"Гаррі Поттер та Реліквії смерті" Розділ 9

Все стало якимось розпливчастим і уповільненим. Гаррі та Герміона підхопилися і дістали палички. Багато людей тільки почали усвідомлювати, що сталося щось дивне; голови все ще були повернуті туди, звідки недавно зникла срібна кішка. Тиша розходилася колами з того місця, де приземлився Патронус. Потім хтось закричав.
Гаррі і Герміона кинулися в натовп, охоплений панікою. Гості розбігалися на всі боки; багато хто роз’явився; захисні чари навколо Барлогу зникли.
- Роне! –гукнула Герміона. -Роне, де ти?
Оскільки вони прокладали свій шлях через танцмайданчик, Гаррі бачив як у натовпі з’являлися люди в мантіях і масках; потім він помітив Люпина і Тонкс, їхні палички піднялися, і вони водночас вигукнули:
-Протего!- крики відлунювали звідусіль.
- Роне, Роне!-кликала Герміона, ледве не ридаючи, коли вони з Гаррі пробиралися через натовп наляканих гостей. Гаррі схопив її за руку, щоб переконатися, що вона не відстала, коли струмінь світла пролетів над їхніми головами.Що це було - захисні чари чи що-небудь гірше - він не знав.
А потім з’явився Рон. Він вхопився за вільну руку Герміони, і Гаррі відчув як вона обернулась; світло і звук зникали, темрява тиснула на них; все, що він міг відчувати - це рука Герміони. Вони перенеслись крізь простір і час, далеко від Барлогу, далеко від Смертежерів, далеко, можливо, від самого Волдеморта.
- Де ми? - почувся голос Рона.
Гаррі розплющив очі. На мить він подумав, що вони так і не покинули весілля; все ще здавалося, що вони оточені людьми.
- Дорога на Тотенгем-Корт, -задихаючись, сказала Герміона . - Прогулянка, вдаємо, ніби ми гуляємо, нам треба знайти місце, де ви могли б переодягнутись.
Гаррі зробив так, як вона сказала. Вони наполовину йшли, наполовину бігли широкою темною вулицею крізь натовп перехожих, поміж зачинених магазинів, зірки мерехтіли на ними. Поряд прогуркотів двоповерховий автобус, і компанія веселих гуляк почала щось викрикувати їм услід, бо Гаррі та Рон все ще були вдягнені у парадні мантії.
- Герміоно, нам немає у що переодягатися, - сказав Рон, коли молода жінка зайшлась хрипким реготом, побачивши їх.
- Чому я не взяв плащ-невидимку? - сказав Гаррі, проклинаючи власну дурість. - Весь минулий рік я носив його з собою.
- Усе гаразд, плащ у мене і я маю одяг для вас обох, - повідомила Герміона, - Тільки спробуйте поки що поводитись природно.
Вона провела їх униз вулицею до схованки в темній алеї.
- Коли ти казала, що маєш плащ і одяг... - сказав Гаррі, несхвально дивлячись на Герміону, яка не мала в руках нічого, окрім маленької дамської сумочки, в якій вона зараз щось шукала.
- Так, вони тут, - сказала Герміона і, на подив Гаррі й Рона, витягнула пару джинсів, сорочки, темно-бордові шкарпетки і в самому кінці - сріблястий плащ-неведимку.
- Як, чорт забирай?
- Необмежені розтягувальні чари, - пояснила Герміона. - Їх важко начаклувати, проте я думаю, що все зробила добре; таким чином, я зуміла спакувати все, що нам знадобиться. Вона потрясла делікатну на вигляд сумочку, і звідти почулось гупання кількох важких предметів. - О, чорт, це впали книги, - сказала вона пильно вдивляючись всередину, - а я складала їх за темами. Гаразд, Гаррі, ти краще візьми плащ-невидимку. Роне, поквапся!
- Коли ти зробила все це? - запитав Гаррі, доки Рон знімав мантію.
- Я говорила вам ще у Барлозі, що складала протягом кількох днів усе необхідне, ви знаєте, на випадок, якщо нам потрібно буде швидко втекти. Я спакувала ваш рюкзак сьогодні зранку, після того, як ти переодягнувся, і помістила його сюди. У мене було передчуття...
- Ти дивовижна, -сказав Рон, передаючи їй складену мантію.
- Спасибі, - відповіла Герміона, усміхнувшись, коли запихала мантію в сумочку. - Будь ласка, Гаррі, накинь плаща!
Гаррі накинув плащ-невидимку на плечі і натягнув його на голову, повністю зникнувши під ним. Він тільки тепер починав усвідомлювати, що трапилося.
- Інші на весіллі…
- Ми не можемо зараз думати про це, - прошепотіла Герміона. - Вони переслідують тебе, Гаррі, і ми поставимо життя багатьох під загрозу, якщо повернемось.
- Вона права, -сказав Рон, який, навіть не бачивши обличчя Гаррі, здається, знав, що той хотів сперечатися,. - Більшість членів Ордену були там, вони потурбуються про гостей.
Гаррі кивнув, але потім згадав, що його не видно, і сказав:
- Так.
Він подумав про Джіні, і страх, наче кислота,став роз?їдати його.
- Я думаю, нам пора рухатись далі, - сказала Герміона.
Вони вийшли бічною вулицею на головну, де на протилежному боці співала група чоловіків.
- Мене цікавить одне питання: чому саме Тотенгем-Корт? - запитав Рон у Герміони.
- Не знаю, це перше, що спало мені на думку, але я впевнена, що нам безпечніше в світі маґлів, Смертежери нас тут не шукатимуть.
- Правда, - сказав Рон, озираючись навколо, - але ви не відчуваєте себе... Трохи в небезпеці?
- А куди ще нам йти? - запитала Герміона, горблячись, коли якийсь чоловік на іншому боці вулиці присвиснув, побачивши її. - Навряд чи ми можемо зняти кімнату в Дірявому Казані. І на площу Гримо нема сенсу йти, якщо Снейп може туди пробратись. Я припускаю, що ми могли б спробувати сховатися в будинку моїх батьків, хоча я думаю, що, може, вони перевірять там... Коли ж вони заткнуться?
- Все гаразд, крихітко? - заволав один з чоловіківз того боку. – Може вип'ємо чогось?
- Давайте сядемо де-небудь, - нервово сказала Герміона, оскільки Рон вже відкрив рота, щоб відповісти щось. - О, дивіться, тут можна сісти.
Це було маленьке і старе цілодобове кафе. На покритих вогнетривкою пластмасою столах розпливалися великі плями жиру, але тут хоч було порожньо. Гаррі зайшов перший, Рон сів поряд з ним навпроти Герміони, за спиною якої були вхідні двері що їй дуже не подобалось. Вона оберталася так часто, що здавалося наче в неї нервовий тік. Гаррі не подобалося сидіти на місці. Коли вони рухались, здавалось що у них є якась мета. Під плащем він відчував, як слабшає дія Багатозільної настійки, його руки поверталися до звичайної довжини і форми. Він витягнув свої окуляри з кишені і знову одягнув їх.
Через хвилину або дві Рон сказав:
- Знаєте, ми не так вже й далеко від Дірявого Казана. Нам треба тільки добратися до Черінг-Крос...
- Роне, ми не можемо! - відразу сказала Герміона.
- Ми не будемо там затримуватись, а просто дізнаємося, що відбувається!
- Ми знаємо, що відбувається: Волдеморт захопив Міністерство, що ще ми маємо знати?
- Добре, добре, це була тільки ідея! –
Запанувала мовчанка. Підійшла офіціантка, яка жувала ґумку, і Герміона замовила дві кави з вершками. Оскільки Гаррі був невидимий, це виглядало би дивно, якби вона замовила й на нього. Двоє кремезних робітників увійшли в кафе і сіли за сусідній стіл. Герміона перейшла на шепіт.
- Я думаю, що ми знайдемо тихе місце для того, щоб роз'явитись кудись за місто, а вже звідти зможемо відіслати повідомлення Ордену.
- Ти зможеш зробити так, щоб патронус розмовляв? - запитав Рон.
- Я практикувалася... і я думаю, що зможу, - відповіла Герміона.
- Ну можна, якщо це не загрожуватиме неприємностями. Хоча, можливо, вони всі вже заарештовані. Боже, яка гидка кава, - додав Рон, ковтнувши сіруватої рідини. Почувши це, офіціантка обдарувала Рона красномовним поглядом і відійшла, щоб узяти замовлення у нових клієнтів. Один з двох робітників, білявий і дуже кремезний, якраз коли Гаррі глянув на нього, відштовхнув офіціантку і та ображено зміряла його поглядом.
- Йдемо, я не хочу пити цю гидоту, - сказав Рон. - Герміоно, ти маєш маґлівські гроші, щоб заплатити за неї?
- Так, я взяла всі свої заощадження перед тим, як їхати в Барліг, - зітхнула Герміона, тягнучись до своєї сумки.
Двоє робітників зробили ідентичні рухи, які Гаррі зрозумів інстинктивно. Всі троє вихопили палички. Рон через кілька секунд збагнув, що сталося, і перестрибнув через стіл, прикриваючи Герміону. Закляття смертежерів потрапили в стіну, саме там, де щойно була Ронова голова. Все ще невидимий Гаррі заволав:
-Закляктус!
Струмінь червоного світла потрапив в обличчя кремезного білявого смертежера і він упав набік, втративши свідомість. Його компаньйон, який не міг побачити, хто вимовив закляття, пальнув у Рона. Блискучі чорні мотузки летіли від його палички і зв’язували Рона з голови до ніг – офіціантка, репетуючи, побігла до дверей – Гаррі послав Приголомшливе Закляття в Смертежера, що зв’язав Рона, але не влучив, і, зрикошетивши від вікна, воно вдарило офіціантку, яка впала перед дверима.
- Експулсо! – заревів смертежер, і стіл, за яким стояв Гаррі, розлетівся на шматки. Вибух відкинув його до стіни, він відчув, як злітає плащ, а з руки вислизнула паличка.
- Петрифікус тоталус! - крикнула Герміона, Смертежер з глухим стукотом впав на стіл і навсібіч полетіли черепки від посуду. Герміона виповзла з під лавки, витрушуючи шматки скляної попільнички зі свого волоссся, вона тремтіла.
- Д-діффіндо!, - сказала вона, спрямувавши паличку на Рона, який заревів від болю, оскільки закляття хльоснуло його по нозі, залишивши глибокий поріз. - О, вибач, Роне, в мене тремтять руки!
- Діфіндо!
Розрізані мотузки впали. Гаррі підняв cвою паличку і виліз з-під уламків стола.
- Я мав упізнати його, він був там у ніч Даблдорової смерті, - сказав Гаррі. Він переступив через темнішого зі Смертежерів; очі чоловіка швидко бігали з Гаррі на Рона та Герміону.
- Це Дологов, - сказав Рон. - Я впізнав його за старими оголошеннями з розшуку. Я думаю, більший з них - Трофінн Роул.
- Неважливо, як їх звуть! - сказала Герміона трохи істерично. - Як вони знайшли нас? Що ми будемо робити?
Так чи інакше її паніка, здається, заспокоїла Гаррі.
- Замкни двері, - сказав він Герміоні, - Роне, вимкни світло.
Він подивився на паралізованого Дологова, шукаючи вирішення проблеми, коли клацнув замок і Рон використав Делюмінатор, щоб занурити кaфе в темряву. Гаррі чув вигуки чоловіків, які раніше чіплялися до Герміони, тепер вони щось викрикували до іншої дівчини.
- Що ми будемо робити з ними? - шепнув Рон Гаррі у темряві; потім, додав трохи тихше: - Вб’ємо їх? Вони б убили нас.
Герміона здригнулася і зробила крок назад. Гаррі похитав головою.
- Нам потрібно тільки стерти їх спогади, - сказав Гаррі. - Це краще, бо якщо ми вб’ємо їх, буде очевидно, що ми були тут.
- Ти керуєш, - сказав Рон з полегшенням. - Але я ніколи не використовував Закляття Пам’яті.
- Я теж ніколи, - сказала Герміона, - але я знаю теорію.
Вона дихала глибоко та спокійно, потім направила паличку на лоб Дологова і плавно промовила.
- Забуттятус!
Очі Дологова відразу стали бездумними і замріяними.
- Чудово! - сказав Гаррі, плескаючи її по спині. – Потурбуйся про другого та офіціантку, а ми з Роном приберемо тут.
- Приберемо? - перепитав Рон, озираючи частково знищене кафе. – Навіщо?
- Ви не подумали, що вони здивуються, коли прокинуться у місці, схожому на руїни?
- Так,справді...
Пройшло декілька секунд, поки Рон зміг дістати свою паличку з кишені.
- Не дивуйтеся, я не можу витягти її звідти. Герміоно, ти спакувала мої старі джинси, а вони занадто вузькі.
- Мені шкода, - прошипіла Герміона. Гаррі чув, як вона, тягнучи офіціантку від вікна, пошепки радила Ронові увіткнути свою паличку в інше місце.
Як тільки кафе стало більш-менш таким як і раніше, вони посадили смертежерів за стіл і поспирали їх одне на одного.
- Але як вони знайшли нас? - запитала Герміона, дивлячись то на одного то на іншого . – Звідки вони знали де ми?
Вона повернулася до Гаррі.
- Ти... Ти ж не думаєш, що ти все ще…. що на тобі все ще закляття Магічного Сліду, Гаррі?
- Неможливо, - сказав Рон. - Слід стирається в сімнадцять років, це Магічний закон, Слід не можна накласти на повнолітнього.
- Це те, що знаєш ти, - сказала Герміона. - А що, коли смертежери винайшли, як накласти його на сімнадцятирічного?
- Але Гаррі не був поряд зі смертежерами останніх двадцять чотири години. Хто міг причепити закляття на нього?
Герміона не відповіла. Гаррі відчував себе забрудненим, заразним. Можливо, це насправді пояснювало, як смертежери знайшли їх.
- Якщо я не можу використовувати чари і ви не можете чарувати біля мене, ми мусимо розділитися, - почав він.
- Ми не розділятимемося! - твердо заперечила Герміона.
- Нам потрібна безпечна схованка, - сказав Рон. – Нам потрібен час, щоб дещо обдумати.
- Площа Ґримо, - запропонував Гаррі.
- Не кажи дурниць, Гаррі, Снейп може бути там!
- Ронів тато сказав, що там накладено закляття проти нього – і навіть якщо вони не спрацювали… - він підвищив голос, оскільки Герміона заперечливо похитала головою, - … то я присягаюся, що не бачу нічого кращого, ніж зустріти Снейпа!
- Але…
- Герміоно, куди ще? Це найкраща можливість, яку ми маємо. Снейп - це тільки один смертежер. Якщо на мені все ще є Слід, у нас будуть набагато більші неприємності, куди б ми не пішли.
Вона не могла сперечатися, але виглядала не надто задоволеною таким планом. Поки Герміона відімкнула двері кафе, Рон клацнув Делюмінатором, щоб впустити в кафе світло. Потім, на рахунок три, вони зняли закляття з трьох своїх жертв, і, перш ніж офіціантка чи хтось із смертежерів змогли хоча б ворухнутися, Гаррі, Рон і Герміона, крутнулися на місці і разом зникли в темряві.
Секундою пізніше легені Гаррі перестало тиснути і він розплющив очі. Вони стояли посеред знайомої маленької старої площі. Високі напівзруйновані будинки дивилися на них. Вони бачили будівлю під номером дванадцять, що нагадувала про Дамблдора, її тайн охоронця. Друзі рушили до будинку, перевіривши на подвір'ї, чи не йде хтось слідом. Трійця побігла кам’яною доріжкою, Гаррі постукав паличкою у двері. Було чутно металеве клацання і гуркіт ланцюгів, потім двері зі скрипом розчинилися і вони поспіхом увійшли.
Оскільки відразу Гаррі зачинив двері, старі газові лампи знову освітили увесь довгий коридор. Він виглядав так само, як пам’ятав Гаррі: моторошний, вкритий павутиною, силуети голів ельфів-домовиків на стінах кидали чудернацькі тіні на сходи. Довгі темні завіси приховували портрет Сіріусової матері. Єдиною річчю, яка була не на своєму місці, була підставка для парасоль у вигляді ноги троля, яка лежала на боці, так ніби Тонкс щойно знову перекинула її.
- Мені здається, що тут хтось є, - шепнула Герміона, показуючи на підставку.
- Це могло статися тоді, коли звідси йшов Орден, - пробурмотів за спиною Рон.
- А де тоді закляття, які наклали проти Снейпа? - запитав Гаррі.
- Можливо, вони діють тільки тоді, коли він з’являється.
Все-таки вони стояли на ганчірці біля дверей, боячись йти далі в будинок.
- Добре, ми не можемо стояти тут вічно, - сказав Гаррі, і зробив крок вперед.
- Северус Снейп?
Голос Дикозора Муді зашипів у темряві і всі троє з переляку позадкували.
- Ми - не Снейп! - встиг пробурмотіти Гаррі, його язик скрутився сам собою, зробивши подальшу розмову неможливою. Але ще до того як він зрозумів, що робиться у його роті, язик знову звільнився.
Рон з Герміоною здається, пережили таке саме неприємне відчуття. Рон начебто блював; Герміона заїкалася:
- Це мусил-ло б-бути з-закляття з-зв’язування яз-зика, Дикозор нап-правив його на Снейп-па!
Гаррі обережно зробив крок вперед. Щось ворухнулося в тіні на другому кінці холу, і перед тим, як хоч хтось з них сказав бодай слово, висока фігура з кольорової пилюки піднялася над килимом, вселяючи жах. Герміона скрикнула, і з портрета місіс Блек злетіла завіса; сірий привид плавно рухався до них, все швидше і швидше, його довге сиве волосся і борода летіли позад нього, його обличчя було запале, без плоті, з порожніми очними ямками: Дуже знайомий, але зовсім інший, він підняв прозору руку, вказуючи на Гаррі.
- Ні! - крикнув Гаррі, і, хоча він підняв свою паличку, ніякі закляття не спадали йому на думку. - Ні! Це були не ми! Ми не вбивали вас…
На слові «вбивали», фігура зникла у великій хмарі пилу: Кашляючи і витираючи сльози, Гаррі подивився навколо і побачив, як Герміона сиділа на підлозі біля дверей, закривши руками голову, а Рон, який струсив пил з голови гладив її по плечах і казав:
- Усе г-гаразд, він п-пішов…
Пил кружляв навколо Гаррі, а місіс Блек продовжувала пронизливо кричати.
- Бруднокровки, ганьба, зрадники роду, бруд, у будинку моїх батьків!
- ЗАМОВКНИ! - заревів Гаррі, скеровуючи на неї паличку, і з гуркотом і вибухом червоних іскор завіса знову закрила портрет, заглушивши крики.
- Це... це був... - видихнула Герміона, і Рон допоміг їй підвестися.
- Так, - сказав Гаррі, - але він не був справжній, чи не так? Це тільки щоб злякати Снейпа.
Чи це спрацювало, - думав Гаррі, - чи Снейп знищив цю фігуру так само легко, як убив реального Дамблдора? Він все ще нервувався, коли вів Рона та Герміону у вітальню, чекаючи ще на якесь жахіття, але нічого не рухалося, за винятком миші, яка бігла по підлозі.
- Перед тим, як ми підемо далі, нам краще перевірити - прошепотіла Герміона і підняла свою паличку.
- Гоменум Револіо.
Нічого не трапилося.
- Чудово, просто в тебе шок, - доброзичливо сказав Рон. – Що мало статись?
- Як я і думала, - відповіла роздратовано Герміона. - Це було закляття для виявлення присутності людини, і тут немає нікого, окрім нас!
- І старого пилу, - зауважив Рон, дивлячись на те місце в килимі, звідки з’явилася мертва фігура.
- Давайте підніматися, - попросила Герміона, налякано поглядаючи те саме місце і просуваючись нагору сходами.
Герміона махнула паличкою, щоб запалити старі газові лампи, потім, трошки тремтячи, сіла на диван, її руки напружено стиснулися. Рон підійшов до вікна і розсунув важкі оксамитові завіси в сторони.
-Нічого не видно .–сказав він. – Якщо б на Гаррі все ще був Слід, вони б мали за нами стежити. Я знаю, що вони не можуть увійти в будинок, але... – що таке, Гаррі?
Гаррі кричав від болю: Його шрам пік, у його свідомості промайнула блискавка, схожа на яскраве світло у воді. Він побачив велику тінь і відчув лють, сильну і коротку, як удар електричного струму.
- Що ти бачив? - запитав Рон, просуваючись до Гаррі. – Ти бачив його у цьому будинку?
- Ні, я тільки відчував його гнів – він дуже сердитий…
- Але це ж могло бути в Барлозі, - сказав голосно Рон. – Де ще? Ти бачив що-небудь? Він проклинав когось?
- Ні, я тільки відчував гнів – я не зміг зрозуміти…
Гаррі почувався заплутаним, наляканий голос Герміони теж не допоміг:
- Твій шрам, знову? Але що сталося? Я думала, що зв'язок мав зникнути!
- Це було лише на мить, - промимрив Гаррі; його шрам все ще болів, і йому було важко зосередитися. Я думаю, зв’язок виникає щоразу, коли він втрачає контроль, це – те…
- Однак, ти мусиш закрити свій розум! - пронизливо сказала Герміона. - Гаррі, Дамблдор не хотів, щоб ти використовував цей зв'язок, він хотів це припинити, от чому ти маєш використовувати Блокологію! Інакше Волдеморт може вселити хибні образи у твій розум, пам’ятаєш…
- Так, я пам'ятаю, спасибі - сказав Гаррі крізь зуби; він не хотів, щоб Герімона нагадувала йому, як одного разу Волдеморт використав зв’язок між ними, щоб завести його у пастку, а в результаті загинув Сіріус. Він не хотів говорити, що бачив і відчував; це робило Волдеморта ще більш небезпечним. Гаррі притиснувся чолом до вікна, заспокоюючи біль у шрамі: це був ніби опір нудоті.
Він відвернувся від Рона і Герміони, прикинувшись, що розглядає старий гобелен з родинним деревом Блеків на стіні. Потім Герміона заверещала: Гаррі вихопив паличку і побачив, як срібний патронус-ласка влетів крізь вікно у кімнату, приземлився на підлозі перед ними, і застиг, заговоривши голосом Ронового батька:
- Родина неушкоджена, не відповідайте, за нами стежать.
Патронус зник. Рон випустив звук, схожий одночасно на зітхання і стогін, і впав на диван: Герміонасіла поруч, взявши його руку.
- Вони в порядку, з ними усе гаразд! - прошепотіла вона, і Рон, ніби напівжартома, обійняв її.
- Гаррі, - звернувся він з-за плеча Герміони, - я…
- Без проблем, - пробурмотів Гаррі, у якого боліла голова. - Це - твоя родина, - це нормально, що ти хвилюєшся. Я б відчував те саме. - Він подумав про Джіні. - Я відчуваю те ж саме.
Біль в його шрамі став нестерпним, він пік так, як і в саду Барлогу. Гаррі погано чув, що говорила Герміона.
- Я не хочу бути сама. Ми можемо використати спальні мішки, які я принесла, і розташуватися цієї ночі тут.
Він чув, як погодився Рон, але не міг більше терпіти біль.
- Ванна, - забурмотів він і вискочив з кімнати так швидко, як тільки міг це зробити.
Він ледве встиг: Двері позаду ще рипіли, коли він обхопив голову руками. Гаррі відчував, що лють, яка не належала йому, заволоділа ним. Він бачив довгу кімнату, освітлену вогнем каміна, а на підлозі лежав великий білявий Смертежер, який верещав і корчився, над ним стояв чоловік з піднятою паличкою. Гаррі говорив високим, холодним, нещадним голосом.
- Роуле, може, ми закінчимо і Наджіні з'їсть тебе? Я не впевнений, що Лорд Волдеморт пробачить тебе й цього разу. Ти викликав мене для того, щоб сказати, що Поттер знову втік? Драко, покажи Роулу, що ми ним незадоволені… Зроби це або відчуєш мій гнів на собі!
У вогонь полетіла колода: Полум'я піднялось, його світло з’явилося на білому наляканому обличчі, Гаррі ніби випірнув з великої глибини, він важко задихав і розплющив очі.
Він лежав на холодній чорній мармуровій підлозі ледве не торкаючись носом хвоста однієї з срібних змій, які підтримували велику ванну. Він підвівся. У його розумі застигло зображення похмурого, скам’янілого обличчя Малфоя. Гаррі відчував, що, судячи з усього, Драко і справді підкорився Волдеморту.
У двері коротко постукали, і Гаррі підстрибнув, коли до нього долетів голос Герміони.
- Гаррі, тобі потрібна зубна щітка? Вона у мене.
- Так, велике спасибі, - сказав він, намагаючись поводитися так, ніби усе гаразд, і підвівся, щоб впустити її.

Подякували за новину: наташка