Козявкін Володимир Ілліч, д.мед.н., проф.; Міжнар. клініка відновного лікування, ґен. директор.

Н. 09.06.1947 (с.Острожець, Млинівський р-н, Рівн. обл.); укр.; дружина Яніна Миколаївна (1947) - лікар-терапевт; дочка Ольга (1972) - заст. ґен. директора Міжнар. клініки відновного лікування; дочка Наталія (1972) - заст. ґен. директора Міжнар. клініки відновного лікування.

Осв.: Гродненський мед. ін-т, лікувальний ф-т (1971); канд. дис. "Мануальна терапія в реабілітації хворих ДЦП" (1992); док. дис. "Структурно-функціональні порушення церебральних і спінальних структур при ДЦП та система реабілітації цих хворих".

З 03.1990 - директор, Реабілітаційний центр "Еліта". Лавреат Держ. премії України в галузі науки і техніки України (1999), Держ. премії України в галузі архітектури (2005). Засл. діяч науки і техніки України (1994). Орден "За заслуги" III ст. (1997). Герой України (з врученням ордена Держави, 21.08.2001). Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (08.2006).

Генеалогія роду Скоропадських, за відомими сьогодні історичними джерелами, веде свій початок від першої половини XVII століття. Скоропадські - один з найшляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній та культурницькій історії. Рід був пов'язаний шлюбними зв'язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарнавські, Маркевичі. Сам Павло Петрович є нащадком Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, син Петра Скоропадського(див. Скоропадські) і Марії Андріївни Миклашевської (див. Миклашевські).

Народився 3(15) травня 1873 року у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Саме там увібрав перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина зберігала і трималася старих українських звичаїв. Освіту Павло Петрович розпочав з Стародубської гімназії. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. Військова кар'єра приваблювала і його самого. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу і успішно закінчує його у 1893 році. Молодого офіцера призначають на службу до Кавалерґардського полку тимчасово виконуючим обов'язки командира ескадрону. Через два роки він отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а у грудні 1897 року стає поручником.

З початком російсько-японської війни 1904-1905 років молодий офіцер прагне на ділі виконувати обов'язки військового і подає рапорт з проханням перевести його на фронт у діючу армію. На початку квітня 1904 року Скоропадський виїздить з Петербургу на фронт. Восени 1904 р. його призначають командиром сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська, згодом - ад'ютантом командувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича. Під час війни Скоропадського нагороджено Георгіївською зброєю та багатьма орденами. У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм фліґель-адьютантом, з наданням звання полковника. 4 вересня 1910 року полковник Скоропадський призначається командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись фліґель-адьютантом. У 1912 році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

Дмитро Іванович Вишневецький (1516 (1517) — 1563) — шляхтич волинський, магнат, князь роду Корибутовичів з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Біографія
Дмитро Вишневецький народився в 1516 році і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів. Один дід Дмитра — Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом.

Перші походи
У 1548 — 1549 роках під головуванням Бернарда Претвича, Дмитро взяв участь у походах на Очаків — форпост Османської імперії. Бернард Претвич у 1550 році в листі до великого князя литовського (який був одночасно польським королем) Сигизмунда II Августа характеризує князя Дмитра як рішучого та відважного борця з татарами, який має виняткові здібності у воєнній справі. Сигізмунд II Август, віддаючи данину поваги сміливості та видатним талантам Дмитра, призначає його старостою міст-фортець Черкас та Канева.