"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 14

Гаррі відкрив очі і був засліплений зеленим та золотим світлом; він не мав і гадки що трапилось, він лише знав, що лежить на чомусь, що схоже на листя та гілля. Борючись з бажанням вдихнути повітря до легень, він мигнув і усвідомив, що яскравий сліпучий блиск - це сонячне світло, яке проходило кріз листя далеко вище за нього. Потім якийсь об'єкт смикнувся близько до його обличчя. Гаррі відштохнувся руками і колінами від землі, готовий до зустрічі з якоюсь невеликою, божевільною істотою, але побачив, що нею була Ронова ступня. Озираючись навколо, Гаррі побачив, що вони і Герміона розташувалися десь у лісі, очевидно самі.
Перша думка Гаррі була про Заборонений Ліс, і мигцем, хоча він знав як безглуздо і небезпечно для них з'явитися на землях Гоґортсу, його серце радісно схопилося при думці, що вони могли б прокрастися через дерева до хатинки Геґріда. Проте, через кілька секунд, які знадобились Ронові щоб видати низький стогін і Гаррі, щоб почати повзання у його напрямі, він усвідомив, що це не Заборонений Ліс; дерева виглядали молодше, вони були ширше розміщені, і земля була чистіша.
Він зустрів також Герміону, котра стояла на руках і колінах біля Ронової голови. На момент його погляд впав на Рона і всі думки полишили його, від картини повністю закривавленого боку друга і його сірим кольором обличчя проти кольору листя, розкиданого по землі. Переворотне зілля закінчувало свою дію і Рон тепер нагадував щось середнє між ним та Каттермоулом, його волосся ставало все більш рудим та рудим, а лице витікало з чужих форм до власних.
- Що з ним трапилось?
- Розщепився,- сказала Герміона, чиї пальці вже були зайняті Роновим рукавом, де пляма крові була найбільша і найтемніша.
Гаррі з жахом спостерігав як вона розрівала Рону рукав. Він завжди думав, що розщеплення це щось смішне та кумедне, але зараз...Його нутрощі неприємно лоскотались, поки Герміона поклала зверху оголену Ронову руку з достатньо великим відсутнім шматком плоті, неначе хтось відсік її ножем.
- Гаррі, швидко, в моєму рюкзаку є пляшечка позначена як «Есенція білого ясенця».
Гаррі поспішив до місця, де приземлилася Герміона, схопив малесеньку сумочку і запихнув руку всередину. На дотик він обмацував предмет за предметом, відчуваючи шкіряні обкладинки книг, шерстяні рукави світерів, підошви взуття...
- Швидко!
Він схопив власну паличку з землі і вказав нею на глибини магічної сумки:
- Акціо Есенція!
Невелика коричнева пляшечка з’явилась з клунку; він підхопив її та поквапився до Герміони та Рона, чиї очі були на половину зачинені, полоса білого очного яблука – це все що було видно між його вікамі.
Гаррі відкрутив пробку маленької пляшечки. Герміона взяла її та капнула три краплі чарівного зілля на закривавлену рану. Зелений дим повився до гори і Гаррі побачив, що кровотеча припинилась. Рана виглядала так неначе загоїлась кілька днів тому. Нова шкіра з’явилась там, де тільки що була відкрита плоть.
- Вау,- сказав Гаррі.
- Це безпечний спосіб вилікувати його,- сказала Герміона з тремтінням в голосі,- є ще кілька заклинань, але я не дуже добре вмію їх виконувати і можу заподіяти більше шкоди...Він вже втратив стільки крові...
- Як він поранився? Я маю на увазі,- Гаррі трусонув головою, намагаючись очистити її, зрозуміти те, що тільки-но трапилось,- чому ми тут? Я думав ми повинні були повернутися на площу Гримо?
Герміона зробила глибокий вдих. Вона вже майже плакала.
- Гаррі, я не думаю, що ми зможемо повернутись туди.
- Що ти..?
- Коли ми апарували, Якслі схопив мене і я не могла позбутись його, він занадто сильний, і він все ще тримав мене коли ми прибули на площу Гримо і тоді він мав побачити двері і подумав, що ми тут зупиняємось, тому він послабив хватку і я змогла позбутися його і закинула нас сюди.
- Але де ж він зараз? Завис...Ти ж не маєш на увазі, що він у будинку на площі Гримо? Він не може туди потрапити, так?
Її очі заблестіли від непролитих сліз, коли вона кивнула.
- Гаррі, я думаю він зміг. Я...я змусила його відпустити мене Чарами Невдачі, але я вже затягнула його всередину Захисних Чарів Фіделіуса. З того часу, як Дамблдор помер – ми таємноохоронці Ордену, тому я розкрила йому таємницю, чи не так?
Не було жодного прикидання. Гаррі розумів, що вона була права. Це був серйозний удар. Якщо Якслі зміг зайти всередину, то вони безсумніву не мали можливості повернутись. Навіть зараз він міг приводити інших Пожирачів Смерті туди апаруванням. Хоча будинок був темним і гнітущим, але він був безпечною схованкою; навіть зараз, коли Крічер був набагато щасливішим та дружелюбнішим, він нагадував рідний дім. З біллю від жалю, Гаррі уявляв як домашній ельф готує м’ясний пиріг, який Гаррі, Рон та Герміона ніколи не скуштують.
- Гаррі, пробач мене, пробач!
- Не будь дурною, це не твоя провина. Якщо чиясь і була, то моя...
Гаррі запихнув руку до кишені і витягнув око Муді. Герміона відскочила з виразом жаху на обличчі.
- Амбриджиха запихнула це в двері свого офісу щоб шпигувати за людьми. Я не міг залишити його там...але так вони тепер знають, що там були гості.
Ще до того як Герміона відповіла, Рон застогнав і відкрив свої очі. Він був все ще сірий і його лице було покрите потом.
- Як ти себе почуваєш?- прошепотіла Герміона.
- Погано,- каркнув Рон, здригаючись, коли відчував свою поранену руку,- Де ми?
- В лісах, де вони проводили Чемпіонат Світу по Квіддичу, - сказала Герміона, - я хотіла щось секретне та заховане і це...
- ...було перше місце, про яке ти подумала,- Гаррі закінчив за неї, оглядаючи все навколо вочевидь безлюдної поляни. Він не міг допомогти спогадами того, що трапилось тоді, коли вони апарували до першого місця, про яке подумала Герміона, - як Пожирачі Смерті знайшли їх через кілька хвилин. Чи це була Легіліменція? Чи знає Волдеморт чи його прибічники навіть зараз куди Герміона затягла їх?
- Ти вважаєш ми мусимо рухатись?- Рон запитав Гаррі і Гаррі зміг сказати поглядом на Ронове обличчя, що вони думали однаково.
- Я не знаю.
Рон все ще виглядав блідим та холодним. Він не зробив спроби сісти і виглядало, що він був занадто слабкий щоб зробити це. Плани на те, що би десь рухатись з ним були нездійсненні.
- Давайте поки що залишимось тут,- сказав Гаррі
З полегшеним виглядом Герміона скочила на ноги.
- Що ти робиш?- запитав Рон,
- Якщо ми зупиняємось, то ми повинні поставити якісь захисні засоби навколо цього місця, -відповіла вона, і, піднявши свою паличку, вона почала обходити широке коло навколо Гаррі та Рона, бурмочучи заклинання. Гаррі помітив деякі хвилі в повітрі навколо неї; там з’явився невеличкий туман.
- Сальвіо Хексія . . . Протего Тоталум . . . Репело Магглетум . . . Муфліато . . .Ти можеш дістати палатку, Гаррі...
- Палатку?
- В сумці!
- В сум...ну так,-сказав Гаррі
Гаррі більше не намагався шукати щось у сумці Герміони навпомацки, тому зразу використав приманювальні чари. Палатка виросла з маси мотузок та брезенту. Гаррі впізнав її за запахом котів, який був у палатці, в котрій вони спали під час Кубку Світу по Квіддичу.
- Я думав вона належить Перкінсу з Міністерства?- запитав він, починаючи розв’язувати вхід до тенту.
- На щастя він не захотів її назад:настільки вона погана,-сказала Герміона виконуючі скалдні рухи її паличкою,-тому Ронів тато позичив її мені. Еректіо!,- додала вона вказуючи своє паличкою на відсутні частини брезенту. –Кейв Ініміцум!, закінчила Герміона розмахуючи паличкою в бік неба.- Це все, що я можу зробити. В кінці кінців ми знатимемо що вони приближаються. Я не можу гарантувати, що це втримає Вол...
- Не кажи це ім’я!,- Рон перебив її.
Гаррі і Герміона подивились один на одного.
- Вибачте, - сказав Рон, трохи стогнучи від намагання поглянути на них,- але це звучить наче...наче щось, що приносить нещастя, чи щось таке. Ми можемо називати його «Ви-знаєте-хто».
- Дамблдор казав, що страх перед іменем...,- почав Гаррі.
- До речі, ти не помітив, друже, що називаючи Сам-Знаєш-Кого по імені ти не пригадуюєш, що Дамблдор погано кінчив.- Рон поїжився,- просто покажи Сам-Знаєш-Кому трохи поваги, добре?
- Поваги?!,- Гаррі повторив, але Гарміона кинула йому попреджувальний погляд; він явно не хотів сперечатись з другом поки той був у такому слабкому положенні.
Гаррі і Герміона на половину несучи, на половину тягнучи, занесли Рона до тенту. Інтер’єр був саме таким, як Гаррі пам’ятав його; невелика квартира, з ванною та кухнею. Гаррі пересунув крісло з Роном до ліжка і той обережно переліз на нижній ярус. Навіть ця дуже коротка подорож змусила Ронове лице побіліти і після того, як друзі вклали його до ліжка він вже нічого не казав, закривши очі.
- Я приготую чаю,- сказала Герміона втомленим голосом, доставаючи чайник та кружки з її сумочки, після чого пішла у напрямку кухні.
Гаррі знайшов якийсь гарячий напій, схожий на те вогневіскі, котре було в ту ніч, коли загинув Муді. Воно спалювало той страх, який наростав всередині нього. Через кілька хвилин Рон порушив тишу:
- Як ти думаєш, що трапилося з Каттермоулами?
- В будь-якому випадку вони повинні були вибратися,- сказала Герміона, стискаючи чашку, щоб зігірітися,- якщо Містер Каттермоул має голову на плечах, то він перевезе свою родину куди-подалі звідтам. Так їм сказав Гаррі.
- Іті-ть-кала-тіть! Сподіваюсь вони вибрались,- сказав Рон, розлягаючись на своїх подушках; чай схоже йшов йому на користь і його лице поверталось до звичних кольорів,- Мені чомусь так здалося, що цей Рег Каттермоул, коли я ним був, трохи тугодум, дивлячись на те, як до нього звертались інші. Господи, надіюсь вони зробили це...Якщо вони обоє закінчать в Азкабані через нас...
Гаррі подивився на Герміону і питання яке він хотів задати: чи не завадила відсутність палички Місіс Каттермоул апарувати разом з чоловіком, застрягло у Гаррі в горлі. Герміона спостерігала за муками Рона на фоні долі Каттермоулів, і в її виразі обличчя була така ніжність, що Гаррі почувався так, немов він застав її за тим, як вона цілує його.
- То ти дістала його?- Гаррі запитав її, частково нагадуючи, що він тут
- Дістала...дістала шо?-сказала вона трохи здригнувшись
- Те, за що ми тільки що прошли все це! Медальйон! Де він?
- Ти його маєш?!,- закричав Рон, піднімаючись трохи вище за свої подушки.- Ніхто мені нічого не каже. Іті-ть-кала-тіть! Ви могли б хоча б згадати про нього!
- Що ж, ми тікали, борючись за своє життя, від Пожирачів Смерті, чи не так?- сказала Герміона.-Ось.
І вона витягла медальйон с кишені мантіїї і дала його Рону.
Він був завбільшки як куряче яйце. Вирізблена літера «S», оздоблена невеликими зеленимим камінцями, переливалась на слабкому світлі.
- А не може бути так, що хтось вже знищив його, після того як Крічер дістав його?,-запитав Рон сповнений надіїї,- Я маю на увазі, це все ще горокракс?
- Я думаю що так, відповіла Герміона, забираючи його назад і розглядаючи ближче.- Тут повинні були би бути якісь сліди шкоди, як би він був магічно знищений.
Вона передала його до Гаррі, який покрутив його у своїх пальцях. Річ виглядала чудово, недоторкано. Він згадав пошкоджені залишки щоденника і як камінь в перстні-горокраксі був тріснутий, коли Дамблдор знищив його.
- Я вважаю, що Крічер правий,- сказав Гаррі,- Ми повинні будемо добряче подумати як відкрити цю річ перед тим, як знищити її.
Несподівана усвідомленість того, що він тримав, того, що жило за маленькими золотими дверцятами, вразила Гаррі, коли він сказав це. Навіть після всіх їхніх спроб знайти його, він почував себе настільки роздратованим, що міг викинути цей медальйон геть. Оволодіваючи собою знову, він намагався оцінити медальйон своїми пальцями, потім спробував відкрити його чарами, которими скористалася Герміона щоб відкрити двері спальні Регулуса, але це не спрацювало. Він віддав медальйон Рону та Герміоні, котрі намагалися щось зробити, але все безрезультатно.
- Ти його хоча б відчуваєш?-спитав Рон притишеним голосом, стиснувши медальйон в кулак.
- Що ти маєш на увазі?- Рон передав горокракс Гаррі. Через кілька секунд він зрозумів про шо казав Рон. Чи це була його власна кров, котра пульсувала по венам, чи це щось всередині билося, як маленьке металеве серце?
- Що ми збираємось з цим робити?-запитала Герміона.
- Будемо тримати в безпеці, доки не вигадаємо план як його знищити,- відповів Гаррі і трохи подумавши, Гаррі натягнув ланцюжок з медальйоном соби на шию, ховаючи медальйон під мантію, де він висів поряд з подарунком Геґріда.- Я вважаю, що ми повинні організувати варту навколо палатки,- додав він звертаючись до Герміони та встаючи на ноги,-І ще ми мусимо подбати про їжу. Ти залишаєшся тут,-коротко додав він, коли Рон спробував сісти, а його лице стало зеленкуватого кольору.
З стервоскопом, котрого Гаррі подарувала Герміона на день народження, на столі всередині палатки, Гаррі і Герміона провели решту дня, змінючись на посту дозорного. Як би не було, стервоскоп зберігав мовчання і залишався в одному положенні цілий день можливо завдяки захисним і протимаглівським чарам Герміони, котрі вона зробила навколо них, або люди просто рідко користувался цим шляхом через ліс і навколишня територія залишалась безлюдною. Вечір не приніс змін. Гаррі дістав свою паличку, коли вони з Герміоною помінялися місцями о десятій годині, і споглядав на ліс довкола, в якому нікого не було, окрім них та кажанів, які пролітали високо в нього над головою, пересікаючи поодинокі ділянки неба, вкритого зорями, котрі виднілись у безхмарному просторі.
Він був голодний і мав легке паморочення в голові. Герміона не поклала жодної їжі в її чарівну сумочку, бо вважала, що вони повернуться на площу Гримо того вечора, тож вони не мали що їсти, окрім деяких диких грибів, котрі Герміона зібрала серед навколишніх дерев і зажарила. Після кількох кількох ковтків Рон відсунув свою порцію з таким виглядом неначе його мало знудити; Гаррі лише довелося напружитися, щоб не образити почуттів Герміони.
Наволишня тиша була зруйнована нечітким шарудінням, яке нагадувало звуки тріскаючих гілочок. Гаррі думав, що це була скоріше тварина, ніж людина, але він все ще тримав паличку на поготові. Від грибів, схожих на гуму, всередині нього щось неприємно пощипувало.
Він думав, що почуватиметься задоволеним, коли поверне горокракс, але чомусь такого не було; все, що він почував, сидячи і вдивляючись в темряву, лише маленьку частину котрої освічувала його паличка, була тривога про те, що може трапитися далі. Хоча він і зтикався з цією думкою тижнями, місяцями, можливо навіть роками, але зараз він дійшов до обриву.
Ще були інші горокракси, десь деінде, але він не мав жодного уявлення де вони могли би бути. Він навіть не знав чим вони були. Тим часом він не мав гадки як знищити той єдиний, котрий вони знайшли, горокракс, що зараз лежав у нього на грудях. Дивно, але він не забирав тепло його тіла, а навпаки був постійно холодний, нагадуючи крижану воду. Час від часу Гаррі думав, чи уявляв, що він може відчувати легесеньке аритмічне сердцебиття поряд зі своїм. Безіменне передчуття тривоги турбувало його, коли він сидів ось так в темряві. Він намагався звільнитися від нього, відштовхнути, але воно невблаганно наближалося. Ніхто не може жити, доки інші виживають. Рон і Герміона розмовляли м’яким тоном в палатці прямо за ним. Вони могли б піти, якби хотіли, але він не міг. І Гарррі здавалося, коли він сидів там намагаючись оволодіти своїм власним страхом і слабкістю, що горокракс навпроти його сердця відраховує час, який йому залишився...«Не думай про це», казав він собі, «це тупа ідея»...
Його шрам почав колоти знову. Він боявся, що це відбувалося через те, що він думав про таке і намагався скерувати свій потік думок в інше русло. Він думав про бідного Крічера, який чекав його дома, а отримав замість нього Якслі. Чи зберігатиме ельф мовчання або скаже все, що знає, Пожирачам Смерті? Гаррі хотілося вірити, що Крічер змінив своє ставлення до нього за останній місяць, що він став більш лояльний до нього, але хто знає що трапиться? А якщо Пожирачі Смерті піддадуть ельфа тортурам? Страшні картини проминали у Гаррі в голові і він намагався відкинути і їх, адже він не міг зробти нічого для Крічера. Гаррі і Герміона вже вирішили, що не варто викликати його; а що як хтось з Міністерства прийде разом з ним? Вони не могли розраховувати, що ельфійське апарування буде вільним, дивлячись на те, як Якслі занесло на площу Гримо.
Шрам Гаррі вже палав. Він думав, що є ще стільки всього, чого вони не знали: Люпин був правий про магію, яку вони неочікували і не могли уявити. Чому Дамблдор не пояснив більше? Чи він думав, що буде час; що він житиме роками, століттями, можливо, як його друг Ніколас Фламель? Якщо так, то він помилявся...І Снейп це бачив...Снейп, спляча змія, яка виповзла на вершину вежі...і Дамблдор впав...впав...
- Дай це мені, Ґреґорович!
Голос Гаррі був на високим, чистим і холодним. Він тримав свою паличку перед собою довгими білими пальцями. Людина, на яку він вказував була підвишена догори ногами у повітрі, хоча не було жодних мутозок, які б тримали його; він колихався там, ледве не зриваючись, його кінцівки були прикуті до тіла, його налякане обличчя на рівні з Гарріним було червоним, через кров, котра приливала до голови. Він мав чисто-біле волосся і широку густу бороду, що робила схожим його на Діда Мороза.
- Я не маю цього! Я не маю цього більше! Багато років тому це було вкрадено в мене!
- Не бреши Лорду Волдеморту, Ґреґоровіч. Він знає...він завжди знає.,- зіниці підвішеного чоловіка неймовірно розширилися від страху і ставали все більше і більше доки їхня темнота не поглинула Гаррі цілком.
І зараз Гаррі поспішав вздовж темного коридору поряд з повнуватим Ґреґоровічем, котрий тримав лампу перед собою на рівні очей: Ґреґоровіч зайшов в середину кімнати в кінці проходу і його лампа освітила те, що виглядало як майстерня; серед дерев’яної стружки і золотого сяйва в мерехтливому світлі, на вікні всівся, немов гігантський птах, молодий чоловік з золотавим волоссям. Через секунду світло лампи освітило його, Гаррі побачив насолоду на його вродливому обличчі. Потім гість вистрілив паралізуючим заклинанням за допомогою палички і акуратно вистрибнув з вікна, зловісно сміючись.
І Гаррі знову стикнувся з тими широкими, схожими на довгі тунелі, зіницями і лицем Ґреґоровіча, яке було скривлене жахом.
- Хто був злодієм, Ґреґоровіч?- спитав високий холодний голос
- Я не знаю! Я ніколи не знав, молодий чоловік...ні...будь ласка...БУДЬ ЛАСКА!
Крик, що нескінченно продовжувався і потім спалах зеленого світла.
- Гаррі!
Він відкрив очі, тяжко дихаючи, лежачи біля палатки на землі. Потім поглянув на Герміону, чиє густе волосся затіняло маленький шматочок неба, котрий був видимий через темні гілки над ними.
- Сон,-відповів він, швидко сідаючи і намагаючи зустрітись з її сердитим поглядом з невинним виглядом. –Я мабуть задрімав, вибач.
- Я знаю це був твій шрам! Я можу сказати це з одного погляду на твоє обличчя. Ти дивився Волд...
- Не кажи це ім’я!- долинув Ронів голос з глибин палатки.
- Добре.-різко відповіла Герміона,- Ти-Знаєш-Чиї думки тоді!
- Я не хотів щоб це сталось!-сказав Гаррі,- це був сон! А ти можеш контролювати свої сни?
- Якби ти навчився використовувати Оклюменцію...
Але Гаррі не був зацікавлений у тому, щоб його висварювали; він хотів обговорити те, що він тільки що побачив.
- Він знайшов Ґреґоровіча, Герміона, і я думаю він вбив його, але перед тим як вбити його, він читав думки Ґреґоровіча і я побачив...
- Я думаю краще я стану на пост наглядача, якщо ти на стільки втомлений, що засипаєш на ходу,- сказала Герміона прохолодним тоном.
- Я можу закінчити варту!
- Ні, ти явно змучений. Іди і лягай спати.
Вона пролізла через вхід до палатки з впертим виглядом. Злий, але з бажанням уникнути чвари, Гаррі почимчикував назад до шалашу.
Все ще бліде Ронове лице виглядало з нижнього ліжка; Гаррі заліз на верхнє над ним, ліг, і подивився на темний брезент. За кілька секунд Рон почав говорити так тихо, щоб Герміона біля входу не могла його почути.
- Що Ти-Знаєш-Хто робить?
Гаррі примружив очі в спробі згадати кожну деталь, після чого зашепотів до темряви.
- Він знайшов Ґреґоровіча. Потім зв’язав його і піддав тортурам.
- Як Ґреґоровіч міг зробити йому нову паличку, якщо він був зв’язаний?
- Я не знаю...це дивно, хіба ні?
Гаррі закрив очі, думаючи про все, що він побачив і почув. Чим більше він пригадував, тим менше сенсу все мало...Волдеморт нічого не сказав про палчку Гаррі, нічого про споріднені сердцевини, нічого про те, щоб Ґреґоровіч зробив нову і більш потужну паличку щоб знищити Гарріну...
- Він щось хотів від Ґреґоровіча,- сказав Гаррі з щільно зачиненими очима,- він наказав дати йому це, але Ґреґоровіч сказав, що воно було вкрадене...і потім...потім...
Він згадав як він, в ролі Волдеморта, проникнув через очі Ґреґоровіча в його спогади...
- Він читав думки Ґреґоровіча і я побачив молодого хлопця, котрий сидів на підвіконні, і він використав заклинання проти Ґреґоровіча і вистрибнув. Він вкрав це...вкрав те, по що прийшов Сам-Знаєш-Хто. І я...я думаю я його десь бачив...
Гаррі бажав ще раз побачити обличчя того хлопця, котрий сміявся. Крадіжка трапилась багато років тому, згідно словам Ґреґоровіча. Чому молодий злодій виглядав таким знайомим?
Шуми навколишніх лісів заглушались всередині палатки; все, що Гаррі міг чути – це Ронове дихання. Через деякий час Рон зашепотів:
- А ти не побачив що крадій тримав в руках?
- Ні...це мало б бути щось маленьке.
- Гаррі?
Дерев’яне ліжко зарипіло, коли Рон спробував пересунутись.
- Гаррі, а ти не вважаєш, що Сам-Знаєш-Хто шукав щось, щоб перетворити на горокракс?
- Я не знаю,- сказав Гаррі повільно,- Можливо. Але чи не буде це небезпечно для нього робити ще один? Чи не казала Герміона що він вже і так занадто розділив себе?
- Так...але може він цього не знає.
- Так...може,- погодився Гаррі.
Він був впевнений, що Волдеморт шукав шлях розв’язати проблему двох споріднених сердцевин їхніх паичок, впевнений, що він шукав розв’язок у старого виробника паличок...а зараз він вбив його, навіть не задавши йому просте питання про паличку.
Що намагався знайти Волдеморт? Чому, з Міністерством Магії і світом Чарівників біля його ніг, він був десь далеко з наміром знайти річ, якою колись володів Ґреґоровіч і яка була вкрадена невідомим злодієм?
Гаррі все ще міг бачити свтловолосе молоде обличчя; воно було веселе, дике; від нього віяло якимось веселим духом афери, який вдалась. Він зістрибнув з підвіконня, немов птах... Гаррі вже бачив його, але не міг згадати де...
Зі смертю Ґреґоровіча, злодій з веселим обличчям був у небезпеці – це була думка, на котрій Гаррі зупинився, коли Ронове хропіння почало лунати з нижнього ліжка і коли він сам по-тихеньку заснув.