третю, але не усвідомлює… він тільки думає про могутню паличку…
- Гаррі, - сказала Герміона, підхочячи ближче і віддаючи йому листа Лілі, - вибач, мені здається, що ти неправильно це зрозумів, все неправильно.
- Чи ти не бачиш? Все збігається…
- Ні, не збігається, - заперечила вона, - не збігається. Гаррі, тебе просто заносить в сторону. Будь ласка, - попросила вона, - будь ласка, дай мені відповідь на таке запитання: якщо Смертельні Реліквії насправді існують і Дамблдор знав про них, знав, що власник усіх трьох стане повелителем смерті, то чому ж він тобі не розказав? Чому?
Він вже мав готову відповідь:
- Але ти сама казала про це, Герміоно! Я маю дізнатися про них сам! Це - завдання!
- Але я сказала так тільки щоб спробувати переконати тебе піти до Лавгудів! – крикнула Герміона роздратовано. – Я справді не вірю в це!
Гаррі не взяв її слова до уваги:
- Дамблдор завжди заставляв мене шукати все самого. Він дозволяв мені випробовувати силу, ризикувати. Це якраз і виглядає так, як він зазвичай робив.
- Гаррі, це не гра, це не практика! Це реальність, і Дамблдор залишив тобі дуже чіткі інструкції: знайти та знищити горокракси! Той символ нічого не означає, забудь про Смертельні Реліквії, ми не можемо дозволити собі відволіктися…
Гаррі слухав її тільки краєм вуха. Він вертів снич у руках, частково розраховуючи, що той розкриється, щоб показати камінь воскресіння і довести Герміоні, що він правий і Смертельні Реліквії – це не вигадка.
Вона звернулася до Рона:
- Ти ж не віриш у це, чи не так?
Гаррі придивився, Рон розгубився:
- Я не знаю… Я маю на увазі…, що воно частково збігається, - незграбно забурмотів Рон. – Але коли ти дивишся на ціле… - Він глибоко вдихнув. – Я вважаю, що ми повинні позбутися горокраксів, Гаррі. Це те, що Дамблдор сказав нам зробити. Можливо… можливо, нам треба забути про ті Реліквії.
- Дякую, Роне, - підсумувала Герміона. – Я першою буду чатувати.
Вона пройшла повз Гаррі та сіла біля виходу з палатки, ставлячи жирну крапку в їхній дискусії.
Але Гаррі було важно заснути тієї ночі. Думка про Смертельні Реліквії заволоділа ним, і він не міг розслабитися, доки думки проносилися в його мозку: паличка, камінь та плащ, якби ж він тільки міг володіти усім цим…
Я відкриваюся там де закриваюся. Але де було те «закзиваюся»? Чому він не міг дістати камінь зараз? Якби тільки у нього був камінь, він зміг би сам запитати про все це у Дамблдора … і Гаррі говорив до снича у темряві, пробуючи все, навіть зміїну мову, але золотий м’ячик не відкривався… А паличка, найстарша паличка, де вона захована? Де Волдеморт шукає її зараз? Гаррі хотів, щоб його шрам горів та показав йому думки Волдеморта, бо це вперше він та Волдеморт об’єдналися, прагнучи однієї і тої самої речі… Герміоні, звичайно, не сподобалася б ця ідея… Але тоді вона не повірила… Ксенофіліус мав рацію що до неї… Обмежена… Вузько мисляча, з закритим розумом. Правда в тому, що вона боялася самої ідеї Смертельних Реліквій… і Гаррі знову притулився губами до снича, цілуючи його, майже ковтаючи, але холодний метал не мінявся…
Уже майже світало, коли він згадав про Луну, одну у камері Азкабану, оточену дементорами, і раптово відчув себе присоромленим. Він забув про неї, постійно думаючи про Реліквії. Якби ж вони могли її врятувати, але таку кількість дементорів важко здолати. Тепер, коли він дійшов до цієї думки, Гаррі згадав, що не пробував викликати патронуса з допомогою тернової палички… Треба буде спробувати це вранці…
Якби ж можна було дістати кращу паличку… І знову його захопило нездоланне, всепоглинаюче бажання знайти найстаршу паличку, Паличку смерті…
Вони спакували намет наступного ранку і рухалися далі під проливним дощем. Злива переслідувала їх до узбережжя, де вони напнули намет вночі, та тривала цілий тиждень, і, незважаючи на дивовижний краєвид, Гаррі був млявим і в депресії. Він міг думати тільки про Смертельні Реліквії. Це було як палахкотіння вогню всередині нього, яке ніщо - ні герміонина пасивна недовірливість, ні ронові настирливі сумніви - не могло згасити. Але що сильніше у ньому палахкотів вогонь бажання дістати Реліквії, то безрадіснішим става хлопець. Гаррі вважав винними Рона та Герміону: їхня цілковита байдужість дратувала так само, як постійний дощ, і на душі в нього шкребли кішки, але ніщо не могло похитнути його абсолютної віри. Віра у Реліквії захопила Гаррі так сильно, що він почувався відокремленим від інших двох і їхнього захоплення горокраксами.
- Захоплення?! – перепитала Герміона холодним низьким голосом, коли Гаррі був занадто неуважним одного вечора і промовив це слово, після чого Герміона висловила йому все про його недостатній інтерес щодо пошуків інших горокраксів. – Ми не захоплені, Гаррі! Ми намагаємося зробити те, що просив нас зробити Дамблдор!
Але він не сприймав здорового скептицизму. Дамблдор залишив знак Реліквій у книжці Герміони, щоб вона розібралася, а також - він, Гаррі, був у цьому повністю упевнений - залишив йому камінь воскресіння, сховавши його у золотому сничі. Разом їм жити не судилося… володар смерті… Чому Рон та Герміона не розуміють?
- «Останній ворог, якого треба знищити, – це смерть», - тихо процитував Гаррі.
- Я вважала, що ми маємо боротися з Сам-Знаєш-Ким? – різко заперечила Герміона, і Гаррі здався.
Навіть поява срібної лані, яку вони зараз обговорювали, здавалася йому менш важливою, невиразним, нецікавим шоу. Єдина інша річ, що його тепер хвилювала, був шрам, який знову почав поколювати, і він зробив усе, щоб приховати цей факт від друзів. Він шукав самотності, коли це траплялося, але був розчарований тим, що побачив. Видіння, які він розділяв з Волдемортом, змінилися; вони стали туманними, неясними, розмитими, то потрапляли, то зникали з поля зору. Гаррі міг тільки розрізнити неясні риси речі, що виглядала як череп, та щось схоже на гору, яка скоріше була тінню, ніж реальністю. Звичний до гострих реальних образів, Гаррі був роздратований зміною. Він хвилювався, що зв'язок між ним та Волдемортом був пошкоджений, зв'язок, якого він і боявся, і, як він казав Герміоні, високо цінував. Якимось чином Гаррі поєднав це незадоволення поганими образами з поломкою своєї палички, мовби це тернова паличка була винна, що він не міг більше бачити Волдемортів мозок, так як раніше.
Тижні повзли, а Гаррі не міг допомагати, тільки бачив, навіть не зважаючи на свою замисленість, що, здається, тепер Рон приймає рішення. Можливо, через те, що він намагався виправдатися після своєї втечі, можливо, тому, що лідерські якості Гаррі кудись зникли, Рон зараз заохочував та закликав інших двох до дії.
- Залишилося три горкракси, - розмірковував він. – Нам потрібен план дій, зосередьтеся! Де ми ще не шукали? Давайте продумаємо ще раз. Сиротинець…
Алея Діагон, Гоґвортс, будинок Редла, Борджин і Беркс, Албанія, кожнісіньке місце, де, як вони знали, жив чи працював колись Том Редл, які відвідував чи у яких вбивав, - Рон та Герміона обдумали їх знову. Гаррі приєднався, тільки щоб Герміона перестала йому докучати.
Насправді він був би радий посидіти самому в тиші, намагаючись прочитати думки Волдеморта, дізнатися більше про найстаршу паличку, але Рон наполягав на подорожі до інших місць, Гаррі не знав, чи треба рухатися далі.
- Ти ніколи не знаєш, - була постійна відповідь Рона. – Верхні Флеглі – чаклунське селище, він міг захотіти жити там. Ходімте, розвідаємо, що там і як.
Під час цих навідувань на землі чарівників вони інколи натрапляли на мисливців.
- Деякі з них такі ж погані, як і смертежери, - зауважив Рон. – Ті, що схопили мене, були трохи жалюгідними, але Білл вважає декого з них дійсно небезпечними. Про них розповідає «Слідом за Поттером»…
- Що каже? – перепитав Гаррі.
- «Слідом за Поттером», невже я не казав вам, як це називається? Програма, яку я намагаюся знайти на радіо, єдина, що каже правду про останні події! Майже усі програми підтримують Ви-Знаєте-Кого, усі, крім «Слідом за Поттером», я дуже хочу, щоб ви почули її, але важко знайти потрібну хвилю…
Рон проводив вечір за вечором, вибиваючи паличкою певний ритм на радіоприймачі, поки звучали радіостанції. Випадково вони натикалися на поради по лікуванню драконячої висипки, а одного разу -на пару куплетів «Казан, повний гарячої, палкої любові». Перемикаючи, Рон намагався підібрати пароль, бормочучи щось собі під ніс.
- Вони, звичайно, якось пов’язані з Орденом, - сказав він друзям. – Біллу завжди вдавалося їх впіймати. Я спромігся раз підібрати пароль у кінці…
Аж у березні Ронові нарешті пощастило. Гаррі сидів біля входу, вартуючи, задивившись на кущ, що проростав, незважаючи на холодний ґрунт, коли Рон захоплено закричав:
- Я знайшов його, я знайшов його! Паролем був «Албус»! Заходь, Гаррі.
Зацікавлений вперше після днів захоплення Смертельними Реліквіями, Гаррі поспішив усередину та побачив Рона й Герміону на підлозі навколішки перед маленьким радіоприймачем. Герміона, яка полірувала меч Грифіндора, тільки щоб зайняти себе чимось, сиділа, роззявивши рота, дивлячись на динамік, звідки линув дуже знайомий голос:
- … просимо вибачення за нашу тимчасову відсутність на радіохвилях, бо до наших домівок навідалися чарівні смертежери.
- Та це ж Лі Джордан! – сказала Герміона.
- Я знаю! – засяяв Рон. – Класно, правда?
- … зараз ми знайшли собі інше секретне місце розташування, - продовжив Лі, - і я радий повідомити, що двоє наших регулярних кореспондентів приєдналися до мене цього вечора. Доброї ночі, хлопці!
- Привіт!
- Здрастуй, Рівер!
- Рівер – це Лі, - пояснив Рон. – Вони всі мають кодові імена, але ви можете, звичайно, сказати…
- Ш-ш-ш! – цитьнула Герміона.
- Але до того, як ми щось почуємо від Рояла та Ромулуса, - продовжив Лі, - давайте хвилину поговоримо про ті смерті, які Чаклунське радіо та «Щоденний віщун» не вважають за необхідне навіть згадати. З великою скорботою ми повідомляємо нашим слухачам про вбивства Теда Тонкса та Дерека Крессвелла.
Гаррі відчув, як щось обірвалося у нього всередині. Вони троє з жахом дивилися одне на одного.
- Ґоблін на ім’я Ґорнак також був убитий. Це дає надію, що маґлонароджений Дін Томас та інший ґоблін, які переховувалися з Тонксом, Крессвеллом та Ґорнаком, змогли втекти. Якщо Дін слухає або хтось має якусь інформацію про нього, повідомте матері або сестрам. Вони дуже чекають.
- Тим часом, у Гедделі у своєму домі була знайдена вбитою сім’я маґлів з п’яти чоловік. Маґлівська влада запевняє, що причиною смерті був витік газу, але члени Ордену Фенікса поінформували мене, що це було смертельне закляття… інші факти доводять, що полювання на маґлів – це нова розвага нового режиму.
- Насамкінець, інформуємо наших слухачів, що рештки Батильди Бегшот виявлені у Ґодриковій Долині. Джерела повідомляють, що вона померла кілька місяців тому. Орден Фенікса інформує, що на її тілі знайдено немало відбитків темних чарів.
- Слухачі, я б хотів, щоб ви разом з нами вшанували хвилиною мовчання пам'ять Теда Тонкса, Дерека Крессвелла, Батильди Бегшот, Ґорнака, і невідомих, але не менше важливих маґлів, убитих смертежерами.
Настала тиша, і Гаррі, Рон та Герміона не розмовляли. Половина Гаррі хотіла почути це, половина боялася того, що буде наступним. За довгий час це було вперше, коли він повністю приєднався до навколишнього світу.
- Дякую, - сказав голос Лі. – А зараз ми можемо звернутися до нашого регулярного кореспондента Рояла, щоб дізнатися, як новий чаклунський порядок впливає на маґлівський світ.
- Дякую, Рівере, - сказав глибокий, розмірений, заспокійливий голос, який не можна було не впізнати.
- Кінґслі! – вигукнув Рон.
- Ми знаємо! – обірвала Герміона, шикаючи на нього.
- Маґли досі не знають про причину їхніх стражданнь і далі живуть у важкому сьогоденні, - сказав Кінґслі. – Однак ми знаємо правдиві історії про чарівників і відьом, які ризикують власною безпекою, захищаючи маґлівських друзів та сусідів, часто без відома самих маґлів. Я б хотів звернутися до усіх наших слухачів: беріть з них приклад, можна накласти захисні чари на будинки маґлів на вашій вулиці. Багато життів буде врятовано, якщо вжити таких простих заходів.
- А що ти скажеш, Рояле, тим слухачам, хто вважає, що в ці небезпечні часи «Чарівники понад усе!», - спитав Лі.
- Я б сказав, що всього один короткий крок від «Чарівники понад усе!» до «Чистокровні понад усе!», а потім і «смертежери», - відповів Кінґслі. – Ми усі люди, чи не так? Всі людські життя мають однакову ціну, і потребують порятунку.
- Добре сказано, Рояле, і ти отримаєш мій голос на пост міністра магії, якщо ми колись виберемося з цих скрутних часів, - пожартував Лі. – А зараз передаю слово Ромулусові для нашої популярної рубрики «Пульс Поттера».
- Дякую, Рівере, - зазвучав ще один знайомий голос.
Рон почав говорити, але Герміона прошепотіла йому:
- Ми знаємо, що це Люпин!
- Ромулусе, ти помітив, що кожного разу, з’являючись у нашій програмі, ти повторюєш, що Гаррі Поттер досі живий?
- Так, - відповів твердо Люпин. – Без сумніву, про його смерть оголосили би смертежери, бо для нового спротиву це стало б сильним ударом. Хлопчик-Що-Вижив символізує усе, за що ми боремося: тріумф добра, владу невинності, потребу спротиву.
Гаррі відчув суміш вдячності та сорому. Чи пробачив йому Люпин ті жахливі речі, яких він наговорив, коли вони востаннє зустрічалися?
- А що б ти сказав Гаррі, якщо ти б знав, що він слухає, Ромулусе?
- Я б сказав, що ми подумки з ним, - відповів Люпин, а потім додав, трошки завагавшись: І я пораджу йому довіряти своїм інстинктам, які майже завжди праві.
Гаррі подивився на Герміону, чиї очі були повні сліз.
- Майже завжди праві, - повторила вона.
- Ой, а я не говорив вам? – здивовано спитав Рон. – Білл сказав мені, що Люпин знову живе з Тонкс! А ще вона гладшає…
- … і наша звичайна рубрика про тих друзів Гаррі Поттера, які страждають за їхню вірність, - сказав Лі.
- Ну, як знають наші регулярні слухачі, деяких прихильників Гаррі Поттера, про яких ми згадували, відправлено до в’язниці. До них належить і Ксенофоліус Лавгуд, видавець «Базікала», - сказав Люпин.
- Врешті-решт, він досі живий! – пробурмотів Рон.
- Ми також почули пару годин тому, що Рубеус Геґрід… - всі троє перезирнулися, так що майже пропустили кінець речення, - … усім відомий охоронець дичини у Гоґвортсі, що влаштував у себе вдома вечірку в підтримку Гаррі Поттера. Незважаючи на це, Геґрід не взятий під варту, та, як ми сподіваємося, перебуває в бігах.
- Я вважаю, що втекти від смертежерів йому допомогла підтримка шістнадцятифутового зведеного брата. – уточнив Лі.
- Я б із задоволенням з тобою погодився, - сказав Люпин. – Можу тільки додати, що аплодуючи духові Геґріда, ми застерігаємо інших прихильників Гаррі Поттера від проведення таких акцій. У теперішньому кліматі такі вечірки – це нерозумно.
- Так, справді, Ромулусе, - погодився Лі, - тож ми пропонуємо підтримувати людину зі шрамом-блискавкою, слухаючи нашу передачу! А тепер перейдемо до новин про чарівника, який намагається бути таким самим внятковим, як і Гаррі Поттер. Ми називаємо його Головним смертежером і, даючи інформацію, розвіюємо міфи, якими оповите його ім’я. Я б хотів представити вам нового кореспондента. Гризун?
- Гризун? - обурився ще один знайомий голос, і Гаррі, Рон і Герміона вигукнули разом:
- Фред!
- Ні, чи Джордж?
- Це Фред, я думаю, - сказав Рон, підсуваючись ближче, ніби це могло уточнити, який з близнюків це був.
- Я не «Гризун», в жодному разі, я ж вам казав, що хочу бути Рапірою!
- О, добре, Рапіро, чи можеш ти прокоментувати нам декілька міфів, які ми чули про Головного смертежера?
- Так, Рівере, можу, - відповів Фред. – Як знають наші слухачі, якщо тільки вони не ховаються у саду на дні ставка чи десь подібно до цього, стратегія Ви-Знаєте-Кого - залишатися у тіні - створює затишний клімат паніки. Нагадаю вам, що коли б усі згадки про нього були правдою, то ми мали б дев’ятнадцять Ви-Знаєте-Кого водночас у різних місцях.
- Що йому дуже підходить, - зауважив Кінґслі. – Містична атмосфера наводить більший жах, ніж демонстрація себе.
- Згоден, - підтримав Фред, - Отже, люди, спробуймо трошки вгамуватися. Дійсність і так погана, без вигадування жахіть. Наприклад, ця нова ідея, що нібито Ви-Знаєте-Хто може вбивати людей одним поглядом своїх очей. Це робить василіск, слухачі. Проведіть простий тест: перевірте, чи щось, що дивиться на вас, має ноги. Якщо має, дивитися в його очі безпечно, хоча, якщо це справді Ви-Знаєте-Хто, це все одно схоже на останню річ, що ви колись зробите.
Вперше за тижні Гаррі сміявся: він відчував, як відпускає його напруга.
- А що ти скажеш про те, що він досі за кордоном? – запитав Лі.
- Ну, хто б не хотів маленької прогулянки після такої тяжкої роботи, що була зроблена? – спитав Фред. – Справа ось у чому, люди, не обдурюйте себе фальшивим відчуттям безпеки, думаючи, що він за кордоном. Може, він там, може, - ні, але факти кажуть, що він, коли захоче, може рухатися швидше, ніж Северус Снейп знищувати шампунь, тож не вважайте, що він далеко, якщо не хочете ризикувати. Я ніколи не думав, що скажу це, але - безпека передусім!
- Дякую тобі щиро за такі розважливі слова, Рапіро, - підсумував Лі. – Слухачі, на цьому завершуємо нашу передачу. Не знаємо, коли почуємось знову, але можете буди певні, що ми повернемося. Не забувайте: новий пароль - «Дикозор». Захищайте одне одного. Добраніч!
Радіоприймач вимкнувся, випустивши стовп світла, а Гаррі, Рон та Герміона досі були приголомшені. Чути дружні знайомі голоси було бальзамом на душу; Гаррі так звик до їхньої ізоляції, що майже забув: інші люди теж чинять опір Волдеморту. Це було наче пробудитися після довгого сну.
- Добре, правда? – спитав щасливо Рон.
- Чудово, - підтвердив Гаррі.
- Це так хоробро, - промовила Герміона стурбовано. – Якщо їх знайдуть…
- Ну, вони не сидять на місці, - сказав Рон. – Так, як і ми.
- Але ти чув, що казав Фред? – запитав захоплено Гаррі; зараз, коли передача закінчилася, він повернувся до своєї нав’язливої думки. – Він за кордоном! Він досі шукає найстаршу паличку, я так і знав!
- Гаррі…
- Перестань, Герміоно, чому ти не можеш визнати це? Вол…
- ГАРРІ, НІ!
- …деморт шукає найстаршу паличку!
- Його ім’я – Табу! – скрикнув Рон, схопившись на ноги, як тільки почувся гучний тріск біля намету. – Я ж казав тобі, Гаррі, я казав тобі: не можна називати його, треба якнайшвидше відновити захист навколо нас, швидко, ось як вони дізнаються…
Але Рон перестав говорити, і Гаррі знав чому. Стервоскоп на столі задзижчав; вони почули голоси все ближче і ближче: задоволені, завзяті голоси. Рон витягнув делюмінатор з кишені і клацнув ним: світло згасло.
- Виходьте з піднятими руками! – пролунав неприємний голос з темряви. – Ми знаємо, що ви тут! У нас півдюжини паличок, націлених на вас, і нам все одно, у кого ми влучимо!